Наталія КОРЧАК: «Наша мета — не швидкі «посадки», а протидія вчиненню злочину, виховання іншої свідомості та дисципліни…»

Із п’яти членів Національного агентства з питань запобігання корупції Наталія Миколаївна Корчак займає особливе місце. Вона є першою жінкою в Україні, яка очолила антикорупційний державний орган та спільно з колегами фактично з нуля розбудовувала його роботу. Два роки вона очолювала НАЗК, що лише однією своєю абревіатурою наводив сум на чиновницький клас. Як тільки не говорили про це агентство, але після його запуску стало очевидним, що НАЗК не буде роздавати милостиню й прощення, а вимагатиме виконання Закону України «Про запобігання корупції» від усіх суб’єктів, на яких поширюється дія цього закону. Національне агентство підготувало численні нормативно-правові акти, порядки, методології та правила щодо оцінки корупційних ризиків, реалізації засад антикорупційної політики, контролю та перевірки декларацій осіб, запобіганню та врегулюванню конфлікту інтересів, протидії політичній корупції. Проте то був час, коли все лише започатковувалося, а від голови НАЗК вимагали робити все й одразу. Тому й виходило так, що в усіх бідах був один винуватець. Нова президентська команда, що прийшла до влади, вважає перезавантаження НАЗК одним із перших необхідних кроків, про що неодноразово й заявляла. Тому редакція ЮВУ звернулася до Наталії КОРЧАК, яка, мабуть, як ніхто інший, знає всі сильні й слабкі сторони реформи антикорупційної сфери в нашій державі, й попросила її відповісти на декілька наших запитань на цю тему.

— Наталіє Миколаївно, розкажіть, будь ласка, як свого часу з викладацької роботи, будучи доктором юридичних наук, Ви потрапили на державну службу, де нажили, мабуть, більше ворогів, ніж друзів, на все життя?

— Не можу сказати, що це був мій життєвий вибір. Але про випадковість не можу говорити. Восени 2015 року був оголошений конкурс до новоствореного Національного агентсва з питань запобігання корупції. Я мала досвід експертної роботи з надання висновків щодо господарських спорів, кримінальних справ тощо, в яких я знаходила численні зловживання правами. Колеги порадили взяти участь у цьому конкурсі. Ймовірно, що якби знала про особливості всього процесу діяльності НАЗК, в тому числі про організаційне, інформаційне, технічне забезпечення його роботи, то навряд чи наважилася б на цей крок. При цьому мати більше ворогів, ніж друзів, точно не входило в мої плани.

Створення Національного агентства — це була колосальна робота та відповідальність як для мене, так і для команди співробітників агентства, причому в умовах, близьких до військових. Я була науковцем, у мене, можливо, інший, ніж у державних службовців світогляд, інше бачення проблем протидії негативним явищам загалом, здатність аналізувати навколишній світ і події системно, критично. Думаю, що це, врешті, й допомогло мені як взяти участь у конкурсі, так і запустити діяльність НАЗК по всіх п’яти напрямках. Хоча скажу чесно, всіх складнощів і негативу цієї роботи я тоді ще не уявляла.

— А добре слово від стейкхолдерів почути Вам доводилося, чи лише негатив та докори були?

— НАЗК створювалося на високій хвилі популізму. Виявилося, що ми маємо патову ситуацію з маніпуляцією свідомості — реалізацію антикорупційного законодавства суспільство асоціювало виключно з «посадками» корупціонерів. Про це говорили всі й всюди: і депутати, і громадські активісти, й журналісти. Ідеї, які мусувалися в суспільстві, підводили до того, що «посадка» корупціонерів ніби надасть усім можливість жити чесно й заможно.

Від новоствореного Реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, як основного елементу державного контролю за статками суб’єктів декларування, суспільство очікувало знову ж таки швидких «посадок». І нам знову доводилося чути різні обвинувачення, як правило, абсурдні, практично від усіх — урядовців, депутатів, громадськості, ЗМІ в тому, чому НАЗК ще нікого «не посадило?».

Хоча основна мета антикорупційного закону, нашого профільного закону (ЗУ «Про запобігання корупції», — Ред.) полягала в іншому, а саме в створенні державної системи протидії корупції як явищу. Ми «не саджаємо», ми аналізуємо інформацію, виявляємо факти правопорушень, робимо висновки. Запуск системи електронного декларування був бажаним для суспільства і необхідною умовою отримання чергового траншу від МВФ. Але на вересень 2016 року система була технічно не спроможна виконати завдання, які містилися в законі. Я розуміла це, тому НАЗК наполягало на вдосконаленні Реєстру декларацій та вибудові надійної системи його захисту. Відповідно, був не лише негатив: проти мене, зокрема, було організоване й кримінальне провадження.

— Яку концепцію протидії корупції було покладено на самому початку Вашої каденції і чи змінилася вона зараз?

— Ну, це скоріше наукове питання, ніж питання нашої правомочності або повноважень НАЗК. Боротися з корупцією, тобто притягати до відповідальності певних осіб, мають ті органи, на яких законами покладено відповідний обов’язок. Ми — превентивний орган, наше завдання — це констатація факту певного відхилення від порядку речей, тобто порушення обмежень службовими особами, попередження корупції, створення певної культури несприйняття корупційних проявів й обов’язку протидіяти таким проявам.

Корупція — це приховування інформації в декларації або відмова її подавати, суміщення роботи в державних установах близьких родичів, сумісництво або отримання подарунків через службову діяльність чи відмова від спеціальних перевірок, існування реального або потенційного конфлікту інтересів, що впливає на прийняття рішень чи на використання бюджетних коштів, наприклад. Це може бути також і порушення правил етики державного службовця чи фінансування політичних партій повз банківську касу.

Тут немає репресії. Це цивілізований шлях до відкритого й некорумпованого суспільства: подаєш декларацію — можеш стати приводом інтересу для ЗМІ чи роботодавця, йдеш на державну службу — будь готовий відмовитися від привілеїв. Таким чином відбувається очищення системи держслужбовців. Погодьтеся з тим, що й участь у виборах, зокрема, вимагає подачі такої декларації. Всі можуть побачити її й відповідним чином голосувати чи не голосувати за особу-декларанта. Знову ж таки, сенс не в «посадці», а в іншій свідомості та дисципліні.

— Як відомо, Конституційний Суд України всім державним службовцям простив їхні нажитки, скасувавши поняття незаконного збагачення. А яку роль, на Вашу думку, мала правова позиція щодо незаконного збагачення і загалом чи вона взагалі потрібна як інструмент протидії корупції, адже жодної «посадки» за незаконне збагачення, як зараз кажуть, за два роки так і не відбулося?

— Не хотіла б коментувати це рішення, адже воно не стосується моєї компетенції. Але, мабуть, той же КСУ виходив із певних припущень або юридичних конструкцій, які забезпечують безпеку особи, її недоторканість, довіру до людини в суспільстві. Хоча існують і певні протилежні думки, щодо цього, ймовірно.

— Чи потрібно, на Вашу думку, вводити загальне декларування, передбачене, до речі, Основним Законом України, а не обмежуватися лише антикорупційним декларуванням, передбаченим у Законі України «Про запобігання корупції»? Ця думка вряди­годи актуалізується в суспільстві.

— Сьогодні антикорупційному декларуванню підлягає понад вісімсот тисяч осіб. І уявити, що в країні має бути запроваджена ще й система загального електронного декларування, і все доросле населення має декларуватися, важко. Це не визначено як суспільно необхідний крок, як законодавча вимога врешті-решт. Ну навіщо декларування працівникам дитячих садків, вчителям, лікарям, самозайнятим особам? Тому я проти такого декларування.

А загалом я скоротила б перелік осіб, що здійснюють антикорупційне декларування. Є така невизначена категорія як «посадова особа юридичних осіб приватного права», яка не має чітких критеріїв свого визначення. Щодо цього точаться дискусії, але питання не вирішується, бо ще раз підкреслю: ознак її в законодавстві немає. І в той же час є проблеми в освітянській сфері, а отже, декани факультетів, директори інститутів мали б подавати свої декларації. З цього приводу ми вносили певні пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

— Як можна оцінити ефективність діяльності НАЗК, адже на декілька сотень тисяч корупційно ризикованих суб’єктів, що підпадають під дію Закону Украї ни «Про запобігання корупції», агентство змушене щороку, щомісяця, щотижня розглядати матеріали, приймаючи рішення про звернення до суду в разі скоєння правопорушення суб’єктом декларування. І це доводиться робити по декілька разів, та й і не всі рішення НАЗК сприймаються позитивно…

Відповідно до своїх повноважень НАЗК має реагувати на виявлені правопорушення. Такі засоби реагування виписані в законі. Це, зокрема, припис, який визначає необхідність виконати вимогу закону щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення. Так, міністр культури Євген Нищук, інші високопосадовці отримали вже по декілька приписів, але реагують неналежним чином, відписуючись від наших вимог. Є й такі керівники високого рівня, які належно реагують на наші приписи. Звісно, якби було передбачено, наприклад, зняття або відсторонення від займаної посади, то це було би вже дієвим і більш ефективним впливом щодо протидії корупції.

Одним із засобів реагування є протокол про адміністративне правопорушення. І є численні постанови судів про визнання осіб винними з відповідними санкціями. Проте маємо й інший бік медалі: ситуація з тими судами, які умисно зволікають у розгляді складених НАЗК адмінпротоколів. Проходить тримісячний термін розгляду справи і суди закривають провадження. Ми зверталися до Вищої ради правосуддя з цього приводу, але… жодних зрушень. Складною є проблема відсутності в НАЗК повноважень оскаржити відповідне рішення суду, адже ми не є стороною в судовій справі і не маємо права ініціювати апеляційне провадження.

Мушу констатувати застарілість норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та той факт, що відповідні законодавчі ініціативи з нашого боку щодо його змін навіть не були розглянуті. Лише одну нашу пропозицію — стосовно визначення місця вчинення корупційного правопорушення, — комітет Верховної Ради із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності підтримав. Інші численні системні пропозиції щодо протидії корупції «осідали» в Кабінеті Міністрів, в комітетах Верховної Ради, на Банковій…

Нам цікаво буде розпочати роботу з новим складом парламенту і нам є що депутатам ВРУ запропонувати. Навіть за умови перезавантаження НАЗК можу зазначити, що є напрацьовані законодавчі ініціативи, спрямовані на посилення повноважень агентства, усунення законодавчих колізій та збільшення ефективності роботи органу, незалежно від того, хто очолюватиме і працюватиме тут.

— Наскільки є активною співпраця НАЗК із правоохоронними органами, бо, як здається, не всім до вподоби позиція НАЗК щодо ініціювання дослідчих перевірок, ознак корупції тощо?

— За результатами повних перевірок декларацій суб’єктів декларування тільки за останній час затверджено 54 обґрунтовані висновки щодо народних депутатів, суддів, прокурорів, держслужбовців тощо за ознаками злочинів, та понад 150 обґрунтованих висновків затверджено за фактами умисного неподання декларацій. Всі вони скеровані до НАБУ. До Національної поліції направлено більше 6 тисяч матеріалів за фактами несвоєчасного подання декларацій.

З останнього зазначу також те, як стосовно розпорядників накопичувальних рахунків виборчих фондів, які відмовилися повертати, здійснені з порушенням вимог Закону України «Про політичні партії в Україні» внески до Державного бюджету України, НАЗК направило до Національної поліції України 13 матеріалів справи, які можуть підпадати під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтею 1591 Кримінального кодексу України. Стосовно 10 розпорядників відповідні відомості внесені до ЄРДР.

— Закінчується Ваша каденція у складі НАЗК. Чого би Ви побажали вашим наступникам у цій роботі?

— Найперше бути собою, мати професійну команду, вдосконалювати свої знання. А ще — робити свідомий вибір у справі протидії корупції і ні в якому разі не йти на поводу будь-яких пропозицій та обіцянок.

— Дякуємо за змістовні й відверті відповіді.

Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути