В Україні
Ми наш, ми новий суд збудуєм, або Що очікує українське судочинство після «реформи Саакашвілі»?
Концепція чергової судової реформи, розробленої офісом під керівництвом Михайла Саакашвілі, днями винесена на всезагальне обговорення. Не будемо вдаватися в деталі, хоча, як кажуть, саме в них найпотаємніше й ховається. А озвучена благородна ідея реформи гарантувати справедливість українському народу вже сама по собі викликає певні роздуми.
При цьому пропонуються виключно «революційно-пролетарські» кроки реалізації перетворень. Адже зміна структури судоустрою (пропонується з нинішніх 764-х судів залишити 200), ліквідація множинності органів контролю над судовою системою (ВРП, ВККСУ), створення єдиного органу з нагляду за цієї системою, ліквідація господарських та адміністративних судів, а також «вишенька на торті» — автоматизація процесів у судах (суд у смартфоні). Все це, думаю, спровокує черговий хаос у судовій гілці влади. До всього цього лишилося додати риторику відомих юристів революційної доби Миколи Криленка, Євгена Пашуканіса та, на додачу, Андрія Вишинського — й державна машина запрацює.
Для цього необхідно максимально швидко провести чесні й прозорі конкурси й створити конкурентну систему для вирішення цивільних, адміністративних, господарських спорів тощо. Підійде, як варіант, і впровадження практики суду присяжних у категоріях з розгляду особливо важливих і соціально небезпечних злочинів. Допоможе й приватна система судових експертиз, а монополію проведення таких експертиз виключно державними експертними установами в кримінальних провадженнях слід ліквідувати. На додачу варто буде переглянути статус Верховного Суду разом із формуванням прецедентної практики та фактично ліквідованим Конституційним Судом України.
У даному випадку постає лише єдине запитання: звідки, в чиїх головах могла виникнути така «геніальна» концепція реформи судочинства, і які є джерела її можливої реалізації? Аби не бути суб’єктивними, ми поцікавилися найперше думками представників суддівського корпусу з цього приводу. Якою бачать судову реформу самі судді, ті, хто щодня ухвалює судові рішення?
Та перед цим невеликий відступ. По-перше, як виявилося, в державі виникла інституційна розбалансованість між окремими гілками влади, а повноваження Вищої ради правосуддя і Верховного Суду не реалізуються. Хоча чинне законодавство України наділяє ВРП та пленум ВС повноваженнями надавати консультативні висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою України, проте суддівську спільноту в багатьох випадках просто не чують (чи не хочуть чути), про що неодноразово заявляли голова ВС Валентина Данішевська, голова ВРП Андрій Овсієнко та інші представники судової влади.
По-друге, останнім часом у судовій сфері постійно впроваджуються фрагментарні зміни, що призводить до розбалансування діяльності різних судових інституцій, як, наприклад, наразі заблоковано роботу з добору суддівських кадрів. До того ж, ще й КСУ визнав такими, що не відповідають Конституції, деякі норми законодавства про судоустрій і статус суддів, а також щодо діяльності органів суддівського врядування. Для виправлення ситуації на Банковій терміново розробили, а Президент України подав на розгляд парламенту законопроект, який, на думку його авторів, має виправити ситуацію, а час іде й через попередні непродумані зміни продовжує, зокрема, знижуватися рівень доступу громадян до якісного правосуддя.
По-третє, думаю, логічніше було б надати судовій гілці влади право законодавчої ініціативи і цим захистити її від аматорських експериментів. Бо сьогодні на законодавчому рівні судова влада фактично усунута від участі в законодавчому процесі щодо регулювання процедури судового розгляду, діяльності судів, органів та установ системи правосуддя. Яскравим прикладом змін законодавства без усвідомлення можливих наслідків можна назвати продовження процесуальних строків на період дії карантину. Думається, автори законопроекту самі не розуміли наслідків прийняття таких норм. А відбулося наступне: ненабуття законної сили судовими рішеннями на період карантину, що призвело до неможливості передання дітей під опіку, одержання аліментів, повернення присудженого майна, грошових коштів, стягнення податків та зборів; порушено розумні строки розгляду судових справ, що означає неможливість виконання рішення суду і, відповідно, ілюзію судового захисту. Натомість надання судовій владі права законодавчої ініціативи дало б змогу більш правильно формувати процесуальний порядок діяльності судів.
По-четверте, чисельні зміни законодавцем одних і тих самих правил поведінки за досить короткий час свідчить про нерозуміння суті пропонованих реформ, наслідків застосування тих чи інших норм права, механізму роботи нової норми в сукупності з існуючими, а головне — неусвідомлення власної відповідальності законодавців за прийняті рішення. Тому надання судовій владі права законодавчої ініціативи дасть змогу нарешті сформувати сталі та зрозумілі, зручні й прості в застосуванні процесуальні норми. Потрібно також подолати брак фахової експертної думки, яка має бути покладена в основу реформування судової гілки влади, але не думки аматорської, що межує з незнанням суті справ у цій надважливій сфері держави.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
