В Україні
Недофінансування судів: парадокси й наслідки
Якщо ви прийдете в Центр надання адмінпослуг, а потім до суду, то враження будуть фактично протилежними. У ЦНАПі вимагають сплатити невеличкі кошти за послугу, і після консультації та порад спеціаліста ви очікуєте результат. За тиждень з’явиться необхідний документ, який вам треба лише забрати.
І зовсім інша ситуація спостерігається для відвідувачів судів. Звісно, тут і питання складніші, ніж у ЦНАПі, й оплата судового збору значно суттєвіша. Хоча спеціалісти в судах працюють більш кваліфіковані, проте в розмові щасливими вони себе не вважають, адже низька заробітна плата порівняно з валом документів, психологічною напругою, вимогами та невдоволенням відвідувачів роблять свою справу. І зрозуміло, коронавірус тут також дістає всіх.
Та є одна суттєва обставина, яка перетворює ситуацію в судах на вибухонебезпечну. Це — хронічне недофінансування судової системи, що робить суди джерелом певної наруги в суспільстві. Як говорили мої співрозмовники, «кількість справ щороку зростає, а кількість коштів, навпаки, зменшується». Додамо, на сьогодні через недофінансування 80 судових установ заявили про припинення відправки повідомлень і документів.
Згадується й те, що 18 вересня цього року пленум Верховного Суду звернувся до Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України з проханням збільшити видатки на фінансування судової влади у 2020 р. на 2 млрд 292,9 млн грн, внісши зміни до Закону «Про Державний бюджет України на 2020 рік». На жаль коштів суди так і не дочекалися, влада була зайнята «Великим будівництвом», а тут ще й пандемія коронавірусу — проблема, яку слід було вирішувати найперше.
Разом із тим постійне недофінансування судової гілки влади, як заявляють у Вищій раді правосуддя, істотно погіршило фінансове забезпечення суддів і працівників апаратів судів та спричинило відтік із суддівського корпусу висококваліфікованих і досвідчених суддів, які поспішили у відставку (понад 200 осіб за рік). Такий стан ставить під загрозу належне здійснення правосуддя та умови для захисту громадянами своїх прав та інтересів у судовому порядку, бо в дійсності питання належного фінансування стосується не лише 5 тисяч суддів і 27 тисяч працівників апаратів судів, а й кожної людини, яка має потребу звернутися до суду.
Статистика свідчить, що лише за п’ять останніх місяців у західних регіонах України звільнилося близько третини працівників апаратів судів. Постає закономірне питання: чому таке відбувається й до чого це може призвести? Сказати, що в державі бракує коштів? І так, і ні. Вони, кошти, є питання лише в оптимальному їх використанні. Знайшлося ж у кінці року понад 2 млрд гривень на раптові потреби прокуратури та ще більші ресурси для СБУ, ДБР, МВС. Певне тому, що силовий блок держави утримує її, сприяючи, в тому числі, й виконанню судових рішень, інколи, правда, не зовсім зрозумілих, на кшталт рішення КСУ, яким заблоковано всю антикорупційну систему. До речі, КСУ фінансується за окремим рядком бюджету. І всім відомо, що зарплати суддів Конституційного Суду — найбільші, в середньому вони отримують у місяць до чверті мільйона гривень кожен. Й оплата надходить своєчасно, попри на те, що робота суду наразі фактично законсервована самим судом на невизначений час.
Та повернемося до фінансування звичайних судів. Картина там справді сумна. Відомо, що за Законом «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Державній судовій адміністрації України як головному розпоряднику бюджетних коштів були передбачені видатки в сумі 14 619,1 млн грн, що на 922,7 млн грн (6 %) менше видатків критичного 2019 року. На сьогодні, як заявляється, внаслідок використання майже в повному обсязі цих коштів суди позбавлені можливості провести закупівлі навіть найнеобхіднішого для здійснення судочинства, — паперу, конвертів, марок, дисків відео- та звукозапису, витратних матеріалів для оргтехніки тощо. Таким чином, ситуація створює всі передумови для недотримання гарантованого статтею 55 Конституції права українців на захист прав і свобод людини і громадянина судом, порушення процесуальних строків розгляду справ, у цілому підриває довіру суспільства до судової системи, в той час, як така довіра є однією з основ Української держави, її стабільності та демократії. Правда, слід зазначити, що запроваджена підсистема «Електронний суд» як один із сервісів розрекламованої Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) дозволяє учасникам судового процесу подавати й отримувати всі необхідні документи в електронному вигляді відповідно до процесуального законодавства. Та й тут не все так просто — не всі суди в Україні позитивно сприймають нововведення й часто трапляються випадки повернення, залишення без руху поданих документів. Хоча саме цей сервіс покликаний вирішити існуючу проблему з відправленням судової кореспонденції, а в майбутньому — звести паперовий документообіг у судах до мінімуму й збільшити ефективність судочинства в цілому. Такі то от справи судові.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
