Конституційний цугцванг

Анна МАЛЯР,
кандидат юридичних наук, експерт-кримінолог

Як показала практика, Конституцій Суд України наділив себе найбільшою фактичною владою в державі. Річ у тім, що за повноваженням КСУ щодо «вирішення питання про конституційність законів України та інших правових актів» стоїть можливість зупиняти дію будь-якого рішення законодавчої, виконавчої влад та глави держави. Більше того, без висновку Конституційного Суду неможливо внести зміни до Конституції, винести питання на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, реалізувати процедуру імпічменту Президента.

Водночас, якби КСУ діяв у рамках закону, то зона його впливу обмежувалася б тлумаченням Основного Закону та визнанням неконституційними правових актів, які або порушують Конституцію, або прийняті з її порушенням.

Натомість, Конституційний Суд дозволяє собі визнавати неконституційними навіть ті закони, які жодним чином не порушують Конституцію, чим, по суті, робить свою владу необмеженою. Бо в такий спосіб можна визнати неконституційним будь-який нормативний акт та заблокувати роботу будь-якої гілки влади чи Президента.

Утім, це — лише перша погана новина. Друга полягає в тому, що законодавство України не містить механізмів запобігання перевищенню повноважень КСУ, судовій помилці, упередженості в прийнятті рішень і не дає відповіді на питання, що робити, якщо це вже сталося? Тобто громадяни України та держава не захищені від незаконних та помилкових рішень Конституційного Суду.

Якщо КСУ помилився, або вийшов за межі своїх повноважень

Згідно з Конституцією, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом, є обов’язковими, остаточними й не можуть бути оскаржені. Їх не можна змінити, зупинити чи не виконати. Таким чином, КСУ може без жодних наслідків для себе приймати будь-які рішення, навіть на шкоду інтересам держави або правам людини та виходити за межі власних повноважень, що час від часу й відбувається. Скажімо, в останньому резонансному рішенні, в якому КСУ декриміналізував статтю КК України щодо декларування недостовірної інформації, позиція суду базувалася на тому, що покарання за цей злочин надто жорстке. Нагадаю, що йшлося лише про два роки позбавлення волі за приховування чиновниками свого майна від декларування.

Утім, справа не в розмірі покарання, а в тому, що Конституційний Суд не наділений повноваженнями визначати — відповідає чи не відповідає санкція статті Кримінального кодексу тяжкості злочину. Це повноваження Верховної Ради. Стаття 366-1 Кримінального кодексу, яка була визнана неконституційною, насправді жодною літерою не суперечила Конституції й не порушувала її. Проте на виконання вказаного рішення КСУ довелося закрити всі кримінальні провадження за даною статтею, позаяк Основний Закон не передбачає іншого варіанту ніж виконати рішення Конституційного Суду.

Хто виграв від рішення КСУ щодо корупційних злочинів?

Протягом останніх півтора року Конституційний Суд двічі визнавав неконституційними статті Кримінального кодексу, які передбачали відповідальність за корупційні злочини: стаття 366-1 — декларування недостовірної інформації, 368-2 — незаконне збагачення. Виграли від цих рішень нечесні чиновники, щодо яких довелося закрити кримінальні провадження. Також виграли й ті посадовці, які вчинили зазначені злочини до винесення рішення Конституційного Суду, які з різних причин не були виявлені правоохоронцями. Тепер навіть якщо про ці злочини стане відомо, чиновники не підлягатимуть кримінальній відповідальності. Тож по формі це — рішення Конституційного Суду, а по суті — амністія корупціонерів у верхах.

Героїчне повернення Верховною Радою цих злочинів у Кримінальний кодекс жодним чином не змінює ситуацію й не зменшує шкоди, завданої рішеннями КСУ — нові статті поширюються лише на злочини, вчиненні після набуття чинності цими статтями. Виникає логічне запитання: яким чином ці рішення стоять на сторожі Конституції, дотримання права громадян та збереження національних інтересів?

КСУ не помічає обмеження прав людини та конфлікту інтересів

У 2016 році відбулася чергова судова реформа та були внесені зміни до Конституції щодо правосуддя. Тоді Конституційний Суд не помітив у відповідному законопроекті обмеження прав людини, хоча саме це й повинен був він перевірити згідно закону. Відтоді право звертатися до КСУ з приводу офіційного тлумачення Конституції мають лише представники влади, а саме: Президент, щонайменше сорок п’ять народних депутатів, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Натомість до судової реформи це право мав кожен громадянин.

Тоді ж, КСУ не помітив і конфлікту інтересів у тому, що ініціатором законопроекту, який розширює повноваження Президента у сфері правосуддя, є сам глава держави. Тож Верховна Рада внаслідок судової реформи втратила повноваження обирати суддів безстроково, а Президент його здобув. Таким чином, зараз призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя.

Подарунок для КСУ безпосередньо в тексті

Конституції За дивним збігом законопроект про зміни до Конституції щодо правосуддя, на який Конституційний Суд дав позитивний висновок, містив норми про фінансування цього суду. Конфлікту інтересів КСУ в цьому теж не помітив і погодився з тим, що в тексті Конституції потрібно закарбувати його фінансові гарантії. Так у Конституції з’явилася норма про те, що «в Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Конституційного Суду з урахуванням пропозицій його Голови». Раніше це питання врегульовував закон про Конституційний Суд, але, звісно, для суду надійніше вписати цю норму в Конституцію. Бо закон дуже просто змінити, а Конституцію без висновку КСУ — ніяк.

Але це ще не всі фінансові гарантії для КСУ. Обсяг видатків на фінансування діяльності Конституційного Суду в наступному році, згідно із законом, не може бути меншим за обсяг видатків у попередньому фінансовому році. Тому в бюджеті на 2021 фінансування КСУ збільшилося на 4 мільйони порівняно з минулим роком і становить 318 млн гривень.

Зарплати суддів КСУ як гарантія незалежності

Посадовий оклад судді Конституційного Суду повинен бути пристойним і з цим складно сперечатися. Але розрив між мінімальною зарплатою по країні й посадовим окладом судді КСУ у 20 разів — це вже занадто.

Це — підхід до бюджетних зарплат найбідніших африканських держав. Закон гарантує судді Конституційного Суду посадовий оклад у розмірі 55 прожиткових мінімумів, що становить на сьогодні 120 395 грн. До кінця цього року він збільшиться ще на 11 тисяч.

Крім того, закон передбачає до окладу суддів Конституційного суду ще й регіональний коефіцієнт і різні доплати. В той час, як мінімальна зарплата в країні — 6 тисяч гривень. Крім того, аби суддя Конституційного Суду міг приймати незаангажовані рішення, закон гарантує ще й довічне грошове утримання після завершення 9-річної каденції судді КСУ, яке становить 50% від посадового окладу. Для прикладу, у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку розрив між мінімальним і максимальним окладом на державній службі корелюється в межах 8 — 12 разів.

Безпрецедентні гарантії за системою «все включено»

Які б рішення не приймали судді Конституційного суду, як би низько не падала довіра до суду і яких би масштабів не сягнула конституційна криза, звільнити суддів Конституційного суду можуть лише самі судді КСУ. Й що примітно — змінити цей порядок в Конституції можна лише за наявності висновку самого КСУ. Тобто сам Конституційний Суд вирішує — бути чи не бути змінам у Конституції щодо нього?

Рішення КСУ неможливо відмінити, змінити, оскаржити, зупинити, навіть якщо воно порушує Конституцію або знищує державу. Таке рішення, попри весь абсурд ситуації, треба виконати. Що, власне й відбулося нещодавно. На додаток до цього, суддів Конституційного Суду вкрай складно притягти до кримінальної відповідальності — їх не можна затримати, взяти під варту без згоди КСУ, не можна піддавати приводу чи примусовому допровадженню.

Конституційна криза була неминучою

Із колосальною владою та безпрецедентними гарантіями незалежності, якими наділений Конституційний Суд в Україні, конституційна криза була неминучою. Навіть якщо припустити, що можна на 100 відсотків оновити персональний склад КСУ, зрештою, це лише 18 осіб, і відібрати за конкурсом нових — святих і безгрішних, то з такими повноваженнями й абсолютною відсутністю відповідальності, вони швидко спокусяться та почнуть грати в свою політичну гру. Бо закон їх наділив посадовим безсмертям і вивищив над усіма гілками влади та Президентом. Тож і не дивно, що Конституційний Суд давно став політичним гравцем.

Чи є вихід?

У ситуації, коли Конституційний Суд виходить за межі власних повноважень, не виконує вимоги Конституції, вихід потрібно шукати в декількох напрямах. Напрям невиконання такого рішення — закритий. Рішення КСУ остаточне й оскарженню не підлягає. Відмінити чи зупинити його також неможливо. Напрям кадрових змін — закритий. Звільнити суддю Конституційного Суду можуть лише судді цього суду. Тобто виходить замкнене коло. Напрям реформування Конституційного суду — закритий. Для цього треба вносити зміни до Конституції, а їх неможливо внести без висновку КСУ. Так, це конфлікт інтересів, коли Конституційний Суд повинен давати висновок на законопроект про зміни до Конституції щодо себе самого. Але з цим нічого не можна вдіяти. В розвинених демократіях для вирішення політичної кризи та зняття соціальної напруги використовують інститут добровільної відставки. Законодавство передбачає таку можливість для наших суддів Конституційного Суду, але цей шлях також можна віднести до закритих, бо відмовитися від усіх вище перелічених благ і гарантій навряд чи хтось наважиться.

Таким чином, з юридично можливих рішень залишається хіба що заблокувати роботу Конституційного Суду шляхом підвищення, так би мовити, кворуму. Наприклад, зараз засідання Великої палати КСУ є повноважним, якщо на ньому присутні щонайменше 12 суддів Конституційного Суду. Якщо цю межу збільшити, то шансів зібратися у Великої палати буде небагато. Можна ще змінити необхідну кількість голосів для прийняття рішень. Але це не вирішення кризи, а «замороження». Втім, якщо слідувати букві закону, залишається ще один варіант — чекати, коли в суддів буде завершуватися 9-річний термін призначення й заповнювати вакансії. Перші дві вакансії з’являться в 2022 році, а повністю оновиться нинішній склад Конституційного Суду у 2028 році.

Тож, виключно правовим шляхом, без політичних рішень вирішити конституційну кризу в Україні на сьогодні неможливо. Тому доведеться шукати підтримки в суспільстві та приймати політико-правові рішення. Бо Конституційний Суд, який перевищує власні повноваження, не помічає в законопроектах обмеження прав людини, конфлікту інтересів і при цьому недоторканний — становить загрозу національній безпеці.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути