Президент у лещатах поділу влади, або Дещо про монополію і політичні війни

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Якщо чесно, то Петро Порошенко дійсно зробив усе, що міг. За час його перебування на Банковій було зроблено для держави, мабуть, більше ніж за всі попередні часи каденцій інших президентів. Але цього виявилося замало й він був усунутий електоратом.

Тепер до лещат поділу влади потрапив Володимир Зеленський, який до цього ніколи не був політиком і взяв на себе відповідальність за державу — це сміливість. Можна згадати й інші імена державників, що потрапляли до цих лещат. Андрій Парубій — фактично його до влади привів Майдан. Арсен Аваков не допустив створення в Харкові так званої «ХНР». Володимир Гройсман, не будучи лідером політсили, тримався в кріслі прем’єра. Анатолій Гриценко підштовхнув країну до нового бачення корупції й інших небезпек. Можна ще згадати таких учасників президентських перегонів, як Ігор Смешко, який не допустив розстрілу Майдану, й розважливого націоналіста Руслана Кошулинського та навіть Валентина Наливайченка, якому не вистачило мужності проявити себе так, як свого часу в Криму себе показав Євген Марчук, а також багатьох інших українських державників. Усі вони до потрапляння у владу були і є звичайними людьми. Проте на сьогодні усі ці визнані достойники ніяк не можуть поділити владу, тобто саме те, носієм чого є Український народ, який — за поділ влади з тим, щоб робити все розумно, конструктивно, професійно. Інакше неминуче виникає криза.

З історії двох державсусідів Мексики та США дізнаємося, що в основу їх становлення були покладені абсолютно різні засади. Монополія на владу — у Мексиці, яка майже двісті років не виходила із внутрішніх війн, та праця й поділ влади у США. Мексиканська еліта пішла від перших колоністівконкістадорів, які грабували багату рабовласницьку імперію й легко поневолили місцевих жителів — ті звикли бути рабами. А перші північноамериканські колоністи теж припливли грабувати і поневолювати. Золота в Північній Америці не було, а тому довелося зайнятися землеробством і скотарством. І цій країні достатньо було лише однієї внутрішньої війни, щоб утворити сучасну політичну систему.

Україна була частиною радянської імперії з багатими ресурсами, розвиненою промисловістю та поступливим народом. І вітчизняні «конкістадори» встановили монополію на владу й почали грабувати. За 28 років незалежності наша країна збідніла, але людей з рабською самосвідомістю стало набагато менше. Команда Володимира Зеленського, як кожна нова влада, які б гасла вона не проголошувала, змушена буде боротися з монополією влади. І щоб не допустити реваншу — команді нового Президента прийдеться захопити всі ключові сфери впливу, тобто встановити нову монополію. Адже «колишні» обов’язково відновляться й намагатимуться підминати слабку нову владу. І команда Порошенка, який іде з влади, теж не може піти просто так. Бо їх очікує небезпека оголошення ворогами народу, корупціонерами й агентами ворожих держав, а значить — люстрація, конфіскація, націоналізація тощо. Тобто все те, що трапилося з попередниками часів Віктора Януковича. Дехто вже бажає бачити масові «посадки». Кримінальні справи за участі провладних фігурантів стають повсякденним оформленням політичного дизайну. Тому команда, яка йде з влади, мусить вимагати прав для опозиції і стежити, щоб не було узурпації. Але парадокс у тому, що в сучасних умовах мрія влади — це мрія монополії на владу, на преференції у веденні бізнесу, на дешеві кредити, на «справедливий» закон, на мораль для своїх тощо.

Усі згадані особи, безумовно, розуміють: щоб розірвати це вороже коло, треба навчитися ділитися владою. Але ніхто не бажає це зробити першим, адже бояться, що все може погано скінчитися. Пригадаймо, що Віктор Ющенко намагався примирити еліти й залишився в нашій пам’яті слабаком. Леонід Кучма — тим, що ламав парламент через коліно. А Віктор Янукович — загалом невдахою від влади, що породив Євромайдан. Тому, як пророкують експерти, попереду у нас два сценарії — або сценарій Кучми, або сценарій Майдану, або В. Зеленський поставить на коліна парламент, або парламент — його, що в будь-якому випадку погано для країни.

І ця внутрішня війна лише починається. Вона може закінчитися тоді, коли помре останній раб і грабувати буде нічого. Чи може не починатися, коли влада почне домовлятися й ділитися. То невже нам потрібно прожити двісті років війн, щоб зрозуміти, що лещата влади вимагають її реального поділу, а не монополії. І зрозуміти це мають у першу чергу можновладці. Бо Український народ, сподіваюся, це вже зрозумів.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути