В Україні
Олександр Коровайко: «В розбудові судів головне: якісно забезпечити людям доступ до правосуддя…»
У суддівській професії Олександр Іванович Коровайко — людина знана й шанована, бо віддав їй понад 30 років. Усі минулі роки не забував він і про науку й на сьогодні є доктором юридичних наук, а ще кандидатом на посаду судді Конституційного Суду України. Всі ці фактори разом та місце роботи нашого гостя — голова Херсонського апеляційного суду, де зараз точаться активні бойові дії й наші Збройні Сили відвойовують цю благодатну землю, і стали підставою цієї розмови про суди області, процедуру формування Конституційного Суду, як і про те, чому реформи заради реформ країні й судочинству не потрібні, що забезпечить баланс у суспільстві, чому важливі інтерактивні комунікації між владою, суддями та громадянами. Про все це й піде мова далі в нашому інтерв’ю з головою Херсонського апеляційного суду Олександром Коровайком.
Суди в умовах окупації
— Олександре Івановичу, ми всі бачили, що Херсонщина, на жаль, досить швидко була окупована ворогом. Як повели себе Ваші колеги в цій ситуації?
— Як ви й сказали, Херсонщина зазнала навали ворога однією з перших в Україні, тому суди області 24 лютого опинилися в епіцентрі бурхливих подій, через що ми й змушені були зупинити процесуальну діяльність, адже це несло реальну загрозу життю і здоров’ю їх працівників. При цьому ми з колегами прагнули щоденно забезпечувати організацію життєдіяльності колективу апеляційного суду, комунікували із судами першої інстанції, відшукуючи відповіді на питання, які в мирному житті ніколи не поставали. Окремої подяки заслуговує допомога органів державної влади, суддівського врядування і самоврядування та їх керівників, які допомагали вирішувати багато питань, що постали перед колективом у ці дні, тижні та місяці.
Читайте також: Микола ОНІЩУК: «Центральне місце в реформуванні правосуддя повинен займати суддя»
Так, після запровадження Головою Верховного Суду процедури відрядження, всі без винятку судді Херсонського апеляційного суду, залишаючись вірними присязі, подали заяви про відрядження, щоб виконувати свій обов’язок на підконтрольній державі території. В цілому варто зазначити, що навіть у воєнних умовах, суди продовжують функціонувати належним чином. Доступ до правосуддя майже не змінився й забезпечується або безпосередньою участю в судових засіданнях, або в режимі відеоконференцій. При цьому судді, організовуючи судовий процес, із розумінням ставляться до його учасників, які з різних причин, викликаних найперше воєнним станом, стикаються з труднощами і, наприклад, не можуть вчасно прибути на судові засідання тощо.
— Скільки взагалі на той час в області було судів і в якому стані вони перебувають сьогодні?
— Якщо загалом, то судова система нашої області складається з 20 місцевих судів загальної юрисдикції та апеляційного суду, Херсонського окружного адміністративного та Господарського судів. На сьогодні Головою Верховного Суду тимчасово визначена цим судам територіальна підсудність справ в Одесі та Одеській області. Чимало наших суддів відправляють правосуддя також у Кривому Розі та інших регіонах України. Натомість фактично 90% складу Херсонського апеляційного суду (і «криміналісти», і «цивілісти») здійснюють судочинство в Одеському апеляційному суді, розглядаючи, в тому числі, справи, які належать до юрисдикції херсонської апеляції.
— Наразі всі в очікуванні звільнення області від окупантів. Ваші перші кроки після цього?
— Прогнозуючи подальшу долю Херсонської апеляції через власне сприйняття, гостро відчуваю, наскільки болить суддям Херсонщини та ситуація, яка є зараз, і що головним нашим бажанням залишається якомога швидше повернення на роботу до рідних стін у будівлі по вул. 295-ї Херсонської стрілецької дивізії в звільненому від ворога та відремонтованому приміщенні, яке, певен, буде ще гарніше й краще. І це стосується й кожного місцевого суду. Впевнений, що після деокупації Херсонщини наші суди зможуть максимально швидко відновити свою роботу на території апеляційного округу. Щодо працівників апаратів судів, то ми робимо все можливе, аби зберегти колектив у таких складних умовах і заодно напрацьовуємо механізм, щоб на час окупації вони могли влаштуватися чи в судах, чи на будь-яку іншу роботу (за бажанням). Помічники ж суддів в основному перейшли працювати за суддями, але всі вакансії в «рідних» судах чекатимуть кожного працівника апарату до моменту звільнення області від окупантів.
— Крім відбудови, Україну в наступні роки чекає черговий етап (варіант) судової реформи. Якою її бачать самі судді?
— Нещодавно почув цікаве порівняння про те, що судова реформа нагадує процес, який не можна завершити, але можна припинити для того, аби згодом розпочати наступну його стадію. Тож у вашому питанні є важливий нюанс. Це, дійсно, вже далеко не перший етап, навіть важко навіть пригадати, який це варіант судової реформи. Проте наразі суспільство, й суддівська спільнота очікують на остаточні та якісні базові зміни, спрямовані на утвердження незалежної, сильної та доброчесної судової влади, яких не досягти одним кроком чи прийняттям окремого закону. Як на мій погляд, якщо вже говорити про реформу, то таку, що включає в себе системні й послідовні концептуальні зміни, як у судовій системі, так і суміжних правових інститутах, що забезпечить комплексний характер їх реформування та стабільність у функціонуванні на тривалий період. Більше того, на моє глибоке переконання, судова реформа має проводитися виключно в співпраці та взаємодії з органами суддівського врядування та самоврядування, власне суддями, думку яких, безсумнівно, треба враховувати в цих чутливих для всієї країни процесах державотворення. Адже це стосується однієї із гілок влади, на яку Конституцією України покладено обов’язок захищати права і свободи людини і громадянина.
Читайте також: Судовий збір повертатимуть у разі порушення суддею строків розгляду справи
Що стосується ключових завдань судової реформи, то вони вже давно окреслені й дискутуються у фаховому середовищі та ЗМІ. Це й оновлення Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфкомісії суддів України, і початок роботи Вищого суду з інтелектуальної власності, та більш ефективна дія інституту присяжних. Важливими віхами реформи також будуть: впровадження інноваційних IT-рішень у сфері судочинства, оптимізація судового процесу і, власне, оптимізація системи судів, удосконалення механізму виконання судових рішень, адже за міжнародними стандартами правосуддя вважається закінченим лише тоді, коли виконано саме судове рішення тощо.
Окремої і прискіпливої уваги заслуговує питання добору суддів. Адже на сьогодні в судах існує понад 2 тисячі вакантних суддівських посад. І тут нам теж потрібні чіткі та прозорі процедури добору й оновлення суддівського корпусу, з тим, щоб до судів прийшла нова генерація правників, адже вже тривалий час до судів як першої, так і апеляційної інстанцій не призначаються «нові» судді. При цьому, використовуючи високий потенціал правників з адвокатського та наукового середовища, в процедурі добору суддів варто не забути (запровадити на законодавчому рівні) про допуск у професію помічників суддів, більшість з яких є надзвичайно фаховими юристами-практиками, здатними надзвичайно швидко і якісно приступити до здійснення судочинства.
Судова реформа — це й про обмеження впливу будьяких політичних органів на кар’єру судді, унеможливлення будь-якого тиску на суд як такого. Слід погодитися й із позицією колег, які пропонують запровадити нові вимоги до скарги на суддю, зокрема, шляхом внесення змін до ст. 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», надавши право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді лише через адвоката, який міг би завчасно усунути недоліки процесуального чи матеріального характеру. Це зменшить кількість необґрунтованих скарг.
Утім, наголошу ще раз, судова реформа — це не тільки якісні зміни суто у сфері судочинства. Усі зміни в судовій системі мають відбуватися у взаємозв’язку з реформами суміжних правових інститутів, адже саме такий підхід зможе забезпечити ефективність судової реформи та її результати.
— Як на Вашу думку, чи потрібно наразі щось міняти в районно-міській ланці судів?
— Зміни потрібні, але й поспіх тут недоречний. Адже очевидно, що це питання перебуває, в першу чергу, в прямій залежності від реформи децентралізації та від нового територіального поділу районів. І не єдине, на чому варто закцентувати увагу, що необхідним кроком оптимізації судів буде їх укрупнення. Справа лише в тому, чи новоутворені суди мають співпадати з картою новоутворених районів, чи задля більш ефективної організації системи судоустрою в областях слід передбачити можливість диференційованого підходу й утворити саме ту кількість окружних судів, яка забезпечить якнайкращий доступ до правосуддя. Адже ця частина реформи покликана забезпечити громадянам ефективне правосуддя в кожному окремо взятому судовому окрузі. Тільки так ми зможемо досягти економії видатків на їх фінансування та запобігти ситуаціям, коли через нестачу кадрів у судах неможливо утворити колегію суддів, і забезпечити якісні судові послуги жителям територіальних громад.
Як наслідок — усе це має створити належні умови праці та підвищити заробітні плати працівникам апаратів судів, адже це є основним чинником, аби до судів ішли працювати вмотивовані й висококваліфіковані кадри. А в цілому критерій насправді має бути один — будь-яка новостворена мапа судів повинна якісно забезпечити потребу людей у доступі до правосуддя. Минулого місяця було презентовано пілотний проект щодо оптимізації місцевих загальних судів Закарпаття. Аналогічний проект (із врахуванням місцевих особливостей), напрацьований та готовий до реалізації і в Херсонській області. Але очевидно, що втілювати його в життя будемо вже після деокупації області та Перемоги.
Варто зазначити, кожна область в Україні є унікальною й потребує власного підходу у вирішенні цього питання, враховуючи загальні принципи формування судів. Водночас оптимізація мережі місцевих судів має на меті не лише вирішення питання щодо обсягу фінансування судів (мають відійти в історію проблеми неналежного матеріального забезпечення для відправлення правосуддя), але й сприятиме рівномірному навантаженню на суддів, дотриманню вимог процесуального законодавства, вирішить логістичні питання (до судів стане зручніше добиратись) та загалом сприятиме раціональному розподілу ресурсів. Сподіваюся, що вдасться збудувати й нові приміщення для судів, які відповідатимуть сучасним вимогам судочинства та світовим стандартам. Адже, наповнюючи глибоким змістом концепцію реформи у сфері правосуддя, варто пам’ятати й про зовнішні форми прояву в сприйнятті судової влади. Щоб, поміж іншим, будь-яке приміщення суду, починаючи із суду першої інстанції, сприймалося як Будинок правосуддя.
Разом із тим, наголошу ще раз, що оптимізація, окрім власне наявності відповідних бюджетних коштів, залежатиме й від інших чинників, зокрема від належної цифровізації правосуддя, а саме забезпечення, в разі потреби, можливості учасникам процесу віддаленого доступу до суду та здійснення правосуддя в дистанційному режимі тощо.
Добір суддів у КСУ
— В останні роки в ЗМІ часто обговорюють тему необхідності реформування Конституційного Суду України. Як знаю, Ви є кандидатом на посаду судді КСУ, що можете сказати про процедуру формування цього суду — вона потребує радикальних змін?
— Так, я є одним із кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України. Дійсно, зміни, про які ви згадали, об’єктивно необхідні й вони на часі, оскільки реальний стан речей, який уже тривалий час існує в суспільному сприйнятті ситуації навколо цієї конституційної юрисдикції, сам по собі не змінюється й потребує вирішення у відповідності, зокрема, з останніми рекомендаціями Венеційської комісії. У своїх висновках Комісія спрямовує конституційну реформу в русло світових стандартів і неодноразово зосереджувала увагу України на цьому. І це позиція єдина — юридичної спільноти, влади, громадянського суспільства, експертів та наших міжнародних партнерів.
Нагадаю, що не так давно, а саме 23 червня, Європейська Рада на саміті в Брюсселі ухвалила рішення про надання Україні статусу кандидата в Європейський Союз. Однак, статус цей було надано за умови, що наша країна в подальшому буде продовжувати реформи, зокрема судову й антикорупційну. Одним із маркерів судової реформи має бути й запровадження нових стандартів конкурсу до КСУ, що включатиме в себе, зокрема, перевірку кандидатів на доброчесність. Дослівно йдеться про «ухвалення і впровадження законодавчих змін щодо процедури добору суддів Конституційного Суду, яка би забезпечувала попередній добір суддів з перевіркою на доброчесність та професійний рівень відповідно до рекомендацій Венеційської комісії».
Уже відомо про два законопроекти з цього приводу — № 7662 та № 7663 від 12.08.2022 р. Суть першого: створюється новий спеціальний орган — Дорадча група експертів, яка й оцінюватиме моральні та професійні якості кандидатів (документ уже проголосований у парламенті в першому читанні). Другий законопроект уточнює, що з’їзд суддів наділяється правом визначати осіб до складу вказаної Дорадчої групи. Коментувати законодавчі ініціативи на цій стадії важко, але зрозуміло одне — буде змінений діючий порядок проведення конкурсу, причому настільки, що з’їзд суддів або доведеться знову відтерміновувати (що є дискусійним, адже роботу ВРП та ВККСУ слід запустити якомога скоріше), або під час його проведення знову не оберуть суддів КСУ.
Однак, якщо вже говорити про програмні рекомендації Європейського Союзу, то з цього приводу теж є різні думки. Можна рухатися шляхом, який пропонують народні депутати, а можна обрати, вважаю, більш ефективний спосіб на поточний момент. Наприклад, тимчасово делегувати функції Дорадчої групи вже створеній Етичній раді, яка нині перевіряє на доброчесність кандидатів до ВРП. Наскільки мені відомо, відповідну ідею підтримують й у Верховному Суді та Вищій раді правосуддя, як і в Раді суддів України, й Державній судовій адміністрації України.
До речі, не так давно, 6 вересня, на сайті ВРП з цього приводу з’явилось повідомлення про те, що за підсумками обговорення цього питання в комітеті Верховної Ради з питань правової політики, у Вищій раді правосуддя не заперечують проти того, щоб відбір суддів КСУ проводився за допомогою іноземних експертів. Водночас члени ВРП запропонували в перехідних положеннях законопроекту № 7662 передбачити можливість здійснення перевірки кандидатів діючою Етичною радою (до моменту формування складу Дорадчої групи). За їх словами, які я цілком поділяю, наявність такої норми дасть змогу застосувати нові підходи щодо перевірки відповідності кандидатів уже під час найближчого з’їзду суддів та суттєво зекономити фінансові ресурси держави. Видається, що ні в кого не буде заперечень щодо того, що проведення окремого з’їзду суддів для додаткового обрання суддів КСУ є недоцільним. Делегування додаткових функцій Етичній раді замість Дорадчої групи не лише дасть змогу заощадити ресурси держави під час війни, а й забезпечить безпеку представників Феміди з огляду на те, що судді не збиратимуться разом без зайвої потреби під час воєнного стану.
— А як щодо того, що в кінці минулого і на початку цього року в експертному середовищі та владних кабінетах не раз зринала ідея взагалі ліквідувати цей суд?
— Незважаючи на те, що в назві Конституційного Суду України є слово суд, це аж ніяк не звичайна судова діяльність, яку можна «перекласти» на якийсь інший орган. Тут я нагадаю, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це визначено статтею 19 Конституції України. І саме КСУ вирішує питання щодо офіційного тлумачення Конституції України та надає висновки щодо тлумачення конституційності законів й актів Верховної Ради, Президента і Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. За своєю сутністю він є надважливим політичним утримувачем балансу сил у системі розподілу влади, встановленої Основним Законом держави.
У цьому аспекті слушною видається думка правників як міжнародної, так і вітчизняної юридичної спільноти (суддів, науковців), які вважають, що саме Конституційний Суд за своєю правовою природою, інституційно й на високому професійному рівні має забезпечувати функцію конституційного контролю в Україні на її шляху до Європейського Союзу, утвердження демократії та верховенства права. Врешті-решт ми не повинні забувати, що саме існування Конституційного Суду України як інституції цілком відповідає європейським стандартам організації діяльності конституційної юрисдикції в країнах розвиненої демократії, до яких ми прагнемо долучитися в найближчій перспективі.
Щодо реформування суддівської освіти
— Ваше ставлення до суддівської освіти — я про наміри ліквідувати Національну школу суддів. Думаю, Ви також про це знаєте…
—Якщо винести за дужки питання бюджету Національної школи суддів, то слід акцентувати увагу на наступному. Ліквідація НШСУ (скажімо, через створення навчального центру в складі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України) поки ще є питанням дискусійним, адже спеціальна підготовка в ході добору є необхідним етапом для забезпечення високого рівня кваліфікації майбутнього судді.
З цього приводу варто звернути увагу на дві національні й одну міжнародну правові норми. Так, ч. 10 статті 131 Конституції України передбачено, що, відповідно до закону, в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів. Згідно з ч. 1 статті 104 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Національна школа суддів України є державною установою зі спеціальним статусом у системі правосуддя, яка забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для системи правосуддя та здійснює науково-дослідну діяльність.
А відповідно до п. 15-17 Висновку № 4 (2003 р.) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «До уваги Комітету міністрів Ради Європи про належну початкову підготовку та підвищення кваліфікації суддів на національному та європейському рівнях»:
— підготовка суддів є питанням суспільного інтересу, тому має забезпечуватися незалежність органу, що відповідає за розробку тренінгових програм та вирішує, яка підготовка має надаватись;
— один і той самий орган не може одночасно здійснювати підготовку суддів та застосовувати дисциплінарні санкції до них. Тому КРЄС рекомендує, щоб під керівництвом органів судової влади або іншого незалежного органу підготовка суддів доручалася б спеціальному автономному закладу.
Думаю, Україна й надалі має дотримуватися загальноєвропейського стандарту доступу до суддівської професії, який передбачає спеціальну підготовку. Адже всюди й завжди до суддів висуваються значно вищі вимоги, ніж до інших правників. Втім, якщо вже такі думки про Національну школу суддів озвучуються, тоді очевидно, що необхідно робити все для спільного пошуку оптимальної моделі організації суддівської освіти. При цьому реформування НШСУ також має відбуватися в комплексі, з іншими змінами в судовій системі, про що вже зазначалося вище. Адже суддівська освіта є надважливою складовою в системі координат забезпечення доступу до правосуддя.
Джерело: Юридичний вісник України
