В Україні
Мистецтво юридичної війни: як позбавити державу-агресора юрисдикційних імунітетів?
Олександр ВОДЯННІКОВ,
національний радник з юридичних питань, керівник відділу верховенства
права Координатора проектів ОБСЄ в Україні
Скільки триватиме нинішня війна, спрогнозувати важко. Однак що стосується юридичного фронту, то тут протистояння з агресором триватиме ще роками. І як на будь-якій війні, на юридичному фронті діють ті ж закони, прийоми, стратегія і тактика, що й на реальному полі битви. Два з половиною тисячоліття тому китайський стратег і мислитель Сунь-Цзи виклав ази успішної стратегії та тактики у трактаті «Мистецтво війни». З тих часів військова справа змінилася, але думки мислителя залишаються актуальними, в тому числі й для юридичної стратегії. Тому лейтмотивом нашої розмови я обрав саме стародавню мудрість Сунь-Цзи.
Читайте також: Як анонімна власність перешкоджає конфіскації російських активів за кордоном
Україна із самого початку повномасштабної агресії рф розгорнула потужний наступ на юридичному фронті. Це і провадження в Міжнародному Суді ООН та в ЄСПЛ, і співробітництво з Міжнародним кримінальним судом, і звернення до Московського механізму ОБСЄ, і консультації про створення спеціального кримінального трибуналу щодо злочинів, вчинених на території України. Не потрібно гортати «І-цзін», щоб передбачити, що основні події юридичного фронту відбуватимуться навколо двох питань: притягнення винних до кримінальної відповідальності й стягнення з держави-агресора збитків за шкоду, завдану її протиправними діями. Про цей останній рубіж ми й поговоримо далі.
Військова топографія стверджує, що «тільки коли ви знаєте кожну деталь стану ґрунту, ви можете маневрувати та битися». Як відомо, багато країн у перші дні війни запровадили рекордну кількість санкцій, які включають «блокування» значної кількості активів, що належать державі-агресору, включаючи активи Центрального банку рф, а також активи і власність російських олігархів, корпорацій, банків. Загальні оцінки розміру таких активів різняться. Однак лише заблоковані резерви Центробанку сягають 415 млрд доларів. І тут може скластися хибне уявлення, що ось за рахунок цих коштів збитки можуть бути й компенсовані.
Однак не все так просто. По-перше, слід розуміти, що санкції, якими б руйнівними для агресора вони не були, все ж таки не є конфіскацією. Тема санкцій, якими вони є, як вони працюють, потребує окремої розмови, але для нашої теми слід мати на увазі, що санкції – це тимчасові обмежувальні заходи, що вводяться проти певної держави, юридичних та фізичних осіб і мають на меті примусити їх змінити свою поведінку, діяльність чи політику. Вони не є каральними. Іншими словами, заблоковані активи формально залишаються у власності країни-агресора чи її осіб, але право розпоряджатися ними тимчасово припинене.
Так, наприклад, юридично жодних санкцій щодо активів ЦБ рф безпосередньо не накладено – Управління з контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США (OFAC) заборонило особам Сполучених Штатів брати участь в операціях з Центральним банком рф, Фондом національного добробуту та Міністерством фінансів росії. Дійсно, це обмеження фактично знерухомило будь-які активи вказаних установ, які зберігаються в Сполучених Штатах або особами США, де б вони не знаходилися. Однак воно жодним чином не вплинуло на право власності на такі активи.
Другий важливий момент – жодна з держав, які заблокували російські активи, не прийме законодавчий акт про передачу таких активів Україні, оскільки це означає позасудову конфіскацію, що суперечитиме конституційним принципам демократичної держави. Ті акти, про які писали ЗМІ, що були вже запроваджені в окремих країнах, лише спрощують процедуру і встановлюють підстави для звернення про стягнення в судовому порядку, але ж ніяк не конфіскують такі активи. Так, зміни до канадського Акту «Про спеціальні економічні заходи» (Special Economic Measures Act), які, до речі, ще не набули чинності, дійсно встановлюють процедуру звернення стягнення на активи, але в судовому порядку.
Таким чином, нам ще доведеться поборотися в іноземних судах за активи держави-агресора. Наразі власне є два способи «добратися» до таких активів – розпочати провадження про відшкодування шкоди в іноземному суді та звернення до іноземного суду про визнання й виконання рішення українського суду з цього питання.
Джерело: Юридичний вісник України
