В Україні
Методом законодавчого викруту
Дмитро Щербань, ветеран прокуратури, журналіст, письменник, дипломант 17-го Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання»
Ще в 70-х роках минулого століття під час навчання в інституті дізнався. що в країнах капіталізму найбільш престижною вважається державна служба. Мовляв, хоча на Заході й діє правило «кожен сам за себе», там також є й гарантований державою принцип рівних можливостей. Людина може займатися будь-яким бізнесом та за короткий час стати мільйонером.
Читайте також: Духовність, справедливість, професіоналізм – життєве кредо професора Віталія Федоровича Опришка
Але ж гроші не гарантують довічне право ним бути. В жорстоких правилах вільного ринку можеш збанкрутувати й залишитися сам на сам зі своїми проблемами в промислово розвинутій країні. Інша справа – державна служба, на яку не так то легко потрапити. А потрапивши, постійно потрібно вдосконалюватися й підтверджувати через атестації свою професійну придатність. Хоча мільйонером тут одразу не станеш. Всі доходи суворо контрольовані. Щоб не було спокуси піддатися на пропозицію хабара, заробітна плата службовця прирівнюється до рівня бізнесмена середнього рівня. Зате, коли виходиш на пенсію, то ці виплати на рівні твоєї середньомісячної заробітної плати. Наводився також приклад, що там учителі – державні службовці. Виходячи на пенсію, крім місячної оплати, отримують від держави ще 100 місячних зарплат. Тому й не дивно, що пенсіонери Заходу мають можливість подорожувати всім світом.
Право реальності життя
Минули роки. В коловороті служіння праву я й не помітив, як вийшов на пенсію віддавши слідчо-прокурорській роботі 27 років. Тоді вже діяв закон «Про прокуратуру» від 2001 року, то я мав сподівання, що втілюється в життя те, про що розповідали в інституті.
Хоча, як і більшість моїх колег юристів, міг би ще бути практикуючим юристом та не захотів. Не вбачаю в нинішніх законах чогось універсального, такого, що міг би сприймати як належне для захисту прав можливих клієнтів. Звичайно, міг би дати оголошення на зразок: «Юридично підкований, з досвідом слідчо-прокурорської роботи, пенсіонер доведе до істерики будь-яку організацію, чи її керівника, письмово чи по телефону» і таким чином практикувати. Та не став. Пенсія в дев’яносто відсотків від заробітної плата давала сподівання на більш-менш забезпечену старість.
Не стану юридично-точно переповідати наші поневіряння, та починаючи з 2014 року, більшість прокурорських працівників, котрі вийшли на пенсію на початку нового тисячоліття, вимушено стали відвідувачами чиновницьких кабінетів.
Там нам дали зрозуміти, що існує інше право — право, яке ні я, ні будь-хто інший не вивчав у навчальних закладах – право реальності життя І головне в ньому: не заплутатися в своїх же ілюзіях. Ми й не плуталися б у цих ілюзіях, якби нам прямо пояснили, що за скрутного становища держава тимчасово не може забезпечити нам 80—90 відсотків від заробітку нині працюючих у прокуратурі. Ми б погодилися й на 60-т відсотків, які встановлені новим законом, а то й на пенсію у розмірі десяти прожиткових мінімумів.
Так ні! Добре розуміючи, що закон зворотньої сили не має і не може погіршувати права пенсіонерів, пішли шляхом законодавчого викруту. Складається враження, що роки незалежності владу нічому не навчили. Як і попередники, при перерозподілі колишньої соціалістичної власності, вони зробили це не відкрито, а нишком, підступами, хитрощами, підлещуванням та брехнею.
Читайте також: Шість напрямів витрат коштів фонду ліквідації наслідків збройної агресії
Спритні юристи, а вони ж бо неабиякі мастаки в своєму ремеслі, вміло використовуючи шпарини в законах, спотворюючи найочевидніші, найчіткіші статті, зловживаючи казуїстикою судочинства, знайшли собі роботу в арсеналі юридичних суперечностей. Для них це називається «провести комбінацію», тобто дію, яка не піддається чіткому означенню: вона об’єднує в собі елементи шахрайства і права. Це така собі майже законна й добре продумана хитрість, яка може бути визнана незаконною тільки тоді, коли її юридично доведено. А спробуйте довести! Спробуйте позмагатися, не забуваючи при тому юридидичну мудрість, яка говорить: «Чого не можна доказати, того і не було».
Як усе відбувалося
Розпочалася ця «карусель» з того, що Кабінет Міністрів не розробив постанови про порядок перерахунку пенсії, хоча строк її прийняття вказано. Вказати то вказали, але не додали, (хоча це само собою зрозуміле), що у випадку її неприйняття продовжує діяти старий закон. Тим більше, що за Конституцією України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України, а не Постановами Кабміну. Почали посилатися на те, що раз постанови не прийняли, так і перерахунку не може бути. А це ж подібно до того, щоб оперувати законом, який ще не прийнято.
Спершу, підвищивши зарплату нинішнім працівникам прокуратури, нам, пенсіонерам, перестали видавати довідки про розмір цієї заробітної плати, без якої Пенсійний фонд не міг перерахувати пенсію. Скільки часу і звернень в суди було витрачено на те, щоб такі довідки таки почали видавати. Натомість Пенсійний фонд продовжив «комбінацію» – став відмовляти в перерахунку. Але не всім! Застосували відоме для влади всіх часів правило розділяй і володарюй. Побачивши, що біля приміщень Генеральної прокуратури та Пенсійного фонду збиралися пікети, більшості пенсіонерів, які виходили на пенсію з посад в Генеральній прокуратурі, прокурорам областей та їх заступникам, а то й просто тим, хто більш «пробивний», чи мав особисті зв’язки із суддями та працівниками Пенсійного фонду, стали нараховувати пенсію в розмірі 80–90 відсотків заробітної плати нині працюючих співробітників. Виплачують таку пенсію теж. я особисто знаю таких, але просто промовчу про це, бо я чоловік чемний, навчений правилу пошани до керівництва. А які ті керівники – знають лише вони самі. Впевнений, що жоден із них не написав до Пенсійного фонду заяви про обмеження пенсії 10-ти прожитковими мінімумами.
Так «обезголовили» протестні настрої. А тим, хто не згоден – судові рішення про відмову на десятках сторінок із посиланнями на безліч підзаконних актів. Ми запитуємо про наше законне право на підвищення пенсії, а нам, не прямо, а шляхом законодавчого викруту, одним духом цитуючи до десятка законів, жоден з яких не стосується справи, намагаються пояснити, що наше конституційне право не порушене. Отак то!
Не вважаю за потрібне надто вже наполегливо їх цитувати (все це можна знайти в «Єдиному реестрі судових рішень) та пішов такий різнобій судових рішень по одному й тому ж питанню, що вимушені були придумати «зразкову справу». Тільки ми знаємо, в які «розумні строки» по ній ухвалено рішення.
А що Верховний Суд?
Діждались рішення Верховного Суду України від 14.09.2020 року. Воно, нібито, й на нашу користь, бо вказано, що висновки в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами перерахувати пенсію відповідно до закону 2001 року з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
Дякувати Богу, я не у відчаї чи за межею існування, хоча в нашій країні є й такі, та зізнаюсь, що не добившись усунення порушень закону по своїй пенсійній справі, була думка звернутися до Європейського суду з прав людини. Передумав, бо цей суд, як відомо, приймає до розгляду справи, які, як на мене, ображають уже своєю назвою, бо називаються: «Справа громадянина Н. проти України». Я б не хотів бути тим громадянином, не хотів би йти проти своєї держави. Я б не хотів, щоб мене, колишнього прокурорського працівника, захищав міжнародний суд, а не закон рідної країни, закон, служінню якому я віддав роки свого життя.
Замість висновку
Прикро, що держава не говорить із пенсіонерами прокуратури відкрито, а застосовує для цього законодавчі викрути. Таке напишуть, ніби вводять нас у царину таємничого, чого б ми, колишні практики, без них не зрозуміли. Особисто ображає й те, що мене прирівняли до «осіб, які втратили працездатність», а їх грошовий еквівалент менший, ніж звичайна мінімальна заробітна плата. Я ж не втратив працездатність, а вийшов на пенсію за вислугою років!? Та, як бачимо, і тут держава «врізала» виплати.
Вважаючи, що й досі маю право отримувати пенсію, більшу ніж 10 мінімальних розмірів заробітної плати, я, як і багато інших, оскаржив дії Пенсійного фонду України. На підставі рішення суду заведено виконавче провадження і за невиконання його на ПФУ накладено штраф, який ніхто й не оскаржив, але й пенсію в більшому розмірі не виплачують. Як на мій погляд, ситуація доведена до абсурду. Може хто підкаже рішення, чи все ж таки слід звернутися до міжнародних інстанцій?
Видається дивним і навіть незрозумілим, що вже стільки віків діє юриспруденція, а досі немає такого юридичного терміну як «справедливість». Не в змозі щось змінити в цій царині права, пошуки справедливості пенсіонерів прокуратури схожі на результат діалогу героїв твору «Золоте теля». Не наважусь «присмачити» літературну мову одним сміливим народним виразом, тож лише наведу діалог героїв: «Шуро! І де вона справедливість? Я вас запитую, де? – Я б відповів, Михайле Самуїловичу, але, як сказав знайомий гінеколог, там її також немає». – То що ж, не потрібно й шукати? – Хіба це можна заборонити?..
Запитаєте: до чого це я веду? Відповім: добре розумію, що вже давно минув той час, коли публікація в ЗМІ могла бути підставою для порушення кримінальної справи. Тут як у природі – те, що пожовтіло, вже не позеленіє. Потрібен новий посів на законодавчій ниві. Новий тому, що нині, оцінюючи дію закону, не дошукуються, чому він не виконується, а йдуть шляхом найменшого спротиву — приймають нові. При тому, чим гірші справи в державі, тим більше ухвалюється законів, які обмежують, втинають, вкорочують, звужують, урізають, зменшують, скасовують колишні права та пільги.
Добре розумію, що зараз в країні війна. Та для тих, хто намагається відмову в підвищені пенсії пояснити відсутністю в державній казні грошей, скажу словами героя роману Ільфа і Петрова: «Гроші є, але вони в обороті». В обігу, так би мовити. Але ж ми, як ніхто інший, знаємо, що значна, дуже значна частина державних грошей і зараз у незаконному обігу. Сподіваюся на роботу в цьому напрямку Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та її нового керівника. Туди, перш за все, потрібно спрямувати законотворчу і правоохоронну діяльність. Нам же залишається боротися і не проти держави, а проти її чиновників, які, за словами древніх, вважають, що хоч би що вони встановили, іншим людям слід цього дотримуватись, і саме це є справедливим. Схоже, що наша Феміда в цьому питанні не те, що із зав’язаними очима, – вона ще й глуха. На жаль – маємо те, що маємо!
Становище, справді, таке, що не маючи впливу на верхівку влади, навіть нам, юристам, не кажучи вже про пересічного громадянина, принаймні не випадає займати щодо цього якусь іншу позицію, крім вичікувальної і терплячої: що ж сильніше – закон чи таїнство беззаконня?
Та помиляються ті, хто вважає, що шляхом законодавчого викруту нас, колишніх юристів-практиків, можна змусити змиритися, змовчати і вважати крутійство законним, яке аж ніяк не сприяє шляху країни до Європейської спільноти. Нині шлях до неї йде через бойові дії. Та найважчий бій буде після війни. Бо це ж несправедливо, коли, здобувши перемогу, віддати все в руки тій же бюрократії з навичками юридичного крючкотворства.
Джерело: Юридичний вісник України
