В Україні
Ігор ХОРТ: «Тероборонець – це нова військова професія»
Для початку нагадаю, що 16 липня минулого року був прийнятий Закон України «Про основи національного спротиву», яким започатковано створення територіальної оборони в Україні, що представляє собою систему загальнодержавних, військових і спеціальних заходів, які здійснюються в мирний час та в особливий період з метою протидії воєнним загрозам, а також для захисту населення, територій, навколишнього природного середовища та майна в разі надзвичайних ситуацій. Наразі територіальна оборона складає окремий рід сил Збройних сил України, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань територіальної оборони. Формуватися територіальна оборона почала в гарячий час – в умовах російської агресії, а абревіатура «ТРО» стала близькою і відомою нам усім. На сьогодні до складу тероборони входять близько 170 000 осіб, які становлять резерв ЗСУ, що готовий до захисту держави. Водночас є багато питань стосовно формування цього військового резерву, його забезпечення, підготовки тощо. Прокоментувати їх редакція ЮВУ попросила відомого юриста, кандидата юридичних наук, науковця і педагога Ігора Володимировича Хорта, який наразі очолює Центр професійної підготовки підрозділів Сил територіальної оборони міста Києва. Зазначимо, що він одним із перших в столиці був долучений керівництвом Київської міської військової адміністрації до створення навчального Центру професійної підготовки сил муніципальної безпеки та підрозділів територіальної оборони (ТРО).
Читайте також: Тероборона виконуватиме завдання в районах бойових дій
— Ігоре Володимировичу, розкажіть, будь ласка, про порядок формування військових сил тероборони, як вона започатковувалася в Києві?
— Моя військова історія, як, мабуть, і всієї нашої країни, почалася 24 лютого о п’ятій ранку. Бомбили наші міста, і Президентом України було введено воєнний стан. Як пригадую, тоді лише в перші дві доби до територіальної оборони записалися 120 тисяч осіб. Це були шалені дні. Телефони обривалися, а голова йшла обертом. Пекарі, лікарі, юристі, судді, вчителі, психологи, бізнесмени – всі йшли до військкоматів. Скажімо, зараз у нас під час навчання несе караульну службу, охороняючи навчальний центр, суддя Київського апеляційного суду. Раніше з адвокатами, суддями бачився лише на науковопрактичних конференціях, а зараз вони в нашому навчальному центрі проходять професійну підготовку, опановуючи та закріплюючи навички добровольця територіальної оборони (далі — ТРО). Юридичний масив відповідних актів й Основний Закон держави зокрема надають підстави для національного спротиву, бо це справа всього українського народу.
Тоді ж, 24 лютого, я зателефонував міністру внутрішніх справ Д. Монастирському й задав лише одне запитання: що негайно треба робити задля захисту країни мені, цивільній людині? Чому саме йому? Бо знав Дениса Анатолійовича ще з часу його роботи в комітеті Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, а ще, з 2015 року був долучений керівництвом МВС до співпраці з нашими партнерами з ICITAP (Міжнародної програми допомоги в проведенні кримінальних розслідувань Міністерства юстиції США) до створення та професійної підготовки підрозділів Національної поліції, розробки навчальних програм у рамках реформування правоохоронного органу особисто брав активну участь у проведенні тренінгів, готуючи «нову поліцію», відповідав за напрям стандартизації та ліцензування її підрозділів. Додам, що значна кількість співробітників цих органів — це мої випускники. Свого часу довелося бувати у відрядженнях у США, патрулювати з американськими поліцейськими їхні міста, знайомитися з досвідом роботи. Вже не кажучи про розробку настанов і програм підготовки наших поліцейських. На той час я працював у департаменті професійної освіти МВС України, де займався актуальними питаннями ліцензування та стандартизації підготовки українських поліцейських.
Читайте також: До тероборони та добровольчих формувань можна вступити в районах ведення бойових дій незалежно від місця реєстрації
Перше, що було далі після цієї розмови з міністром, — видали мені персональну зброю. Потім я прибув у КМДА до Андрія Крищенка, генерала поліції 3 рангу, якій ще в 2014 році боронив Україну під час російської інтервенції. Як відомо, перші дні війни були дуже тривожними. Танкові механізовані колони агресора проривалися зусібіч — з боку Броварів, Іванкова, бої в Гостомелі, де намагався висадитися ворожий десант, тощо. Була реальна загроза захоплення Києва, тож брав безпосередню участь у відбитті навали. Під час її відбиття постало питання організації в Києві територіальної оборони. Мене викликали до Департаменту муніципальної безпеки КМДА й доручили організувати навчальний Центр професійної підготовки добровольців (далі — Центр). У перші тижні це відбувалося лише завдяки нашому інтузіазму, бо не було нічого — ні зброї, ні програм, ні викладачів, ні навіть приміщення. У ті дні більш-менш підготовлених людей негайно відправляли на фронт. Далі допомогли колеги з правоохоронних відомств, військових частин, волонтери. Локацію Центру я вибрав у коледжі поглибленої військової та фізичної підготовки, де ми зараз і знаходимося. Сприяла нам у цьому КМДА. Перше, з чого почали, це сформували програму з тактичної медицини, тактико-спеціальної та психологічної підготовки. Додам, що все це відбувалося під ракетними ударами по Києву, обстрілами передмість. Відтоді ми тренуємо добровольців та військовослужбовців 5–7 днів. Програма підготовки інтенсивна та дуже насичена, за день тренувань люди йшли додому страшенно втомленими, але вранці всі обов’язково були на тренінгах, працювали знову й знову. Скажу, що за весь цей час ми випустили понад півтори тисячі осіб. А це — професійні дії добровольців на фронті — збережені і врятовані життя свої та побратимів, стресостійкість в умовах війни, а головне — міцно тримаючи зброю, влучно бити ворога на нашій землі. Я пишаюсь тим, що частина з тих перемог на фронті за зведеннями Генерального штабу ЗСУ — це заслуга й випускників навчального Центру професійної підготовки підрозділів територіальної оборони КМДА.
— Ви можете пояснити, хто такий тероборонець — військовий, цивільний, правоохоронець?
— У Законі «Про основи національного спротиву» чітко визначено, хто може бути добровольцем. Хоча це, скоріше, симбіоз усіх цих функцій, тобто всього потроху: протидія ДРГ, охорона громадського порядку та безпеки, режимних об’єктів, захист державного кордону тощо. До зазначеного закону закладено три складові національного спротиву, а саме: територіальна оборона як така, рух опору й підготовка населення до національного спротиву. Сама по собі ТРО — це допоміжний рід військ, який підпорядковується військовому керівництву під час бойових дій. А це штаби, округи, військові частини. В реальності ж просто це особа, яка пройшла домедичну, психологічну та спеціальну бойову підготовку, бо в житті це лікарі, робітники, водії, юристи, вчителі тощо. Але це люди, які готові жертвувати собою заради України, родини та нашої землі.
— Як я зрозумів, доброволець не є бійцем ЗСУ чи поліцейським, хоча на нього поширюється все військове законодавство, військові статути, вимоги щодо використання зброї, спецзасобів.
— Думаю, що так воно і є. Доброволець може використати зброю лише за командою, за завданням/наказом керівника військової частини. Людина проходить наші тренінги і стає добровольцем територіальної оборони. Зазначу, що ця система добре себе зарекомендувала в Ізраїлі, Швейцарії, Австрії — країніх, де немає великих збройних сил. Але ці держави завжди готові дати гідну відсіч ворогам у випадку нападу. Скажу й те, що ми вдосконалюємось, наразі на затвердженні в КМДА перебуває розроблений нами стандарт підготовки добровольця, де передбачається збільшення термінів навчання до 18 днів.
— Хто і як фінансує сили ТРО та бійців тероборони?
— Оскільки це тероборона столиці, то нас фінансує Київ, наша міська громада. Цими питаннями опікується міський голова Віталій Кличко, а безпосередньо займаються керівники Департаменту муніципальної безпеки КМДА. З цього приводу Кабмін прийняв відповідні постанови (№№ 1446, 1447, 1448, 1449, 1456 від 29 грудня 2021 року), де йдеться про порядок формування організацій ТРО як цивільно-військових загонів у частині застосування зброї, проходження навчання, порядок проведення огляду багажу, поверхової перевірки. Їх треба знати як мантру. У цих документах записано, зокрема, про те, що ТРО — це цивільно-військовий загін, який утримує територіальна громада, що Київська міська рада має дбати про фінансування добровольчих формувань територіальної громади (далі — ДФТГ). Як скрізь, зараз фінансування йде складно, коштів не вистачає навіть на обмундирування, пальне, не кажучи вже про фінансування зброї, набоїв, грошове утримання бійців. Все доводиться вибивати, як то кажуть. Перед цим із добровольцем укладається контракт, за яким він має певні права, обов’язки, забезпечення. Є відповідний наказ Міністра оборони, яким затверджено типовий контракт з тероборонівцями. За цим наказом доброволець отримує посвідчення, що надає підстави для виконання певних обов’язків, а особливо він має знати правові підстави застосування зброї, свій правовий статус та соціальні гарантії добровольця.
— Чому віддається перевага при підготовці бійців тероборони — участі безпосередньо в бойових діях чи роботі у мирний час, і наскільки має бути підготовлений боєць тероборони, аби повноцінно брати участь у військових діях?
— До нас приходять люди, які інколи не знають, як заряджати зброю, збирати й розбирати автомат. Наше завдання – це навчити їх цьому, а ще вони мають уміти перев’язати рану, зупинити кровотечу, надати допомогу побратиму, користуватися медичним турнікетом, зробити тампонаду тощо. На сьогодні ми вже напрацювати чіткі модулі підготовки із зазначених напрямів. Повторюсь, коли ми починали, то в нас ще не було посвідчень, контрактів, але добровольців було дуже багато. У цій роботі нам багато допомогали волонтери — в питаннях забезпечення транспортом, їжею, обладнанням – це їх заслуга. Скажу й те, що обсяг роботи такий, що у співробітників Центру і в мене особисто не буває вихідних. Я сам читаю лекції, веду навчальну підготовку з права та організації особистої безпеки. При тому викладають люди виключно з бойовим досвідом, які звільняли Бучу, Ірпінь, Іванків, Макарів… Ви бачили в нас зразки американської та англійської зброї. Ці Javelin та NLaw я привіз з-під Горенки, що біля Ірпіня, де вони добре відпрацювали. Сьогодні це навчальні макети. Багато наших випускників, які вчилися з ними працювати, зараз боронять нашу державу під Ізюмом, біля Харкова, Сєвєеродонецька та на півдні України. Вони отримали багатющий військовий досвід. Нас постійно запрошують на збори з тактико-технічної підготовки, в яких ми, звісно, охоче беремо участь.
— Як проявила себе Тероборона Києва при захисті міста в особливо небезпечні дні війни? Чи могли б Ви розповісти про це конкретніше?
— Прикладів таких є дуже багато. Ось навіть у центрі працюють хлопці, які пройшли це все. Звісно, імен називати я не буду, але повірте, це справжні воїни з відповідною спеціалізацією — мінера, артилериста, зв’язківця, гранатометника, снайпера тощо. В нас, наприклад, працює боєць, який розміновував село Мощун, Ірпінь. Наші добровольці беруть участь у фіксації військових злочинів. Тут слід згадати й таке добровольче формування територіальної громади як «Мрія», яке очолює Сергій Володимирович Сас — людина відома: він є юристом, суддею Конституційного Суду України і сам як авторитетний юрист та добровольці його підрозділу надають допомогу в цих процесуальних діях. Добровольці ДФТГ «Легіон Оболонь» були долучені до розмінування Київської області (Мощун, Буча, Ірпінь), зараз підрозділи фахівців-мінерів виконують завдання на Сході та на Півдні України. Й таких прикладів дуже багато. Думаю, вони ляжуть в основу викладання новітньої історії України, а саме, як гартувалася сталь оборони столиці та України.
— Як не прикро, але нам відомі факти укладення контрактів з окремими особами без їх фінансового забезпечення, випадки незабезпечення тероборонівців військовим спорядженням. Хто і як має вирішувати ці питання?
— Не стану заперечувати, питання із забезпечення зброєю й військовим спрорядженням є болісними для нас. Тут усе залежить від органу, якому ми підпорядковуємося. В даному випадку це військова структура КМДА. В Києві зараз усе підпорядковане військовим. Як відомо, керівник військово-цивільної адміністрації КМДА М. Жирнов є особою, що персонально відповідає за стан сил ТРО зокрема. Відповідно до принципу зонально-територіального військового управління — це сектор відповідальності 241-ї бригади територіальної оборони міста Києва, яка складається з десяти батальйонів, тобто кожен район міста відповідає і забезпечує свій батальйон. А в кожному батальйоні є свої військові частини та ДФТГ. Від самого початку відсічі агресору ми надали бійцям зброю, а потім почали формувати їх у ДФТГ. Такий підхід спрацював (приклади оборони міст Києва, Сум), але були випадки, коли в деяких підрозділах поспішили з роздачєю зброї. Є факти, які ми встановлюємо, коли людині не можна було давати зброю. Було декілька випадків (я змушений був особисто звернутися до командира батальйону), щоб не надавати певній особі зброю, бо вона психологічно не витримана й більше годиться для тилу. На мій погляд, зброю слід видавати, коли доброволець іде на виконання завдання, але не для вільного носіння. Генерал М. Жирнов про це постійно й нагадує. І Міський голова В. Кличко також робив з цього приводу зауваження. В зонах, де немає військових дій, відпадає й необхідність виконання завдань територіальної оборони. Загалом же добровольці не повинні ходити зі зброєю й лякати людей.
— На Ваш погляд, наскільки необхідна участь сил тероборони у відбитті російської агресії і чи можлива їх участь у реальних бойових діях?
— За п’ять-сім днів зробити з цивільної людини справжнього військового, навіть якщо ця людина колись служила в ЗСУ, вкрай складно. У нас на зайняттях фронтові медики відпрацьовують питання безпеки, особистого убезпечення (і як не стати «200-м»). На тренінгах практично кожному другому вони кажуть — двохсотий, бо зависоко піднявся, висунув голову тощо. Перше на фронті — це виконання військового завдання, друге – безпека. Скажу чесно – в нас немає поки що того потенціалу, щоб готувати справжнього воїна-професіонала, але ми намагаємося це робити, вносячи зміни в навчальні модулі для відпрацювання основних умінь та навичок, які необхідні для виконання бойових завдань. Це русня кидає своїх бійців як гарматне м’ясо на передову, тому в них і такі шалені втрати бойового складу. Ми йдемо іншим шляхом, бережемо військових. Але якщо наші бійці включаються до військового резерву, то вони вже готові до участі в бойових операціях. Взяти, наприклад, батальйон «Архангели Михаїла», яким командував Михайло Наєм. Він воював ще в 2014—2015 роках. І знав, як добирати до підрозділу людей, готових до участі в бойових діях. Це приклад готовності наших добровольців воювати на фронті. Додам, що цей батальйон брав участь у боях за Ірпінь, а зараз воює на Сході країни.
— Дякую, Ігоре Володимировичу, за змістовні та конкретні відповіді.
Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
