Connect with us

В Україні

Людмила БІЛЕНЬКА: «Коли ти вмієш радіти дрібничкам, тоді й щастя буде завжди із тобою»…

Дата публікації:

Молода, усміхнена, красива. По зовнішньому тендітному вигляду так і не скажеш, що вона очолює самостійний відділ по роботі з персоналом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області. Саме такою ми побачили нашу співрозмовницю Людмилу Біленьку — успішного та цілеспрямованого керівника державної служби, гарного організатора, творчу і просто цікаву людину.

Людмила Біленька — юрист-правознавець. Навчалася в Чернівецькому фінансово-юридичному коледжі, а по його завершенні вступила до Національного університету «Одеська юридична академія», який закінчила у 2007 році. Розпочинала свою трудову діяльність (у 2005 р.) секретарем в місцевому суді, згодом головним спеціалістом по роботі з кадрами. На даний час — керівник сектору по роботі з персоналом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області.

Вона є автором багатьох статей та тематичних рубрик щодо особливостей проходження державної служби в судовій системі, які публікувалися як на всеукраїнському, так і на місцевому рівнях. Її часто залучають до виступів на наукових конференціях, семінарах та нарадах. Брала участь у викладанні лекцій з питань введення кадрової роботи для працівників судової системи в Чернівецькому регіональному відділені Національної школи суддів України.

За свою активну участь у розвитку державної служби в судовій системі, цілеспрямованість та професіоналізм неодноразово була нагороджена державними відзнаками. Та найважливіше, що до її думки дослуховуються, з нею рахуються. Адже успішна діяльність будь-якої державної структури залежить від багатьох факторів, серед яких чи не найголовніший — наявність ефективної системи управління персоналом. Сьогодні гостею ЮВУ і є Людмила Біленька й наша розмова про держслужбу в судовій системі, її особливості та нюанси. Отже, почнемо.

— Людмило Вікторівно, розкажіть про своє дитинство, яким воно було? Які найяскравіші спогади з нього запам’яталися?

— Я народилася в маленькому містечку Кельменці, де чудові краєвиди, неповторні дністрянські крутосхили, прекрасні зелені лісові масиви. Щаслива, що народилася саме тут, в оточенні такої природньої краси й хороших та добрих людей, а ще завдячую своїм батькам.

Сьогодні я впевнена, щасливе дитинство може бути лише в тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. У моєму випадку саме так і було. Я вдячна своїм батькам і за своє дитинство, і за виховання, що казати, вони й зараз продовжують мені допомагати чи порадою, чи настановою, чи поділяться своєю життєвою мудрістю. Це безцінний скарб. Я його бережу.

— Це батьки Вам порадили стати юристом?

— Я дуже дякую своїм батькам за їхню віру в мене. Коли повідомила їм про своє бажання вступити до юридичного ВНЗ, вони не лише підтримали мене в цьому, а й всіляко сприяли тому, щоб я могла зосередитися лише на навчанні. Завдяки чому мені не довелося надто перейматися своїм матеріальним чи побутовим забезпеченням у студентські роки. Вони все взяли на себе. І як би їм цю «ношу» не просто було нести, вони ніколи не скаржилися. Хоча тепер я розумію: це було непросто.

Скажу й те, що ще з дитинства прагнула захищати слабких та відстоювати справедливість. І коли у випускному класі переді мною постав вибір — юридичний або економічний, я подумала, що, ставши юристом зможу професійно захищати людей від порушення їхніх прав, мені буде легше відстоювати правду та справедливість. І я не шкодую про свій вибір.

Пригадую таку історію з дитинства, коли з подругами у дворі знайшли маленьких цуценят. Додому боялися їх взяти, остерігалися батьківського гніву, тому вирішили в нашому дворі облаштували місце, де б їм було комфортно. Такий собі будиночок для малечі. І ми з дівчатками протягом якогось часу приносили їжу, воду, гралися з ними, а вони з нами.

Добре пам’ятаю, коли одного разу, я виглянула у вікно, то побачила жахливу для мене картину. Приїхала велика вантажівка, в кузові якої знаходилося багато собак, і був чутний їхній гавкіт, далі з машини вилізли двоє кремезних чоловіків та направилися до будиночка, де ховалися наші цуценята. Вони почали витягувати їх з будиночка й зовсім не «гуманним способом» просто вкидати до кузова цієї «страшної машини». Але раптом саме «мій» песик вирвався з рук отих кривдників. Я вибігла, підхопила його й побігла назад додому. Тепер вже не боялася нікого й нічого. Батьки не перечили, бо навчали з дитинства захищати «братів» наших менших. Песик той надовго залишився у нашому домі й став улюбленцем. Хтозна, можливо, саме тоді й з’явилося в мене бажання відстоювати справедливість, просто тоді я цього не розуміла.

— Отже, Ви вирішили бути юристом, вступили до юридичного вузу, які враження від студентських років залишилися?

— Напевно, не я перша те скажу, але я переконана, що студентські роки — найкращий період у житті кожної людини. Це такий безтурботний час для молодих людей, ми мріяли, втілювали ці мрії, знаходили нових друзів. Здається, в нас ніколи не було повноцінного сну, але завжди був присутній невимушений позитив.

Студентське життя принесло багато радості. Це точно говорять, що «від сесії до сесії живуть студенти весело». У цілому все так і є. Пам’ятаю й записки на лекціях, і посиденьки на підвіконні. А яка прекрасна була студентська весна. Ніколи не забудеш отієї радості, коли виходиш із аудиторії, махаєш заліковкою та стрибаєш від щастя. Це відчуття неповторне.

Можу сказати, що мені особливо пощастило, оскільки я двічі могла відчути студентство. Перший раз, коли вступила до Чернівецького фінансово-юридичного коледжу (нині Буковинський університет), і вдруге, коли стала студенткою Національного університету «Одеська юридична академія». Загалом же вчитися мені подобалося, що й казати, я й зараз продовжую це робити. Тому особливих проблем у мене з навчанням не було, можна так сказати: була з наукою на «ти».

— Як Ви обирали місце майбутньої роботи?

— Зізнаюся чесно, не знаю, чи я роботу обирала, чи вона мене (посміхається). Я дізналася про те, що проводиться конкурс до Територіального управління ДСА в Чернівецькій області. Вирішила спробувати свої сили, і все вийшло. Можливо, звучить все якось банально, але повірте, я довго й наполегливо йшла до цього. Хотіла, щоб мене помітили, щоб в мене повірили. Як зараз пам’ятаю свої хвилювання, перші доручення від керівництва управління, перші невдачі та здобутки. Я старалася виконати їх якомога швидше і якісніше.

Можливо, не все виходило, точніше знаю, що не все. Але я старалася, багато працювала над собою, не скаржилася на невдачі та проблеми, а навпаки, вперто їх старалася вирішити. Було велике бажання зростати професійно й бути на рівні з іншими колегами по роботі.

І, як вважаю, велика заслуга в тому, що моя службова кар’єра так склалася, належить моєму керівнику Юрію Георгійовичу Гончаруку. Він дійсно в мене повірив, дав мені час для адаптації, був моїм не лише керівником, а й вчителем, наставником, а якщо треба було — критиком. Я вдячна йому, він мудрий, і цим все сказано. Хотілося, щоб усі керівники володіли таким ж якостями та людськими рисами.

— Як ви вважаєте, бути успішною — це випадковість чи наполеглива праця?

— Як на мене, успіх — завжди результат наполегливої роботи. Принаймні в моєму випадку це точно так. Потрібно любити те, що робиш. Я десь прочитала, що успішні люди все роблять ідеально, незважаючи на те, яка це буде робота: чи то складання великих фінансових контрактів, чи то миття підлоги вдома, чи догляд за газоном. Вони так звикли — працювати якісно.

Я теж ніколи не цуралася праці й прагнула робити все якісно. Бо певна, лінивим та поверховим людям успіх не дістається. А ще важливо, щоб людина несла світло й не суперечила сама собі, щоб робила свою роботу з душею, пропускаючи її крізь серце. Тоді все буде виходити та й самого результату довго не доведеться чекати. Потрібно лише усвідомити просту істину — людина сама скульптор свого життя.

— Про Вас кажуть, що Ви людина безконфліктна. Як Вам це вдається?

— Аби не вестися на провокації й не потрапляти в конфліктні ситуації, необхідно бути щасливою людиною. Такі люди не заздрять, не ображають, не слідкують за чужими життями, не вказують на недоліки. Якщо я чую критику на свою адресу, просто посміхаюсь та йду своїм шляхом. На роботі часто доводиться «розрулювати» якісь неприємні ситуації, тому важливо залишатися при цьому спокійною та коректною.

— Що вас надихає, дає сили, нові ідеї?

— Насамперед мені допомагають гармонійні стосунки з моїм чоловіком, який дає мені змогу займатися улюбленою справою, завжди підтримує мої ініціативи й дає доречні поради. Щоб знайти в собі сили йти далі, мені обов’язково потрібно, щоб чоловік сказав тепле слово, обійняв мене, адже будь-якій жінці найбільше потрібна підтримка. Мені з ним добре та комфортно, він мій захист, моя підтримка і гордість. У дитинстві, пам’ятаю, я мріяла зустріти хороброго та сильного лицаря з великим добрим серцем. Певне, доля мене почула й подарувала нашу зустріч. Я відчуваю його кохання, а від того — турботу, адже коли тебе люблять, тебе бережуть.

— Що для Вас є найдорожчим?

— Це моя сім’я, діти. Доля подарувала мені двох донечок. Вони моє ранкове сонце, мій квітучий сад, мої крила. Старша донька — Евеліна, така романтична, мрійлива, полюбляє малювати, вивчає англійську мову, любить готувати. То — моя маленька помічниця. Молодша Полінка — наша маленька зірочка, вона завжди в центрі уваги, в неї невичерпна енергія, їй цікаво все, що її дивує, бо вона лише розпочала пізнавати світ.

— Як вдається балансувати між роботою та родиною?

— Усе просто: балансу не існує. Який би в тебе не склався робочий день, ти переступаєш поріг дому й одразу занурюєшся у дитячу атмосферу, де метушня, сміх, радість, легкість, пісні. У цей момент не помічаєш, як ти перетворюєшся на вигаданого казкового героя, а твій дорослий і дуже серйозний чоловік стає хлопчаком, який бавиться з дітьми. Неймовірні перевтілення.

Але поряд із цим я намагаюся вкладати в дітей все найкраще, що в мене є. Все, чого з дитинства мене навчали батьки, я передаю своїм дітям — людяність, щирість, ввічливість, повагу до старших людей. Донькам стараюся прищепити навички самостійного життя: прибирання, догляд за собою, допомога мамі з татом. Ми з чоловіком добре розуміємо, що на виховання дітей впливає і власне виховання, й оточення, й відносини в сім’ї.

Хтось сказав, бути мамою — це вдихати щастя й видихати любов. З цим я повністю погоджуюся.

— Що для Вас щастя?

— Щастя це мої діти. Я щаслива, коли вони мене цілують, коли вони усміхнені, коли радіють. Як на мене, в житті не потрібно ганятися за чимось далеким недосяжним, аби бути щасливою. Жодні гроші, коштовності чи посади не зрівняються з тими емоціями, які ти відчуваєш вранці, коли прокидаєшся від аромату запашної кави, коли коханий дарує тобі поцілунок, а дім уже наповнений дитячим сміхом. Коли ти вмієш радіти дрібничкам, тоді й щастя буде завжди із тобою. Це правило перевірене — воно діє!

— Дякую за розмову. З Вами було приємно спілкуватися. А оскільки 8 березня вже зовсім скоро, тож вітаємо Вас із цим святом. Будьте щасливими завжди!

Спілкувався
Ілля МОРОЗ, ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

В Україні

Визначити статус олігархів пропонує Президент

Опубліковано

on

Президент України Володимир Зеленський запропонував Раді нацбезпеки та Офісу Глави держави у співпраці з Антимонопольним комітетом розробити новий законопроект щодо олігархів.

«Такого в нас в Україні не було. Вважаю, що сьогодні це один з пріоритетів – розробити фундаментальний законопроект про статус олігарха в нашій країні: що буде з такими людьми, які будуть впроваджуватися санкції, як олігархи будуть перетворюватися на бізнесменів. Тому що ми підтримуємо великий бізнес, будь-який бізнес в Україні. А вплив олігархів на Україну – на вибори, на економіку, на закони, на Верховну Раду – цього допустити більше не можна», – прокоментував В. Зеленський.

Читати далі

В Україні

Нотаріально посвідчений договір про відшкодування шкоди в разі ДТП убезпечить від проблем

Опубліковано

on

Нотаріальна палата України підготувала інфографіку про переваги укладення та нотаріального посвідчення договору про відшкодування шкоди в разі ДТП.

Підставою укладання договору є ст. 1187 ЦК України.

Шкода, завдана транспортним засобом як джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка володіє цим транспортним засобом. Порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди може бути врегульовано шляхом укладення договору про відшкодування шкоди. Нотаріальне посвідчення договору убезпечує сторони від різноманітних проблем.

Договір може містити таку інформацію:

  • ПІБ, РНОКПП, місце проживання сторін;
  • час та місце ДТП;
  • розмір матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу, визначеної за згодою сторін;
  • домовленість про порядок виплати матеріальної шкоди;
  • відомості про відсутність претензій між сторонами за завдану матеріальну шкоду за наслідками ДТП.

Документи, необхідні для оформлення договору:

  • паспорти та РНОКПП сторін;
  • згода другого з подружжя (у разі, якщо постраждалий ТЗ перебуває у спільній власності подружжя).

Переваги укладання та нотаріального посвідчення договору:

  • економія часу та коштів;
  • фіксація відсутності претензій сторін одна до одної;
  • можливе відстрочення чи розстрочення платежу, стягнення грошової компенсації за виконавчим написом нотаріуса – без судового розгляду;
  • гарантія дійсності договору, повна перевірка документів нотаріусом;
  • роз’яснення нотаріусом прав та обов’язків сторін договору;
  • згода чоловік/дружини, що є співвласником;
  • у разі втрати договору – можливо отримати дублікат.
Читати далі

В Україні

Залучених до ЗНО освітян вакцинуватимуть від COVID-19 у першу чергу

Опубліковано

on

Працівників освіти, залучених до проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) у 2021 р., за їхнім бажанням, щеплюватимуть вакциною CoronaVac проти COVID-19 виробництва Sinovac Biotech.

«Проведення зовнішнього незалежного оцінювання з дотриманням заходів безпеки є важливим та необхідним етапом для початку вступної кампанії 2021 року. Дякую своїм колегам з Міністерства охорони здоров’я за те, що підтримали позицію щодо першочергової вакцинації освітян та працівників, які залучені до проведення ЗНО. Хочу наголосити, що вакцинування відбуватиметься добровільно. Наше основне завдання – організація безпечних умов для проходження тестування», – прокоментував Міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет.

Зазначається, що працівники освіти, які залучені до ЗНО та мають бажання вакцинуватися, можуть звертатися до структурних підрозділів з питань освіти обласних державних адміністрацій, а вони, у свою чергу, узагальнять списки та передадуть їх регіональним координаторам з вакцинації для подальшого детального планування.

Через 28 днів після щеплення першою дозою працівників сфери освіти, які матимуть бажання щеплюватися, вакцинують другою дозою з тієї ж партії вакцин CoronaVac, тобто за кожною особою, щепленою першою дозою, буде зарезервована друга доза із цієї ж партії.

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram