В Україні
НАБУ: невиправдані надії
Георгій Тука, засновник волонтерської групи «Народний тил», колишній заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій
Не так давно в агенції «Інтерфакс» відбувся «круглий стіл»: про підсумки 10-річної роботи НАБУ. В заході взяли участь адвокати, економісти, громадські діячі, які обговорили низку болючих питань, пов’язаних із діяльністю бюро.
Я, наприклад, озвучив дві принципові тези: втрата НАБУ незалежності та поширення практики примітивних провокацій. На початку створення бюро суспільство мало дуже великі очікування. Вперше в історії України створювався спеціалізований незалежний підрозділ для боротьби з корупцією. Ключова теза – незалежний! Саме задля дотримання незалежності, новостворене бюро перебувало під патронатом наших західних партнерів: обладнання, апаратура, заробітна плата, транспорт…
Читайте також: «Нові» гарантії для бізнесу: чи зупинять вони безпідставні кримінальні провадження?
І дійсно, на початковому етапі бюро було, до деякої міри, незалежним, про що свідчать хоча б непрості взаємини між керівництвом НАБУ та політичним керівництвом держави. Проте з плином часу в суспільстві все частіше повставали питання щодо конкретних результатів – судових рішень. Гучні затримання відбувалися, анонсувалися викриття різних корупційних схем, але… Судових рішень бракувало. Керівництво бюро та Спеціалізованої прокуратури посилалося на відсутність спеціалізованого антикорупційного суду. Нарешті, не без скандалів, ВАКС було створено. Ну, все – система вибудована повністю. Тепер почнеться, сподівалися.
Але не так сталося, як гадалося. І сам ВАКС не набув незалежності, і НАБУ її втратило. Фактично бюро, як і ДБР, перетворилося на виконавця волі окремих осіб з Банкової. Про яку боротьбу з корупцією може йти мова за таких обставин, коли головними корупціонерами завжди були саме чиновники високого рангу?
Окрема тема – поширена в бюро (і, на жаль, у ДБР) практика провокацій правопорушень. Попри наявність прямого рішення ЄСПЛ щодо неприпустимості провокацій, правоохоронці завзято відновили цю огидну «звичку». Серед таких мерзенних справ – справи проти волонтерів з боку ДБР, справи «агента Катерини» та колишнього першого заступника голови Дніпропетровської ОВА Орлова з боку НАБУ. Присутні на круглому столі практикуючі адвокати зазначали, що в переважній більшості справ бюро фігурують агенти-провокатори. Через це, думається, останнім часом суди все частіше не беруть до розгляду епізоди, пов’язані з провокаціями, але така практика й досі поширена в НАБУ. Адвокати розповідали, зокрема, що суд відмовився розглядати епізоди звинувачення відомого судді Чауса, в яких фігурували агенти-провокатори. Що стосується «справи Орлова», то тут взагалі все виглядає як виконання «політичного замовлення». Посудіть самі: агент-провокатор тричі звертається до високопосадовця з різними «комерційними пропозиціями». Тричі отримує відмову. Тим часом розгорається принциповий конфлікт між головою ОВА, генералом СБУ Лисаком та його першим заступником Орловим. Лисак неодноразово погрожує Орлову своїми зв’язками в бюро. Провокатор (громадянин рф!) звертається до Орлова саме в ті моменти, коли Лисак перебуває у відрядженні і його обов’язки виконує Орлов, намагаючись отримати саме його згоду. Не виходить. Нарешті, Орлов звільняється. Начебто, можна вважати конфлікт вичерпаним.
Читайте також: Допустимість е-доказів у кримінальному процесі
Але за кілька місяців виникає справа НАБУ. Ця справа містить такі сучасні популярні шедеври правоохоронців: «невстановлені особи у невстановлений час та в невстановлений спосіб», «потерпілі не встановлені», «завдав збитків невстановленого розміру»… Якщо ви вважаєте, що така нісенітниця властива виключно в «справі Орлова», то ви помиляєтесь. Такі «не встановлені» формулювання містяться в більшості кримінальних справ, ініційованих НАБУ. Мимоволі виникає запитання: якщо ви нічого не встановили, то чим ви там займаєтесь взагалі і на чому ґрунтуються обвинувачення? Попри те, що практикуючі адвокати, які брали участь у цій дискусії, вважають, що все це – свідчення низького рівня фаховості детективів бюро, я переконаний, що це – свідчення залежності НАБУ від забаганок «політичних замовників».
Джерело: Юридичний вісник України
