Connect with us

В Україні

Конкурс – це ще й вихованість та совість

Опубліковано

Наталія Степанова, кандидат філософських наук, доцент, заступник директора з наукової роботи
ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва ЧНУ ім. Б. Хмельницького

Про Всеукраїнський конкурс «Учитель року – 2022» у номінації «Основи правознавства» – спостереження та враження члена журі

Як відомо (ЮВУ теж про це інформував), з 14 по 25 листопада минулого року проходив другий тур Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2022» у номінації «Основи правознавства». Й хоча вже пройшов деякий час, але загальні враження, саме значення цієї події ще й ще раз вимагають звернення до певних нюансів, нагадують про атмосферу та спілкування членів журі і конкурсантів.

Читайте також: Учнів звільнено від державної підсумкової атестації

Перше враження від спілкування із учасниками

Учасниками конкурсу стали вчителі зі всієї України, окрім кількох окупованих територій (Луганщина, АРК Крим). Разом 22 педагоги, з яких дев’ятеро чоловіки, що вказує на приємний ґендерний факт в українській шкільній правничій освіті. Відзначу й те, що на час проведення конкурсу більша частина Херсонщини й сам обласний центр ще були під контролем російських окупантів, проте учасник із цієї частини України, не називатиму його імені, адже він був за певних причин зашифрований за е-адресою, хоча всі ми говорили з ним як з Олексієм і, як показав із часом результат – досить якісно та ефективно.

Напередодні самих змагань була проведена зустріч членів журі з учасниками, яка пройшла в теплій та дружній атмосфері. Школярі мали можливість задати будь-яке питання поважним «суддям» щодо організації конкурсу та отримати відповідь. Тут потрібно зробити перший акцент: ніхто нікого і ні в чому не звинувачував, атмосфера була дружнью, радушною, а коментарі від членів журі учасниками сприймалися без будь-яких уточнень, непорозумінь не виникало.

Щодо умов та обставин, в яких проводився конкурс

Членами журі конкурсу стали фахівці, які працюють у різних освітніх закладах України, посідають різні посади, майже всі мають наукові ступені, всі, без винятку, мають вчені чи педагогічні звання – від учителя, директора закладу загальної середньої освіти до викладача, заступника директора інституту закладу вищої освіти, від учителя-методиста до професора.

Інтенсивний та змішаний формат самих змагань не дав змоги всім членам журі бути на постійному онлайн-зв’язку під час проведення самих випробувань. Але за умовами конкурсу член журі мав право передивитися в запису саме випробування та поставити оцінку. Це перше «випробування» й стало підставою звинувачення деяких членів журі, що вони, буцімто, не брали участі в оцінюванні. Але ці зауваження абсолютно безпідставні, адже, наприклад, особисто мене від моїх посадових обов’язків ніхто не звільняв, у цей час я читала лекції, проводила методичні заходи, була на робочому місці, а у вільний від робочого часу – була членом журі й оцінювала випробування учасників конкурсу. Ніхто з учасників не цікавився питанням: чи є в членів журі доступ до мережі інтернету (бо по всій Україні вимикають електроенергію), яке в них навантаження (бо особисто для мене ці два тижні змагань були завантажені практично по часу 24 години на добу). Додамо, що терміни оприлюднення виставлених балів практично не порушувалися, при тому, що голова журі та оркомітет постійно нагадували про своєчасність виставлення оцінок та їх оприлюднення.

Як відомо, 24 листопада вся Україна була атакована ворожими ракетами та дронами-шахідами, що призвело до загальнодержавного блекауту. Наслідком цього стала втрата деяких учасників, що не змогли вписатися в напружений графік змагань. Із 22-х учасників фактично вийшли з конкурсу 5 осіб. Хто в цьому винен? Зрозуміло, що не члени журі чи будь-хто з оргкомітету Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2022». У цьому винна війна. У цьому зв’язку було прийнято рішення подовжити деяким учасникам термін випробувань на два дні.

Потому один з учасників (полтавчанин Едуард Фісун) закидав нам усім: мовляв, це є надзвичайним порушенням, що деякі учасники не змогли пройти вчасно змагання, заплановані на 24 листопада, а пройшли їх тоді, коли відновили зв’язок, тобто 26 листопада. Відповідно ці учасники мали більше часу на підготовку тощо.

Виникає запитання: як мали поступити члени журі в даній ситуації? Варіант перший: відмовити цій групі учасників тому, що внаслідок ворожої атаки та відсутності зв’язку вони не змогли цього дня взяти участь у змаганні й зняти їх із випробувань. Або усе ж таки надати їм шанс продовжити участь у конкурсі. Із цього приводу було спеціальне засідання журі, яке зважило всі «за» і «проти» і прийняло рішення надати можливість цим конкурсантам продовжити участь у змаганні. Бо якщо зняти окрему групу учасників, то про які ж тоді гуманізм, демократію та людиноцентризм ми можемо говорити? Адже всі члени журі витрачали свій вільний час, повний вихідний день (субота, 26 листопада), забирали його не лише в себе, а й у своєї родини, аби потім усіх нас звинуватили в недоброчесності, непорядності чи навіть зловживаннях своїми обов’язками. Погодьтеся, дуже дивна логіка. Точніше, її повна відсутність у скаржника.

 Щодо науково-методичного та професійного рівня учасників

Моя багаторічна робота на освітянській ниві, а це вже 25 років, дає мені право сьогодні зробити декілька висновків. По-перше, професійний рівень учителя не завжди залежить від його педагогічного стажу. Є правила, але з кожного з них існують винятки, тим більше, коли йдеться про учасників професійного конкурсу. Беручи особисто участь у конкурсах, будучи членом журі не одного професійного змагання, а головне, наставником переможців на найвищих рівнях, я скажу, що результат прямо пропорційно залежить від старань та фахових компетенцій самого учасника, його критичності та самооцінки щодо власних сил, уміння співвідносити свої напрацювання з досвідом колег як у нашій державі, так і за кордоном. Людина, яка задоволена власним рівнем, – уже не переможець. Постійна титанічна праця, самоконтроль та наявність критичного мислення або, як кажуть юристи, критичного праворозуміння, мають посилюватися емоційним інтелектом, сумнівом та емпатією – це не повний перелік якостей і навичок, які притаманні потенційному переможцю.

По друге, і це, ймовірно, на рівні власного відкриття: перемога в змаганнях – це суб’єктивний та недовготривалий успіх. Тому для його закріплення потрібно постійно працювати, при тому значно більше, ніж до цього. Бо перемога зобов’язує, адже це певний виклик для самої особи, яка претендує на перемогу: як складеться її життя після отримання бажаного результату, чи будуть нові здобутки чи на цьому етапі вже успіху досягнуто й більше не треба боротися?

Читайте також: Дискримінаційні умови праці педагогів-пенсіонерів визнано неконституційними

Під час підготовки до конкурсу я дуже уважно ознайомилася з резюме кожного учасника / учасниці й певні уявлення про їхній професійний рівень у мене, звісно, склався. У деяких з них із заявленого «набору професійних умінь» не завжди мало місце його підтвердження. А дехто, навпаки, розкрився значно повніше, ніж написав про себе. Водночас тут виникає така собі сентенція: досвідчені колеги зі значним педагогічним стажем переконані в своїх професійних досягненнях, які, з їх же міркувань, кращі, вищі, якісніші, аніж у молодших колег. Проте насправді так буває не завжди. Бо педагогічний талант, який має молодь – це активна творча сила. І, як приклад, він може втілюватися у високий рівень професійності та педагогічної майстерності, які показали двоє колег – Світлана Островська (Донеччина) та Олексій (Херсонщина).

Як уже було зазначено, будь-яке оцінювання завжди є суб’єктивним, хоча існують критерії, визначаються рамки тощо. Але ця суб’єктивність залежить не лише від самих критеріїв як таких, у її складі лежить залежність: хто кого оцінює, час, коли це відбувається, обставини тощо. Тому завжди будуть такі, які оцінкою задоволені й не задоволені, критикуватимуть роботу журі – це процес природній. І зовсім інша справа, коли критика лунає з боку людей, які не були присутніми на самих змаганнях, а інформацію отримували тільки з одного джерела – від людини, яка сама незадоволена, а така критика переростає в образи й приниження.

Як доказ останніх слів, наводжу допис із соціальної мережі.

Згаданий уже Едуард Фісун скаржиться на роботу членів журі, на дії його голови й подає скарги в різні інституції. Звісно, він має на це повне право, ніхто йому в цьому не перечить, не заважає, не відмовляє. Водночас, при цьому виникають «побічні реакції». Скажімо, 1) яке право має людина (Віктор Мисан, учитель історії з Рівного, як вказується, спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, кандидат педагогічних наук) привселюдно мене, члена журі Всеукраїнського конкурсу обзивати «ідіоткою»? Так повелося, людина, яка не була присутньою на конкурсі, не має відношення до правознавства, але при цьому «знає все». А стаття 28 Конституції України («кожен має право на повагу до його гідності …»), ст. 277, 297, 299 Цивільного Кодексу України сьогодні відмінені? Чому хтось, безпідставно, вірніше зі слів людини, яка не краща й не гірша за інших, дозволяє собі принижувати мою честь, гідність та ділову репутацію?

2) Фісун Е. Г., який шукає захисту в різних інстанціях щодо вирішення власної справи й сам пише про місію вчителя у «відстоюванні людських прав» нижче ставить лайк у підтримку тези, що «члени журі ідіоти», а голова журі, за його словами, привласнив або приватизував конкурс!

Це щось нове в освітянських дебатах. Здоровий глузд підказує, що норми освітянського права – це зовсім не догма (даруйте не кримінальне право, не виконання покарання або адмінделікт), а керівництво до дії, діяльності, поштовх до результату. Дивно, та в нас виникає логіка, яка комусь вказує на готовність окремих (мабуть, обраних) людей завжди, за будь-яких обставин отримувати бажане, навіть шляхом тиску, образ і принижень. Найгірше, що «судять» люди, які не були присутні на події, й роблять це зі слів іншої, підкреслюю, незадоволеної особи. То де ж тут право, захист прав людини, дотримання педагогічної етики чи моралі?

Етика й емпатія на конкурсі

2022 рік для українського суспільства став переломним. З одного боку, ми можемо привести приклади надзвичайної людської гідності та героїзму, з іншого – невігластва, підлості й зради. Я не писатиму про етику й мораль деяких учасників конкурсу, бо були присутні певні недоброчесні дії з їхнього боку, але мова про наступне. Давайте навчимося правильно використовувати терміни.

1. Дехто з учасників був звинувачений у плагіаті. Що таке плагіат? Привласнення авторства на чужий твір, винахід, відкриття… Ті, хто сьогодні звинувачує в плагіаті одних, чи мають вони авторське свідоцтво про встановлення авторського права на конкретний твір, який частково чи повністю запозичений? Я в жодному випадку не захищаю будь-які недоброчесні дії. Але ми маємо вчитися культурі запозичень, цитувань, хоча, як свідчить практика, нам до підкорення цієї висоти ще далеко.

2. Головною конфліктною темою на конкурсі виявилася співпраця члена журі ВІкторії Павловської-Кравчук та учасника конкурсу Вячеслава Майорського в написанні проекту підручника з основ правознавства. При цьому обвинувачення з боку Е. Фісуна займає дві третини обсягу його скарги. Скажіть, яке відношення цей факт має до самого конкурсу? Де судять авторитетні юристи, відомі педагоги, науковці. Врешті-решт був би варіант, що така співпраця додає бали, чи сам проект підручника, який, до речі, не пройшов відповідне випробування, додає бали конкурсанту, це можна було б зрозуміти. Але ж – ні. Тож тут, як кажуть, питання зайві.

Проте, цей факт зовсім не робить честі скаржнику, адже яке він мав право оприлюднювати висновок експерта, якщо така експертиза проводиться таємно, обговорюється на предметній комісії й видається для ознайомлення авторам. У разі можливості педагогічний продукт зазнає поправок, змін, уточнень, доповнень і подається на повторну експертизу. А ні, він відхиляється рішенням комісії й усе. Ким і коли в цій ситуації порушена етика й де тут емпатія?

3. Рівень емпатії в декого з учасників конкурсу, як на його початку, так і під кінець, залишився на незначному рівні. Переконання – я «найкращий/найкраща» – це здорово, але в багатьох випадках воно є безпідставним. Ми звичайні люди і все, що робимо, супроводжуємо емоціями, власними переживаннями, аналізуємо, використовуючи власний досвід, оцінюємо крізь призму власних цінностей. І все це суб’єктивно. Я це до того веду, що кожен судить у міру своєї світоглядної парадигми сприйняття світу. Хоча дехто робить це (судить про іншого) в міру своєї розпусти. Адже люди, які не підготували за останніх 15 років жодної команди на турнір із правознавства чи філософії, не мають переможців міжнародних конкурсів, змагань з указаних предметів, без ґрунтовних методичних доробків у галузі інноваційної шкільної педагогіки, але із сумнівними результатами регіональних змагань, з великими амбіціями та рівнем критиканства, «шукають правду та знаходять виключно кривду».

Останнє запитання: а як воно має бути надалі?

Не відкрию особливої таємниці, бо для всіх це є очевидним: було надзвичайно приємно познайомитися з учасниками конкурсу. Кожен із вас по-своєму здійснив значне випробування. І це лише ви самі й журі знає, як вам було важко в цьому воєнному році. Тож ми пишатимемося вами й вашими здобутками. Я щиро хочу побажати колегам, щоб сама участь у такому конкурсі, тим більше в його фінальній частині, стала трампліном для нових звершень. Це лише певний етап у житті й від кожного з вас залежатиме розділовий знак, який ви поставите в кінці: хто крапку, хто три крапки, а хто й тире…

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.