В Україні
Люстрація і політичне переслідування — суть різні речі
У професійному юридичному середовищі думка про нікчемність української люстрації виникла ще задовго до відповідного рішення ЄСПЛ, озвученого днями. Подібний вердикт Європейського суду був передбачуваним і навіть очікуваним, адже знаючі експерти ще задовго до цього попереджали про наявні порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Утім, загальне прочитання рішення вимагає окремих узагальнень та інтерпретацій.
Так, важливими моментами рішення ЄСПЛ, на які варто обов’язково звернути увагу, є наступні: закон в цілому відповідає вимогам, які ЄСПЛ застосовує в своїй практиці, тобто заходи проти заявників були співрозмірними; ситуація Україні давала підстави для проведення люстрації щодо службовців; у часи попереднього уряду люстрація здійснювалася з метою захисту громадян від тих, хто своєю поведінкою створював ризик політичному режиму або брав участь у корупційних діях. Свого часу ЄСПЛ визнав підстави для люстрації у випадках «оксамитових» революцій у Східній Європі, а Євромайдан став чи не єдиним винятком із цього правила, визнати його допомогло, думається, відповідне рішення Венеційської комісії.
Водночас найнеприємнішими для нас є факти, про які неодноразово говорили посадовці й експерти, зокрема, І. Ліщина, В. Яворський та М. Ставнійчук тощо. Йдеться про те, що виписано навіть у юридичних підручниках для першого курсу: юридична відповідальність — це інститут індивідуального застосування, а не політичного переслідування. Відповідальність при люстрації має бути індивідуалізованою, як і в будь-яких правничих процедурах. І при її застосуванні слід брати до уваги конкретні юридичні та фактичні обставини щодо кожної окремої людини, щодо якої можливе настання передбачених узаконі наслідків. Особлива увага мала б бути прикута до участі конкретної особи в антидемократичних діях попередньої влади. Неіндивідуалізована відповідальність могла б бути застосована лише до певного кола високопосадовців. Участь таких чиновників у антидемократичних діях або інформація про їх участь у корупційних злочинах була презюмована в самому законі, а процедура їх люстрації не потребувала особливих доказів. А от застосування люстрації до широкого кола осіб, власне їх автоматичне звільнення з посад, могло би бути прийнятним, якби наслідки цього не були значними (на кшталт переведення на менш відповідальну посаду, певні службові обмеження тощо).
Натомість, як ми знаємо, люстрація в Україні була організованою — автоматичне звільнення та заборона обіймати відповідальні посади протягом 10 років для широкого кола чиновників стали доказом порушення згаданої ст. 8 Конвенції. ЄСПЛ зазначив як критичне порушення прав людини автоматичну публікацію даних про осіб, підданих люстрації, у відкритому реєстрі та застосування люстрації до людей, які обіймали посади в Комуністичній партії СРСР та працювали в органах КДБ.
Якщо оцінювати дане рішення Європейського суду з прав людини загалом, то висновки для нашої держави в цілому є невтішними, хоча його виконання й не вимагає скасування відповідного закону або поновлення люстрованих осіб. Вимагається лише ввести зміни до цього закону, зокрема звузити перелік посад, на які може розповсюджуватися автоматична люстрація, а також встановити процедури перегляду обґрунтованості люстрації стосовно осіб і посад, які не підлягатимуть автоматичній люстрації. Міністр юстиції України Денис Молюська вже виступив із заявою про адміністративний порядок перегляду (замість судового) як більш прийнятний. При тому обов’язковою умовою для тих, чиє звільнення буде визнаним необґрунтованим, має стати компенсація матеріальної та моральної шкоди. Електронний реєстр люстрованих осіб, безумовно, повинен бути закритим, а із закону, вочевидь, треба виключити підставу люстрації, як зайняття посади в Комуністичній партії СРСР та робота в органах КДБ.
Нагадаю, що заборона партії з політичних мотивів — це було початком діяльності попереднього міністра юстиції П. Петренка, що й робилося в контексті політичної люстрації. Хоча зрозуміло, що вона, люстрація, в нашому форматі не відповідає європейським стандартам у сфері прав людини. Привертає увагу й те, що за п’ять років Конституційний Суд України так і не наважився ухвалити якесь своє рішення щодо люстрації. Важливо, щоб у державі не виникла ситуація, яка зветься «люстрація люстраторів». Таке, здається, ми вже проходили. І кожен раз потому виникала потреба в кваліфікованих управлінських кадрах. Подібним чином проводиться політика вимивання національного управлінського потенціалу країни й вивільнення посад для певного кола обраних осіб та для запрошення іноземних фахівців. Потрібно, вочевидь, розірвати це «зачароване» коло.
Додамо, що Європейський суд з прав людини вирішив не розглядати у своїй Верхній Палаті апеляційне оскарження у справі щодо порушення законом України про очищення влади (люстрацію) Європейської конвенції з прав людини. Відтак рішення у цій справі остаточно набуло чинності.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
