В Україні
Польське шкільне питання: хто заплатить за освіту для українських дітей?
Юрій ПАНЧЕНКО,
ЄП
Найближчим часом Україна може зіткнутися з новим викликом у відносинах із Польщею. Тепер — у сфері шкільної освіти. Причому йдеться не про гарантування прав на освіту рідною мовою для етнічних поляків, що мешкають в Україні, а навпаки.
Як стало відомо, польське МЗС очікує від українських колег пропозицій щодо забезпечення права на здобуття освіти рідною мовою для українців, що мешкають у Польщі.
Наразі в цій країні діють чотири школи з українською мовою викладання. Водночас набагато більша кількість шкіл мають часткове викладання українською або окремих предметів, або для окремих класів.
Ця освіта фінансується з держбюджету Польщі в рамках гарантування прав нацменшин, що мешкають на території країни. Проблеми тут почалися кілька років тому разом із великою міграцією українців. Значна їх частина воліла віддавати своїх дітей саме в українські школи, або у школи із викладанням української — і спочатку це не виглядало проблемою. Втім, із часом збільшення кількості учнів поставило питання про збільшення обсягів фінансування для українських шкіл.
І позиція офіційної Варшави в цьому питання виявилася категорично негативною.
«Польща має міжнародні зобов’язання поважати права національних меншин, в тому числі й на освіту рідною мовою. Й ці вимогу ми ретельно виконуємо. Проте в даному випадку йдеться не про нацменшину — люди, що приїхали до нас працювати, згідно з міжнародними нормами трактуються як мігранти, і вони таких прав не мають. Навпаки, ми маємо докласти якнайбільше зусиль для їх успішної інтеграції в польське суспільство», — на умовах анонімності розповідає високопоставлений польський дипломат. Звичайно, це не означає, що діти українських робітників у Польщі не зможуть отримати освіту. Більше того, Польща розробляє численні програми для успішної адаптації українських школярів у польських школах. Проте успішність адаптації часто відбувається за рахунок збереження культурної ідентичності. Й тому багато батьків воліли віддавати дітей саме в українські школи.
Відповідно, в польському уряді очікують від України пропозицій зі створення шкіл для українців у Польщі, фінансування яких візьме на себе Київ. « Зрештою , це справедливо — ми ж фінансуємо освіту для польської меншини в Україні, хоча могли б цього не робити», — додає наш співрозмовник.
У МЗС України — також неофіційно — розповідають, що знають про цю проблему, проте не розраховують на те, що Київ погодиться на пропозиції Варшави. «Наразі існує неформальна домовленість, що ті діти, які вже навчаються в цих школах, зможуть продовжити навчання. Що стосується додаткових місць, то тут позиція польського уряду категорична», — розповідає український дипломат, що опікується питаннями взаємин із Польщею.
Як було уточнено, наразі єдине, чим Україна може допомогти, є підготовка навчальних програм та адаптація їх до вимог польської освіти. «В усьому іншому це стає вже завданням для самих батьків», — розповідає дипломат, нагадуючи, що в Польщі вже працюють приватні школи, де навчання йде українською.
Разом із тим, останні данні вказують, що ситуація може виявитися навіть гіршою, аніж вбачають у МЗС. Так, за наявною інформацією, польська Контрольна палата вже провела перевірку використання коштів, взятими органами самоврядування в якості субвенцій на оплату навчання дітей з України. У випадку використання цих субвенцій на оплату навчання українською — мова може піти про повернення цих коштів.
Відтак польський «ультиматум» ставить українську владу перед вкрай непростою дилемою. Київ, принаймні на рівні офіційної риторики, завжди декларував бажання повернути додому українських працівників у Польщі.
Проте тепер ці декларації доведеться підкріплювати реальними діями. Освіта українською жодним чином не гарантує, що ці діти згодом захочуть повернутися в Україну. Проте без цього фактора ймовірність їх повернення скочується до рівня статистичної похибки. А відповідно, де-факто Київ відмовляється від цих людей.
Варто зазначити, що подібні проблеми має не лише Україна. З ними зіткнулися всі східноєвропейські країни, включаючи й саму Польщу. Проте всі вони — на державному або на місцевому рівнях — мали програми, які забезпечували збереження певних зв’язків своїх громадян, що працюють за кордоном, із батьківщиною.
Ми вже писали про такий досвід у Латвії. Варто нагадати, що серед іншого, там робили ставку на збереження зв’язків із батьківщиною для дітей, зокрема, за державний кошт оплачуючи їм літні табори. Чи піде Україна цим шляхом? Цілком можливо, що рано чи пізно й ми дійдемо до розуміння важливості цих кроків. Проте чи не буде це запізно?
Джерело: Юридичний вісник України
