В Україні
Право на судовий розсуд
Невизначеність і спірність цього поняття є очевидним навіть не для фахівців. Насторожує тут слово «розсуд». Самі судді по-різному визначають це поняття, з яким пов’язані процесуальна аргументація, помилки, свавілля, врешті-решт відповідальність. У ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є дві підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, що акцентують увагу на питанні права на розсуд: «незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору», а також «порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів й у доведенні перед судом їх переконливості». Як на мене, звучить усе це якось непереконливо й вимагає уточнення.
Читайте також: Розгляд заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції – без повідомлення учасників справи
У процесуальному законодавстві є свої пріоритети щодо суддівського розсуду. Так, під час оцінки доказів (ст. 94 КПК) існує правило, що «суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення». Загалом переконання судді тут фігурує в контексті майже 20 процесуальних позицій. Важливо звернути увагу на те, що у ст. 5 ЦПК зазначається про здійснення правосуддя, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів має відбуватися у спосіб, визначений законом або договором. І лише, якщо закон чи договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи та інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. А в ч. 2 ст. 5 КАСУ вказується, що «захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону й забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень». Практично аналогічне положення продукується в ст. 5 ГПК. Безумовно, судові помилки, власне судові делікти в сенсі дотримання розумного розсуду є непоодинокими. Досить часто різновиди помилок самі судді пов’язують із рішеннями щодо застав, які мають великий обсяг так званого «шуму». І дана проблема притаманна не лише Україні. Так, американські вчені за допомогою штучного інтелекту проаналізували 758 027 рішень нью-йоркських судів щодо застав і виявили в них значну «зашумленість». Можливо використання ШІ дозволило б зменшити рівень порушень процесуальних обов’язків. Це питання заслуговує на окреме дослідження. Адже існує потреба закріпити певне нормоположення в чинному законодавстві.
Зараз підстави дисциплінарної суддівської провини надто розмиті, тож навіть проста розбіжність із позицією вищої судової інстанції може поставити хрест на кар’єрі служителя Феміди. Тому потрібно провести чіткіший «кордон» між простою судовою помилкою, суддівським розсудом та провиною судді. Це допоможе диференціювати відповідальність суддів та посилити гарантії їхньої незалежності. Сенс розуміння судового розсуду має базуватися на критичному праворозумінні, щоб не карати суддю за те, що він чесно намагався розсудити якесь складне питання. Тому має бути чіткіше визначено поняття дисциплінарного проступку судді, критичне розуміння критеріїв розмежування судової помилки та дисциплінарного проступку, суддівського розсуду й суддівського свавілля. Бажано гарантувати кожному судді, що якщо його колись і буде притягнуто до відповідальності, то саме за чітко визначену дисциплінарну провину.
Читайте також: Нові категорії малозначних справ
Судова помилка, навіть одноразова, може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, але лише за умови, що вона стала результатом його умисних дій, легковажного чи недбалого ставлення до своїх обов’язків чи професійної некомпетентності, а також пов’язана з спотворенням ним принципів судочинства, явною неповагою до норм права або грубим порушенням прав і законних інтересів учасників процесу.
Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
