В Україні
Податки — в села: навіщо Україні фіскальна децентралізація?
Вадим ІВЧЕНКО, народний депутат, фракція «Батьківщина»
Місцеві громади повинні самі розпоряджатися податковими надходженнями, лише так децентралізація сприятиме сільському розвитку.
Світовий досвід свідчить, що основу місцевих бюджетів становить податок на доходи фізичних осіб. Ресурсні податки (збори) лише доповнюють основний потік. І зовсім непритаманною для розвиненого світу є практика України настільки сильно провокувати інтерес місцевої влади до надходжень від акцизу за випитий місцевими жителями алкоголь чи викурені цигарки. У нас — все навпаки.
Громади не мають можливості закласти фундамент збільшення надходжень на майбутні періоди та розраховувати на сталий сільський розвиток. Тож делегувати на місця зобов’язання, і особливо соціального характеру, за відсутності можливості в громади впливати на місцеву економіку та розвиток місцевого бізнесу — утопія. Також потрібно розуміти, що сьогодні відбувається неспинний процес централізації економіки. А сільський малий та середній бізнес у всіх галузях та сферах усе більше програє конкуренцію національним чи глобальним гравцям. Тобто малі та середні сільгосппідприємства витісняють холдинги, роздрібну торгівлю (торгові мережі тощо).
Сільський розвиток — це постійний процес по висхідній. Підприємець на селі, якщо трохи більше заробив, то й більше сплатить до місцевої казни прибуткового податку та більше витратить грошей у місцевих магазинах, кафе, перукарні, спортивній секції для дитини, на майстра з обладнання каналізації, пристарілим батькам тощо.
Коли умови покращуються, хочеться залишатись у селі і наступного року працювати ще з більшою зацікавленістю. Натомість, коли гроші спускаються згори вниз, розвиток, можливо, і простежується, але він не сталий. Тому стійкість місцевої громади до протистояння поштовхам ззовні є нижчою.
Скажу більше — це залежність. Як із людиною, яка не йде сама, а спирається на чиїсь плечі. Однією рукою на субвенції, іншою — на трансферти… Питання доволі складне для сприйняття, але ми маємо почати про це говорити. Що потрібно зробити?
Аграрна політика має бути підпорядкована політиці сталого сільського розвитку. Стабільними повинні бути соціальна політика, екологічна пильність та продовольча відповідальність. А в центрі цієї політики має стояти саме людина, а не тонни, проценти рентабельності, позиції на світових ринках. Фермери мають отримати право сплачувати суттєво нижчі ставки податку на свої доходи порівняно зі ставками оподаткування товариств та холдингів. Сільські жителі мають перестати бути населенням, а стати рівноправними товаровиробниками й одержувати основні гроші аграрного міністерства.
Самоврядування повинно отримати більше фіскальної автономії. Лише так можна утримати підприємців, які формують додану вартість, трудові доходи та прибутки, запускають місцеву економіку, а не виводять доходи за межі села, області чи навіть країни. Людина має бути в центрі політики держави не лише на словах та в статтях Конституції, а на ділі. Земля повинна працювати на зростання статків, насамперед, українських селян, інакше гонитва наввипередки з американцями, хто більше відвантажить до Африки олії чи зерна при постійному сповзанні доходів сільських жителів та громад (ми вже й так на останньому місці в Європі), призведе до того ж ефекту, який мав колишній СРСР: люди не витримають.
Джерело: Юридичний вісник України
