Метр сискної справи. Криміналістичні пріоритети київського сищика Георгія Рудого

Володимир Чисніков, доктор юридичних наук, доцент, головний науковий співробітник ДНДІ МВС України

У цьому році виповнюються дві ювілейні дати: 155 років з дня народження та 100 років із дня трагічної загибелі видатного українського криміналіста-практика початку ХХ століття, титулярного радника Георгія Михайловича Рудого (1863—1918 рр.) — талановитого сищика, одного з піонерів застосування науково-технічних засобів у боротьбі зі злочинністю в Російській імперії, «батька» вітчизняної дактилоскопії та службового собаківництва, валізи сищика («слідчого чемодану»), родоначальника поліцейської експертно-криміналістичної служби на території України, а також автора першої в Росії Інструкції чинам сискної поліції.

Волосний писар із видатними здібностями

Народився Георгій Михайлович у 1863 році в селянській родині на Поділлі — в селі Терешки Могилівського повіту Київської губернії (нині — Барський район Вінницької області). Після закінчення церковно-приходської школи кмітливого хлопчика батьки віддали під опіку родичів, які проживали в Бердичеві. У двадцятирічному віці міщанин Георгій Рудий уже працював помічником волосного писаря Терешківської волості і, за відгуками керівництва, «під час усієї служби вирізнявся особливим працелюбством, повним знанням своєї справи й відмінною поведінкою». Згодом він був призначений волосним писарем Яришівського волосного правління Ямпільського повіту. У березні 1888 року Г. Рудого було зараховано за вільним наймом на посаду волосного писаря Оксанинської волості Уманського повіту Київської губернії. Через рік він звільняється за власним бажанням і переходить працювати діловодом до Уманського повітового по військовій повинності присутствія, яке належало до системи Міністерства внутрішніх справ. У його свідоцтві зазначалося, що за чотири роки служби він «вирізнявся визначними здібностями, зразковою поведінкою й цілком добросовісним ставленням до своїх обов’язків».

Шостого листопада 1892 року Георгій Михайлович подає заяву Уманському поліцмейстеру з проханням призначити його на посаду помічника пристава 1-ї частини м. Умані. Прохання Г. Рудого задовольнили, і з цього часу починається його майже 15-річна служба в поліції.

Талановитий пристав із провінції

Перебуваючи на новій посаді, Георгій Михайлович із притаманною йому енергією й ентузіазмом віддається поліцейській службі, і вже в червні наступного року отримує подяку від Київського губернатора «за старанну й енергійну діяльність його щодо виявленння виготовлення фальшивої монети і збуту такої». У серпні 1894 року його було нагороджено орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня «в нагороду за відмінно-старанну й ревну службу та особливих зусиль».

Невдовзі губернське поліцейське начальство помітило талановитого пристава з провінції і в червні 1896 року запропонувало Георгію Рудому посаду помічника пристава Старокиївської поліцейської дільниці м. Києва. Через рік його перевели до Фастова – становим приставом 2-го стану Васильківського повіту Київської губернії. На новому місці служби Георгій Михайлович розгорнув бурхливу діяльність щодо боротьби зі злочинністю. Насамперед, це стосувалося конокрадства, яке було дуже поширене в сільській місцевості й завдавало селянам великого лиха. Значних успіхів досяг Георгій Михайлович і в боротьбі з підпалами. Адже в деяких місцевостях вони набули характеру «пожежного промислу».

Понад чотири роки прослужив Рудий становим приставом у Васильківському повіті, зарекомендувавши себе прекрасним організатором і талановитим криміналістом. І тому не випадково, що в серпні 1901 року саме йому було запропоновано очолити сискне відділення Київської міської поліції.

Реорганізація сискного відділення

Необхідно зазначити, що сискна частина Київської міської поліції була заснована в липні 1880 року і до кінця 1901 року «ледве животіла». Діловодство частини складалося з двох журналів, а єдиним технічним засобом був фотоапарат, придбаний наприкінці 90-х років. Тому свою діяльність на новій посаді Георгій Рудий розпочав з ознайомлення з організацією сискних відділень Москви і Петербурга. В жовтні—листопаді того ж року Георгій Михайлович, скориставшись службовим відрядженням, побував у Лондоні і Парижі, де ознайомився з організацією розшукової справи Англії та Франції. Результатом цієї поїздки стала повна реорганізація Київської сискної поліції за західноєвропейським зразком. За його ініціативою стало можливим значне розширення приміщення сискної частини, збільшення її особового складу на 14 співробітників, створення чергової частини для постійного чергування чинів поліції та агентів з метою прийняття заяв і повідомлень про пригоди та проведення розшуку по «гарячих слідах». Також були створені нові структурні підрозділи — столи: слідчий, пригод, особистого затримання, довідок і нагляду. Засноване ним антропометричне бюро поклало початок організації в Україні поліцейської експертно-криміналістичної служби.

Таким чином, після реорганізації сискного відділення Рудий мав усі підстави заявити, що на 1 квітня 1902 року Київська сискна поліція не поступалася «…за своїм благоустроєм жодній з правильно організованих у Росії сискних поліцій».

«Батько» російської дактилоскопії

У серпні 1903 року Київський поліцмейстер полковник В. І. Цихоцький, перебуваючи в Німеччині, відвідав Дрезденську виставку благоустрою міст, а також побував у міській кримінальній поліції. Повернувшись до Києва, він відрядив начальника сискної поліції Г. Рудого «на означену виставку для ознайомлення з найновішими вдосконаленнями у сфері кримінальної поліції з метою застосування їх у київському сискному відділенні». Два тижні Георгій Михайлович перебував у закордонному відрядженні. У Дрездені його насамперед зацікавив новий метод кримінальної реєстрації — ототожнення злочинців за допомогою дактилоскопії, тобто відбитків десяти пальців обох рук. Упродовж останніх років цей метод успішно почала використовувати кримінальна поліція таких країн як Англія, Німеччина, Австро-Угорщина тощо. З Дрездена Георгій Рудий вирушив до Берліна, а потім до Відня, де ознайомився з організацією розшукової справи у цих містах та принципами дактилоскопії.

Повернувшись із відрядження, Георгій Михайлович організував при антропологічному кабінеті перше в Росії дактилоскопічне бюро, яке почало діяти з 1 січня 1904 року. Як переконаний прибічник нового методу ідентифікації злочинців Г. Рудий розробив проект організації дактилоскопічних бюро в масштабах Російської імперії і представив його начальству 13 жовтня 1903 року. На превеликий жаль, у Департаменті поліції на той час дотримувалися інших поглядів і віддавали перевагу антропометрії.

Попри те, що проект Рудого не було підтримано в Петербурзі, він продовжував вірити в можливості дактилоскопії. У створеному Георгієм Рудим дактилоскопічному бюро лише за перший рік його існування підлягли дактилоскопіюванню 1 987 осіб — 1 590 чоловіків і 397 жінок, а за наступні два роки — 2 407 злочинців.

Цікаво, що Міністерству внутрішніх справ знадобилося більше трьох років після отримання проекту Г. Рудого, аби створити при Департаменті поліції Центральне реєстраційне бюро, а в сискних відділеннях на місцях — реєстраційні бюро, використовуючи дактилоскопію.

Валіза сищика («слідчий чемодан»)

Дактилоскопія була не єдиною новацією Георгія Рудого у вітчизняній розшуковій справі, запозиченій на Заході. Перебуваючи у вересні 1903 року на Дрезденській виставці, він звернув увагу на один цікавий експонат серед новинок поліцейської техніки. Це була невелика за розмірами валіза з численними інструментами й приладами, необхідними для виявлення і дослідження речових доказів, знайдених на місці пригоди. Інакше кажучи, це був пращур сучасного «слідчого чемодана», винахідником якого вважається відомий австрійський вчений-криміналіст Ганс Гросс.

Уважно ознайомившись із предметами, які знаходилися у валізі слідчого, Г. Рудий переписав їх у свій записничок. Він добре розумів, що «валіза сищика» буде надійним помічником чинам сискної поліції, які здебільшого першими прибувають на місце пригоди і проводять дізнання. Повернувшись із закордонного відрядження, Георгій Михайлович на власний кошт не лише сформував у Києві такий же чемодан, а й удосконалив його, доповнивши «… багатьма приладами, необхідними для місцевих умов». Фактично це був перший у Російській імперії «слідчий чемодан», який почали використовувати чини сискної поліції для огляду місця пригоди.

Варто зазначити, що досвід Георгія Рудого щодо створення «слідчого чемодана» не був забутий його послідовниками. В звіті про діяльність Київського кабінету науково-судової експертизи за 1914 рік зазначалося, що при виїздах на місце пригоди чини кабінету користуються дактилоскопічними приладами «у вигляді ящиків, в яких знаходяться пристрої для фіксації і отримання відбитків пальців».

Піонер поліцейської кінологічної служби

Реорганізація Київської сискної поліції, як зазначав сам Георгій Рудий, завершилася в грудні 1904 року придбанням «для розшукових цілей» у м. Швелмі (Німеччина) чотирьох собак-нишпорок породи редаль-тер’єр (вівчарки) різної статі. Тоді ж при сискному відділенні була запроваджена посада дресирувальника собак. Для історії збереглося навіть ім’я і прізвище першого київського кінолога – Олександр Ергант. У листопаді 1904 року його, за рекомендацією Г. Рудого, відрядили до Швелма «для детального ознайомлення зі способом дресирування й виховання поліцейських собак». Упродовж місяця Ергант сумлінно вивчав премудрості службового собаківництва й повернувся до Києва, маючи «засвідчений встановленим порядком атестат про успішне вивчення Ергантом способу дресирування і виховання собак». Це був перший в Російській імперії дипломований кінолог.

Купівля собак-шукачів і навчання за кордоном кінолога обійшлися державній казні 695 руб. 50 коп. «Нащадки цих собак, — звітував Георгій Рудий, — будуть дресируватися при сисному відділенні для розшуку по слідах і для захисту поліцейських чинів від нападів злочинців, і після встановленного іспиту будуть поступово роздаватися чинам сискного відділення» .

Про успішне використання собаки-шукача Київського сискного відділення Гексе в розкритті вбивства свідчить протокол (копія) від 17 січня 1905 року, який автором статті був виявлений у Державному архіві Російської Федерації (Москва), де, до речі, була виявлена і єдина фотографія Георгія Рудого. Варто відзначити, що донедавна в історико-правовій літературі зазначалося, що в Росії розшукові собаки вперше з’явилися на поліцейській службі в 1906 році в прибалтійських губерніях. Зазначений вище документ переконливо свідчить про те, що російська кінологічна служба системи МВС бере свій початок у Києві, а одним із її засновників був Георгій Михайлович Рудий.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути