Президентський марафон. Множинна демократія в українських реаліях

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Нинішня значна чисельність кандидатів у президенти України зовсім не означає занепаду демократії, скоріше, навпаки. Хоча, зважаючи на саму кількість цих претендентів, постає питання, хто з них є реальним, а хто — технічним.

Звісно, право кожного претендувати на президентське крісло випливає із закону. Але чи слід в конкретному разі робити все, що дозволяє нам закон, і чи не слід шукати ті критерії політичної ефективності, що вказують на реальних претендентів щодо вищої державної посади. В даному випадку напрошується певна аналогія. Так, у спортивних змаганнях, зокрема в більшості олімпійських видів спорту, необхідно не лише стати переможцем у національних відбіркових змаганнях, а й виконати олімпійський норматив. Тобто можна бути кращим у своїй країні, але не потрапити на Олімпіаду, якщо не показувати результати найвищого ґатунку. Саме завдяки олімпійському добору учасників ми тішимося святом спорту і майстерності, а не лише фіксуємо медальний бік справи.

Подібний відбір спостерігаємо і в певних видах діяльності, зокрема в тому ж будівництві, ІТ-технологіях, літакобудуванні, космічній галузі тощо. В них мало бути першим у своїй державі, а треба відповідати міжнародним стандартам певної сфери діяльності. В багатьох політичних і бізнесових ситуаціях є свої критерії відповідності. Йдеться про те, що політик або громадський діяч, наприклад, не добирає до певного президентського нормативу. Тобто він або його партія представляє в парламенті вагу у 5% від впливу істеблішменту, або отримує відповідну підтримку відповідно до даних об’єктивних соціологічних опитувань не менше ніж 5—6 % для позапарламентських політичних сил. Мабуть, саме політики, які мають подібну соціальну вагу, й повинні отримати право участі в президентських перегонах. Решта персон лише імітують відповідність суспільним інтересам, себто заробляють гроші чи, навпаки, бажають витрачати кошти на свій імідж. У таких випадках усі технічні кандидати знижують якість демократії й однозначно шкодять вибору, адже відкидають розуміння передвиборчих програм, ускладнюють технологію виборів тощо. Пересічний виборець лишається сам на сам із незнанням суті справи.

Треба віддати належне ЦВК, яка не може не реєструвати любителів політичних шоу, адже вони мають формальне право й необхідні 2,5 млн гривень для внеску чи застави. До речі, було б правильно тим із них, хто не переміг, ці гроші не повертати, а лишати в бюджеті задля розвитку демократії, так би мовити. Мабуть, прийшов час почати вчити наших політиків поважати суспільство та його інтереси. На сьогодні з кола зареєстрованих кандидатів лише сім, на думку експертів, Ігоря Коліушка зокрема, відповідають зазначеним критеріями. Це — П. Порошенко, Ю. Тимошенко, А. Гриценко, О. Ляшко, А Садовий, В. Зеленський та Ю. Бойко. І справа тут не в політичних уподобаннях чи емоціях, справа в їх можливому реальному впливі на ситуацію в державі, що ґрунтується на вагомій соціальної підтримці цих персон, принаймні в межах тих самих 5%, які вони стабільно показують під час соціологічних опитувань. Проте зазначені критерії не гарантують оновлення політичної еліти. Тому одні й ті ж самі обличчя ми й бачимо в політиці. Звісно, в неї кожен входить зі своєї колії. Хтось починає з громадської організації, з місцевих виборів, з політичної аналітики, з бізнесу, а хтось іде вже по протоптаній дорозі — бачимо скільки в нас склалося політичних династій. Зрідка, але хтось проскакує в політичні кола випадково, ніби зіскакуючи з іншої колії свого життєвого руху. Пригадаймо сумно відомого столичного мера Черновецького, що був улюбленцем київських бабусь.

На мою думку, президентськими виборами кар’єру треба, мабуть, завершувати, але не починати. У даному разі список з кандидатів у президенти не зовсім слідує цій логіці. Хоча в цьому є, як кажуть, особливий випадок, про який без посмішки говорити не можна. І цей випадок — проблема зрілості нашого суспільства, яке сприймає політичну рекламу як життєву правду. Не вперше стартовий політичний рейтинг формується не політичною діяльністю, а всупереч їй. І в даному разі це спрацьовує. Втім, як казав сліпий, побачимо. Бажано, щоб наш шановний електорат, себто ми з вами, не опинилися в ситуації сліпого.

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути