В Україні
Джерела судового права в Україні
Обраний шлях вступу до Європейського Суду вимагає існування в державі справедливого передбачуваного правосуддя і якісного судового права. Особливо актуальним для суспільства є забезпечення судами захисту прав і свобод людини і громадянина від правопорушень у публічній сфері, виходячи з обставин застосування норм Конституції України як норм прямої дії. Дослідження теми колективної наукової монографії проявило бездіяльність окремих суддів, які отримали раніше посади в загальних судах і навіть у Конституційному Суді України, пасивність, небажання колективно досліджувати право, яке спричинено джерелами судового права.
Читайте також: Господарські спори в умовах воєнного стану: правові позиції Верховного Суду
Колективом авторів цієї монографії, об’єднаним необхідністю відродження судового права, реальністю його функціонування як комплексної галузі права, доведено особливу відповідальність перед суспільством, що вимагає радикальність у проведенні судової реформи. Статтею 8 Конституції України встановлено, що норми Основного Закону є нормами прямої дії. Реалізація вказаного конституційного припису передбачає переконання кожного суду при здійсненні захисту прав і свобод людини і громадянина в тому, що його рішення стосується закону і не суперечить Конституції України (є конституційним). Зазначене об’єктивує розширення правового поля для судового конституціоналізму.
За таких умов законодавчий припис судам застосовувати норми Конституції України безпосередньо враховується через призму верховенства права (автором якого виступає не суб’єкт легітимно визначений у здійсненні обов’язків голови Конституційного Суду України, а англійський вчений А. Дайсі), а помилкові процесуальні дії деяких суддів, зокрема в Києві, провокують помилки в матеріальному праві.
Саме тому колектив вчених-авторів готовий відстоювати свою позицію й переконувати встановити судове право та його джерела універсальною категорією. Підґрунтя цього становлять критичні авторські аналітичні твори, присвячені розкриттю правової природи джерел судового права через призму висвітлення правової доктрини в судових рішеннях, виявлення нових тенденцій прояву судового «суверенітету» в галузях права під впливом судової практики в правозастосуванні та правореалізації Верховним Судом і правильного тлумачення судами та отриманих висновків, з правами і гарантіями захисту й поновлення прав людини згідно ч. 4 ст. 7 КАС України.
Авторами цієї монографії виступають відомі вчені в науці публічного права, професійні судді, які узагальнюють судову практику і методологічно доводять істину «практика є найкращою теорією».
Читайте також: Зупинення перебігу позовної давності під час війни пропонують скасувати
Таким чином, судове право як комплексна галузь цілком правомірно зобов’язує судову систему визначати конституційність чи законність будь-якого нормативно-правового акту, коли це стосується захисту прав і свобод людини і громадянина. Суди не повинні ухилятися від домінанти, встановленої Європейською конвенцією з прав людини 1950 року ст. 6 та ст. 55 Конституції України як захист прав і свобод, гарантованих цими актами.
Джерела судового права в цьому відношенні є творчістю суддів в умовах множинності підзаконних нормативно-правових актів, яких частіше більше, ніж законів і можливістю їх оцінки на предмет законності. Пряма дія норм Конституції України, як доводять вчені, обмежується тільки тоді, якщо вона не забезпечена механізмом реалізації, а в разі його відсутності суди загальної юрисдикції застосовують спеціальну процедуру судового права, згідно джерел Верховного Суду.
Монографія має спрямованість не втрачати творчу діяльність вчених, оскільки судове право є джерелом права і розуму в творчості, яке належить не тільки вченим, а й усьому суспільству.
Джерело: Юридичний вісник України
