В Україні
Перемога Етичної ради
Десятого листопада Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду від 15.08.2022 р. у справі № 990/120/22, чим торпедувала спробу створити судовий прецедент, здатний заблокувати роботу Етичної ради з формування нового складу Вищої ради правосуддя.
Дивний позов і дивна відмова від нього
Підставою для відкриття даної справи став позов нічим не примітного мешканця Дніпропетровської області, якому прийшовся не до вподоби один з кандидатів у члени ВРП. Від його імені спочатку до зазначеного органу надійшла заява відповідного змісту, а згодом і позовна заява до Касаційного адміністративного суду, в якій містилася вимога зобов’язати Етичну раду зняти з розгляду кандидатуру невгодного позивачеві претендента.
Відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі — КАС) в деяких випадках може виступати в ролі суду першої інстанції, наприклад, коли йдеться про оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради, Президента України, Вищої ради правосуддя чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Також до цього переліку входять органи, які обирають або призначають членів ВРП, й на цьому пункті зупинимось детально.
Читайте також: Погасити заборгованість з виплати винагороди присяжним закликає ВРП
Як відомо, внаслідок судової реформи 2016 року, Вища рада правосуддя складається з 21 члена. Один з них входить до її складу в силу займаної посади — це голова Верховного Суду. Решта двадцять делегується шістьма різними органами: двох членів, наприклад, призначає своїм указом Президент України, ще десять обирає з’їзд суддів, ще по два члена обирають Верховна Рада, з’їзд адвокатів, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ і всеукраїнська конференція прокурорів. Так от КАС, як суд першої інстанції, також розглядає ще й позови щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності названих вище органів, але тільки щодо питань обрання чи призначення членів ВРП.
Наведений вище перелік міститься в статті 22 Кодексу адміністративного судочинства, але Етичної ради в ньому не було. Виходячи з цього, КАС вирішив, що позивач безпідставно звернувся до нього як до суду першої інстанції і ухвалою від 15.08.2022 р. постановив передати позовну заяву до Дніпропетровського окружного адміністративного суду — за місцем проживання позивача. Нагадаємо, що в тих випадках, коли Касаційний адміністративний суд виконує роль суду першої інстанції, то функцію апеляційної інстанції бере на себе Велика Палата Верховного Суду. Ось до неї й надійшли одразу дві апеляційні скарги на згадану вище ухвалу КАС — одна від позивача, інша від Етичної ради — але обидві вимагали скасувати ухвалу КАС і передати йому цю справу для подальшого розгляду. Правда, позиція позивача була дещо дивною: ледь подавши апеляційну скаргу, він подав заяву, в якій просив закрити провадження у зв’язку з його відмовою від позову, натомість Етична рада вирішила стояти на своєму до кінця.
Чи відрізняється процедура оцінювання членів і кандидатів в члени ВРП
Розглядаючи цю справу, судді Великої Палати встановили, що їхні колеги з Касаційного адміністративного суду, чи то випадково, чи то навмисне, але не звернули увагу на те, що в зазначеному кодексі, окрім статті 22-ої, є ще одне місце, в якому йдеться про те, в яких випадках КАС виступає в ролі суду першої інстанції. Справа в тому, що 14 липня 2021 року Верховна Рада прийняла Закон № 1635-IX з дещо довгою назвою, яку тим не менш необхідно навести повністю: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя». Саме ним у принципі й було запроваджено інститут Етичної Ради, історія створення якої має бурхливий характер, про що детальніше нижче.
Так от цим законом були внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема його розділ VII (Перехідні положення) було доповнено пунктом 3 про те, що «Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо рішень, дій чи бездіяльності органів, які оцінюють членів Вищої ради правосуддя». В процитованому вище реченні слід підкреслити три моменти. Перший — коли йдеться про Верховний Суд, маються на увазі Касаційний адміністративний (не цивільний, не господарський і тим більше не кримінальний) суд і Велика Палата. Другий — під органами, які оцінюють членів ВРП, мається на увазі Етична рада: можливо, в майбутньому буде прийнятий закон, коли будуть запроваджені ще якісь органи з такою ж функцією, але іншою назвою, але поки що він лишається в однині й називається саме так. Третій і найголовніший — йдеться про органи, які оцінюють членів Вищої ради правосуддя, а не кандидатів на посади її членів. А в нашій справі позивач оскаржував бездіяльність Етичної Ради в питанні, пов’язаному з оцінюванням кандидата, і просив зобов’язати відповідача зняти з розгляду кандидатуру невгодного йому претендента.
Читайте також: Притягнути до відповідальності суддів-колаборантів закликає ВРП
В цій ситуації Велика Палата вирішила, що Касаційний адміністративний суд був частково правий, а частково неправий. Правий у тому, що ця справа йому не підсудна, а неправий у тому, що ця справа підсудна Дніпропетровському ОАС. На думку ВП ВС ця справа взагалі не підсудна жодному з судів, спір з Етичною радою з приводу оскарження її рішень, дій або бездіяльності щодо оцінювання кандидатів у члени ВРП не належить до юрисдикції судів України, оскільки вона в таких правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, який може бути відповідачем. Відтак, мовляв, КАС повинен був не передавати справу на розгляд у якийсь інший суд, а постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження в ній. А от для того, щоб зрозуміти, чим відрізняються функції Етичної ради з оцінювання членів ВРП від функцій з оцінювання кандидатів у члени зазначеного органу, якраз і варто зробити невеличкий екскурс в історію.
Прихована мета штучного позову
Після 1991 року в Україні було проведено чимало судових реформ, але всі вони здебільшого зводилися до зміни системи комплектування суддівського корпусу, справжньою метою яких було посилення впливу на даний процес чергового глави держави. На момент обрання нині чинного Президента Володимира Зеленського, надзвичайно привабливою стала думка про те, що в цьому ділі посилювати треба роль західних кредиторів України, тож у руслі цієї політики 16 жовтня 2019 року новообраний парламент прийняв закон, яким передбачено було створити при Вищій раді правосуддя таку собі Комісію з питань доброчесності та етики. Остання мала складатися з трьох членів ВРП і трьох осіб з числа міжнародних експертів, запропонованих міжнародними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів. Саме до її повноважень було віднесено звільнення з посад членів Вищої ради правосуддя, причому в ній, відповідно до закону, три голоси міжнародників переважували три голоси «тубільців». Попервах діло пішло доволі жваво і вже 27 листопада Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та посольство Великобританії в Україні номінували до складу цієї комісії трьох експертів, але 11 березня 2020 року Конституційний суд України ухвалив рішення, яким визнав неконституційними низку положень закону від 16 жовтня 2019 р. В тому числі й тих, які стосувалися створення цієї самої Комісії з питань доброчесності та етики. Слід визнати, що в цьому випадку аргументи Конституційного суду України виглядали досить переконливо, оскільки суддями КСУ було зазначено, що структуру, створену при конституційному органі (яким є ВРП), закон не може наділяти контрольною функцією щодо цього конституційного органу.
Минуло майже два роки і 14 липня 2021 року з величезними потугами парламент прийняв закон № 1635-IX, яким було передбачено створення своєрідного аналогу згаданої вище комісії під назвою Етична рада. Вона мала складатися з шести членів, трьох з яких делегуватиме Рада суддів України, а по одному — Рада прокурорів України, Рада адвокатів України і Національна академія правових наук України. Проте перший склад ЕР, який відповідно до закону має функціонувати протягом шести років, складатиметься з трьох делегатів РСУ і трьох висуванців тих самих міжнародних та іноземних організацій, про яких уже йшлося в першому законі, ще в березні 2020-го забракованому КСУ. Переважний голос, звісно, належатиме міжнародникам.
Повноваження, якими наділена Етична рада, суттєво відрізняються від повноважень, якими пропонувалося наділити Комісію з питань доброчесності та етики: якщо комісія мала право звільняти невгодного їй члена ВРП, то ЕР може лише тимчасово відсторонити його від посади й рекомендувати звільнити його тому органу, який обирав чи призначав такого члена. Кожен з цих органів має право прийняти рішення як про звільнення даного члена, так і про відмову в його звільненні, але якщо потягом трьох місяців не буде прийняте жодне з двох рішень, такий член ВРП автоматично вважається звільненим.
Таким чином в Етичної ради немає прямого права звільняти членів Вищої ради правосуддя, але оскільки від неї все ж таки щось залежить в цьому плані, то її рішення, дії та бездіяльність можуть бути оскаржені в судовому порядку. А от що стосується комплектування ВРП новими членами, то тут вона взагалі має лише консультативну роль: її функції зводяться до того, щоб отримати від котрогось із шести перелічених вище органів список кандидатів на посаду членів ВРП, провести їх перевірку на предмет відповідності критеріям професійної етики й доброчесності, а свій висновок з цього приводу, по-перше, надати тому органу, який ці кандидатури висунув, по-друге, оприлюднити на своєму офіційному інтернет-сайті. А рішення про те, обирати чи ні даного кандидата на посаду члена ВРП залежить виключно від того органу, який має на це право згідно Конституції України.
Саме тому в плані комплектування Вищої ради правосуддя новими членами Етична рада не може вважатися суб’єктом владних повноважень, а її рішення не можуть бути предметом судового оскарження. Як бачимо, в Касаційного адміністративного суду з цього приводу була інша точка зору, і якби Велика Палата погодилася з ним, будь-який з окружних адміністративних судів, де купити неправосудне рішення набагато дешевше, ніж у Верховному Суді, міг би затягнути до безкінечності процес формування Вищої ради правосуддя, в якої з лютого поточного року немає достатнього для повноцінної діяльності кворуму.
Костянтин Юрченко
Джерело: Юридичний вісник України
