В Україні
Хто очолить САП? П’ять безумовних вимог до кандидатів
Ірина ШИБА,
виконавча директорка Фундації DEJURE
Конкурс на посаду голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) — органу, який бере безпосередню участь у розслідуванні корупційних справ проти топ-посадовців, наближається до фінальних етапів. А, як відомо, разом із НАБУ й Вищим антикорупційним судом САП має забезпечувати невідворотність покарання за корупцію, тому від майбутнього очільника цього відомства залежить, наскільки ефективною буде діяльність всієї антикорупційної інфраструктури.
Позаду — анонімні тестування на знання законодавства та загальні здібності, а також поліграф, попереду співбесіди, за якими можна буде стежити онлайн, ще й виконання практичних завдань. Наразі участь у конкурсі продовжують 37 кандидатів, які набрали найбільше балів за результатами попередніх етапів. Під час співбесіди конкурсна комісія оцінюватиме кандидатів за двома критеріями — професійна компетентність та доброчесність. Мета такого підходу очевидна: біографія та професійна діяльність керівника антикорупційної прокуратури не повинна викликати сумнівів. Іншими словами, найкращим буде той кандидат, який самостійно продемонструє власну доброчесність.
Водночас, якщо для оцінки професійної компетентності кандидата можна підібрати дуже чіткі критерії, то через складність визначення доброчесності дискурс навколо цього критерію часто зводиться до обговорення зворотного, що є недоброчесним. Кандидати ж починають перекладати обов’язок доказування своєї недоброчесності на державні органи та відбіркові комісії. Також усі користуються нетлінним аргументом: оскільки вони не були засуджені чи покарані в рамках кримінального (адміністративного) проваджень, то жодного порушення в їхніх діях немає, а отже вони доброчесні. Проте у випадку обрання очільника антикорупційного органу, думається, відсутності в кандидата вироків, м’яко кажучи, недостатньо. Претендент на таку високу і відповідальну посаду має безпосередньо демонструвати високі професійні й особистісні стандарти. Це — важливо, оскільки рівень довіри до людини, яка згодом очолить САП, одразу транслюватиметься на довіру громадян до діяльності всієї цієї інституції.
За такого підходу конкурсна комісія — не сторона обвинувачення, що має доводити вину кандидата в тих чи інших порушеннях. Завдання комісії — поставити питання щодо моментів з біографії кандидата, які викликають обгрунтований сумнів, а завдання успішного претендента — ці сумніви повною мірою спростувати. Такий високий стандарт доказування вже використовувала Громадська рада міжнародних експертів під час відбору суддів до новоствореного Вищого антикорупційного суду. Завдяки цьому жоден недоброчесний кандидат до Антикорсуду так і не потрапив.
Фактично в конкурсі має перемогти найбільш гідний, ціннісний кандидат, який може адекватно пояснити походження власних статків та мотивацію своїх рішень на попередніх місцях роботи. Зокрема, згідно з методологією конкурсна комісія з відбору керівника САП перевірятиме кандидатів на доброчесність за такими критеріями: відповідність доходів витратам та майну кандидатів; відповідність рівня життя кандидата та його сім’ї задекларованим доходам; професійна етика; політична нейтральність; інші порушення доброчесності (наприклад, плагіат, конфлікт інтересів тощо).
Застосування перших двох критеріїв, що стосуються статків претендента, зрозуміле: головний антикорупційний прокурор не може свідомо брехати в декларації чи вести такий спосіб життя, що явно не відповідає задекларованим доходам. Інакше антикорупційну прокуратуру могли б очолити й сумнозвісні «мамині прокурори», батьки-пенсіонери яких дивовижним чином дарували їм дорогі автівки та заміські маєтки.
Критерій професійної етики включає в себе, зокрема, те, чи належно кандидат виконував свої професійні обов’язки раніше, навіть якщо він не притягався до відповідальності за певні порушення дисциплінарними органами. Негативну оцінку за цим критерієм міг би отримати, наприклад, попередній керівник САП Назар Холодницький — за фактичне «злиття» низки корупційних справ проти високопосадовців.
Згідно з Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, останні не можуть публічно демонструвати й свої політичні вподобання. Ця вимога в кодексі має також забезпечувати дотримання політичної нейтральності прокурорів. Зокрема, в 2017 році саме через порушення цього принципу — участь у з’їзді партії «Народний фронт» — було відкрито дисциплінарне провадження проти тодішнього першого заступника Генпрокурора Дмитра Сторожука. Проте про порушення цієї вимоги може свідчити і приналежність до політичних партій у минулому, так і дружні звязки з окремими політиками.
Під час співбесіди кандидати мають розвіяти сумніви комісії й щодо того, що не будуть діяти в приватних інтересах (власних чи політиків). Останній пункт критеріїв поєднує в собі будь-які інші порушення, що можуть кинути тінь на майбутнє функціонування антикорупційної прокуратури. До прикладу, ним може стати порушення принципу презумпції невинуватості, в чому звинувачували й екс-Генерального прокурора Юрія Луценка, й чинну Генеральну прокурорку Ірину Венедіктову. Обгрунтований сумнів щодо відповідності хоча б одному із цих критеріїв має стати підставою для непроходження кандидата у наступний етап конкурсу на голову САП.
Провідні українські громадські організації — Центр протидії корупції, Трансперенсі Інтернешнл Україна, Автомайдан, Фундація DEJURE — проаналізували кандидатів на голову та заступника голови САП та направили інформацію на розгляд конкурсної комісії. Невдовзі ми оприлюднимо варті уваги відомості. А всі, кому відома будь-яка інформація про інші можливі порушення претендентів, можуть повідомляти про них згадані організації, або безпосередньо комісію.
Наостанок підкреслю, що публічна увага й розголос — чи не єдині доступні нам інструменти впливу, в тому числі під час таких конкурсів. Однак саме вони неодноразово допомагали суспільству уникнути призначення негідних кандидатів на важливі посади. Давайте не нехтувати ними й цього разу.
Джерело: Юридичний вісник України
