В Україні
Оксюморон конфлікту інтересів у Конституційному Суді
Володимир Богатир,
адвокат, заслужений юрист України, керуючий партнер
адвокатського об’єднання «Богатир та партнери»
Національне агентство з питань запобігання корупції взялося вивчати поведінку очільника Конституційного Суду. Йдеться про конфлікт інтересів у зв’язку з призначенням Сергія Головатого суддею-доповідачем у справі про «Харківські угоди».
Конфлікт посад у часі
Що саме відбулося і чому так сталося? Нещодавно колегія суддів відкрила конституційне провадження у справі за зверненням 49 народних депутатів, в якій ідеться про висновок щодо конституційності угоди між Україною та росією про перебування чорноморського флоту російської федерації на території України від 21 квітня 2010 року. Суддею-доповідачем у цій непростій справі був визначений виконувач обов’язків голови КСУ Сергій Головатий.
Читайте також: Заробили менше, аніж проїли
Нагадаємо, угода, що сьогодні перевіряється на предмет її конституційності, передбачала пролонгацію домовленостей 1997 року. У згаданих домовленостях ішлося про розподіл Чорноморського флоту після розпаду СРСР та умови перебування флоту рф на території України.
Нагадаємо, згідно з Конституцією (стаття 17), на території України неприпустиме розташування іноземних військових баз. Водночас Перехідні положення Основного Закону (пункт 14) допускають, що на існуючих військових базах на території України тимчасово можуть перебувати іноземні військові формування на умовах оренди. Ця оренда має бути закріплена ратифікованими Верховною Радою міжнародними договорами.
Відповідно, «Харківські угоди» були ратифіковані законом № 2153–VI. В день його розгляду у сесійній залі ВР свій голос «за» віддав, зокрема, і народний депутат VI скликання та член фракції Партії регіонів (№93 у списку), голова підкомітету з питань конституційного законодавства ВРУ, Сергій Головатий.
Можна, звісно, припустити, що за давніми традиціями українського парламентаризму в залі голосував не він, а його картка. Та все ж, як представник тодішньої провладної фракції та очільник профільного конституційного підкомітету, С. Головатий із великою ймовірністю був залучений до політичних процедур погодження й ратифікації «Харківських угод», які вже після зміни влади стали предметом кримінального провадження Державного бюро розслідувань.
Якщо вірити відкритим джерелам, то екс-народний депутат свій голос не відкликав. А це вказує на суперечності в діях Головатого як очільника КСУ й судді-доповідача сьогодні та народного депутата в минулому та може прямо впливати на об’єктивність і неупередженість під час розгляду справи про конституційність «Харківських угод».
Як має вчинити суддя?
Однозначно можна говорити про наявність конфлікту інтересів. Як ідеться в статті 60 Закону «Про Конституційний Суд України», суддя КСУ не може виконувати повноваження, якщо в нього є реальний чи навіть потенційний конфлікт інтересів. У такому разі він зобов’язаний протягом одного робочого дня поінформувати про це Конституційний Суд і заявити самовідвід. Також стаття 28 Закону «Про запобігання корупції» покладає на суддів КСУ прямий обов’язок не допускати виникнення конфлікту інтересів. Якщо ж він таки є, судді мають повідомити НАЗК та не вчиняти дій і не ухвалювати рішень поготів.
Аби з’ясувати, наскільки дотрималися цих норм закону, ми запитали про наявність звернення Сергія Головатого із самовідводом та повідомлення щодо конфлікту інтересів у Конституційному Суді та НАЗК. Але обидві установи відмовилися надавати відповідь по суті. Вища рада правосуддя у цьому питанні також «умила руки». Виходить, якщо ці державні органи не приховують таку проблему, то щонайменше ставляться до неї байдуже.
Скелети в шафі
Є кілька цікавих фактів у кар’єрі чинного очільника КСУ, які характеризують його з точки зору доброчесності. Офіційна біографія Сергія Головатого, розміщена на сайті суду, лише одним рядком згадує його політичне життя: «Був народним депутатом України шістьох скликань (1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 роки)». Але насправді воно є більш насиченим і заслуговує на окреме дослідження. На противагу сухим цифрам лише нагадаємо про його політичні смаки: КПРС, фракція Народного руху України та фракція «Безпартійні», група «Реформи», група «Незалежні», БЮТ, «Наша Україна», «Партія регіонів». Таке розмаїття, яке, звісно, вже не згадується, навряд може якось компрометувати талановиту людину. А надто, що усе це «залишилося в минулому».
Але цікаве інше. У грудні 2005 року, коли Головатий перебував на посаді міністра юстиції, Центральна виборча комісія визнала його порушником виборчого законодавства. Підставою для такого рішення став виступ міністра в прямому ефірі, де він порушив заборону участі у передвиборній агітації для посадових осіб. Констатувавши цей факт, ЦВК зобов’язала С. Головатого утриматися від подальших порушень виборчого законодавства.
Про «корупційні практики», що «перемагають на найвищому рівні», інформувало й НАЗК у жовтні 2020 року, коментуючи скандальне рішення КСУ у справі про незаконне збагачення. Йдеться про визнання неконституційною статті 3661 Кримінального кодексу України. Тоді антикорупційники згадали про декларування недостовірної інформації у двох суддів КСУ, зокрема й у Сергія Головатого на суму 3,6 мільйона гривень. У НАЗК закидали суддям саме наявність конфлікту інтересів у прийнятті рішення.
Читайте також: Відповідальність суддів за корупційні злочини буде посилено
Попри це, вже за два місяці заступник голови КСУ стає виконувачем обов’язків голови суду. Чи пройшов би з таким бекграундом перевірку на доброчесність кандидат на посаду пересічного судді – питання риторичне. Зрештою я подав до НАЗК повідомлення про корупцію, наслідком чого став старт моніторингу та контролю виконання законодавства при конфлікті інтересів у діяльності судді Сергія Головатого (лист агентства №39- 02/9347-23 від 02.05.2023).
Декларування і не тільки…
За наявною інформацією, ознаки порушень, що були пов’язані з декларуванням, також знаходили в інших суддів КСУ, зокрема в Ірини Завгородньої, Ігоря Сліденка та Володимира Мойсика. Ще більші скандали супроводжували попередніх голів Конституційного Суду. Так, свого часу, Станіславу Шевчуку закидали чимало: незаконні розпорядженння, політизацію діяльності суду, ігнорування прав колег, а також зловживання службовим становищем, нецільове використання бюджетних коштів та втручання в роботу суддів.
Після нього Олександр Тупицький опинився в центрі уваги через кілька корупційних скандалів. Він був звинувачений у незаконному заволодінні земельною ділянкою під час своєї роботи в адвокатській фірмі, а також внесенні недостовірних даних до електронної декларації. А втім, саме через сумнозвісне рішення про незаконне збагачення цього голову КСУ пов’язували з партією «Слуга народу». Адже тоді рішення, яке підірвало систему електронного декларування та негативно позначилося на авторитеті антикорупційних органів, сприймалося як спроба захистити політичні інтереси.
Загалом усі ці скандали, пов’язані із суддями Конституційного Суду, вказують не лише на потенційні корупційні схеми, але й на відсутність незалежності самого суду. Європейська практика знає традицію відставки задля збереження поваги до органу влади. У нас же забезпечення «інтересів» можновладців є головним і найвищим «пріоритетом».
Зате всі свої
Призначення суддів Конституційного Суду далеко не завжди базувалося на їхній професійній компетенції та бездоганній репутації. У деяких випадках можна говорити, що кадрові рішення використовуються, як інструмент політичного впливу або забезпечення лояльності конкретним політичним силам. На політичну залежність, як головну проблему КСУ, вказували навіть у Венеційській комісії. Під час аналізу проекту закону про конституційну процедуру (№ 4533 від 21.12.2020 р.) європейські колеги застерігали, що призначення суддів КСУ стане можливим після зміни процедури. Нова обов’язково має включати участь міжнародних експертів.
Ба більше, в рекомендаціях Венеційської комісії прямо йдеться про попередній відбір суддів Конституційного Суду на основі оцінки доброчесності та професійних навичок. Ухвалення та впровадження такого законодавства стало однією із семи вимог ЄС до України як до країни-кандидата на вступ.
Але ані вимоги ЄС, ані рекомендації експертів Венеційської комісії, не стали на заваді у народних депутатів, коли постало питання обрання своєї колеги Ольги Совгирі новим суддею КСУ. Такий підхід знецінює значення єдиного органу конституційної юрисдикції. Раніше я писав про те, що Конституційний Суд за час своєї діяльності став відверто неефективним органом, що заслуговує хіба що на ліквідацію. Адже його рішення системно не виконуються і навіть не визнаються правоохоронцями. Фактично залишився процес заради процесу та вдавання існування конституційного права. Через це статті Конституції так і не стали нормами прямої дії, їхнє використання в кращому разі викликає посмішку в суддів, а за виконання рішень КСУ можуть притягнути до кримінальної відповідальності. І не треба вважати, що сьогоднішні юристи-науковці (якщо їх ще можна так називати) не бачать цього стану речей. Натомість вони продовжують схвалювати чергові реформи, делегують своїх представників до КСУ та інших інституцій.
Подібна поведінка суддів КСУ з усіх боків дискредитує орган конституційної юрисдикції. Якщо так триватиме й надалі, це хіба що прискорить ліквідацію цього органу. Тому не можна не погодитися з нещодавно висунутою тезою колеги про патологічну неможливість влади зробити щось добре в судах. А тому «незалежного КСУ не буде, як і вступу до ЄС».
Усе це підкреслює важливість проведення реформ задля того, щоб зміцнити незалежність судової влади, прозорість призначення суддів, а також їхню відповідальність перед громадськістю та законом.
P.S. Даний матеріал відображає винятково точку зору автора, а текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка в ній порушена. Відповідно, точка зору редакції може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Джерело: Юридичний вісник України
