В Україні

Незламний прокурор

Опубліковано

05.06.2024

Не так давно у видавництві «Український пріоритет», побачила світ книга нашого дописувача і друга газети Дмитра Щербаня «Незламний прокурор» (Розщебнувши гудзики генеральського мундира прокурора».

Автор та його співрозмовник Олександр Гардецький – однокурсники по Харківському юридичному інституту 1976–1980-х років. Зустрівшись через 43 роки, у формі діалогу розповідають про свою тридцятирічну службу в органах прокуратури УРСР та незалежної України. Дмитро Щербань, службовий шлях якого проліг від слідчого прокуратури Чугуївського району, прокурора Великобурлуцького району, прокурора відділів й управління прокуратури Харківської області, описує його з ілюстрацією невідомих пересічному громадянину подробиць.

Читайте також: Захист прав молоді в умовах окупації та переміщення

Інша дорога чекала на Олександра Гардецького. За кілька років він від слідчого прокуратури Жмеринського району Вінницької області, побувавши в групі слідчих прокуратури УРСР, у 1984 році стає слідчим із розслідувань особливо важливих справ прокуратури Дніпропетровської області і вже примірявся до статусу «важняка» прокуратури УРСР. Проте в 1986 році порушив кримінальну справу, а потім «проявивши зухвалість» затримав спеціального кореспондента газети «Правда» – органу ЦК КПРС. Як пригадує, «виручати» газетяра прибув тоді заступник прокурора УРСР М. О. Потебенько, вимагаючи, аби слідчий своєю постановою звільнив затриманого, але той відмовився це робити. Принципова позиція О. Гардецького закінчилася пізніше закриттям кримінальної справи проти кореспондента і звільненням самого слідчого з прокуратури «за допущені порушення по службі», розслідуванням кримінальної справи уже стосовно його самого. Й лише в 1990 році він був поновлений в органах прокуратури (наказ про звільнення скасований).

У подальшому примхи долі знову звели його, вже прокурора Східно-Української транспортної прокуратури (на правах міжобласної), з Генеральним прокурором України на той час О. М. Потебеньком. При ньому О. Гардецький був призначений прокурором Житомирської, Полтавської та Кіровоградської областей і знову звільнений з пониженням посади. У 2003 році був запрошений на одну з керівних посад в Адміністрацію Президента України. В 2005-у нове повернення в прокуратуру – вже заступником Генерального прокурора України – прокурором Кіровоградської та (2008 р.) прокурором Київської областей. «Розстебнувши гудзики генеральського мундира прокурора» О. Гардецький привідкриває факти, раніше відомі лише тим, хто мав доступ до документів під грифом «Таємно» та «Для службового використання». Це і «кухня» прокурорських призначень на посади, та відповідь колишньому Генеральному прокурору України О. М. Потебеньку, який у своїй книзі «Так хто ж ми такі?!», обгрунтовуючи свій висновок з тієї ж справи кореспондента, ще в 2011 році писав, що Гардецький взагалі не мав морального права працювати в прокуратурі, незважаючи на те, що сам особисто двічі підписував подання Президенту України на присвоєння йому класних чинів державного радника юстиції 3 та 2 класу за високі досягнення в роботі.

Читайте також: Інформаційна війна, інформаційно-психологічні операції, пропаганда чи дезінформування на війні?

Цікавою для читачів буде і розповідь Олександра Гардецького про допущені кадрові прорахунки, конкурс з обрання першого керівника Національного антикорупційного бюро України, справи об’єднаня адвокатів «Гардецький і партнери» та частку в аграрному бізнесі. В книзі описаний тернистий шлях О. Гардецького, з якого він, попри все, не звернув і не зламався.