В Україні
Революція Гідності: випробування часом триває…
Напередодні сьомих роковин розстрілів на Євромайдані, Верховна Рада ухвалила справді історичний документ, який визначив Революцію Гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи. Відповідну постанову підтримала майже конституційна більшість депутатів — 295 голосів. Проти проголосували всього 18 народних обранців — представники ОПЗЖ та один «слуга народу» — Максим Бужанський.
Отже, в більшості депутатського корпусу пам’ять свіжа і совість ще є. Адже голосувати за такий документ можна лише по совісті. Гадаю, не варто переповідати зміст цієї постанови Верховної Ради України. Її можна проглянути на парламентському порталі. Та про головну ідею документу слід сказати обов’язково, адже ця подія — дійсний вираз національної ідеї свободи. Заглиблюватися у визначення, власне в українську національну ідею, політики припинили від початку періоду postМайдану. При тому як носій національної ідеї сам Майдан пережив у часі всі pro- та contra коливання. І нарешті в пізній postМайдан висловився теперішньою постановою Ради.
Водночас варто поставити й питання: чому більшість із майданівських політичних лідерів зникли з політичних орбіт, крім, звичайно, деяких народних депутатів на чолі з П. Порошенком та «міцного» міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який, нарешті, заговорив українською. Інший його сподвижник, «Паша-юрист» Майдану і він же міністр юстиції в післямайданні роки — десь зник, як і більшість інших героїв. У даному випадку, думаю, не можна не погодитися зі словами нинішнього «слуги народу» Данила Гетьманцева про те, що національна ідея не вимагає героїзації Майдану. Бо насправді на Майдані героїзм зійшовся з безладом, чесність з підлістю, життя зі смертю. Тут не було переможців та переможених, розділення на тих, хто поділяв чи не поділяв українську національну ідею свободи, яка відкидає можливість узурпації влади однією з її гілок, партією або окремою посадовою особою, чи розділення людей. Нині ж ім’я особи, яка оспорює правду про Майдан, вже стало прикладом ганьби та спроби безсоромного звалювання проблем «злочинної влади» з хворої голови на здорову частину суспільства. Саме політика екс-президента Віктора Януковича та його режиму, який діяв всупереч національним інтересам України призвела до трагічних наслідків і незворотних подій Революції Гідності, а ще до агресії з боку Росії, окупації Криму й частини Донбасу. Слід нагадати й про злочини окремих представників правоохоронних органів — беркутівців, міліціонерів, військовослужбовців внутрішніх військ, а також суддів, прокурорів та інших посадових осіб. Чого вартий лише підпал Будинку профспілок, розслідування про який не доведене до кінця й досі. Та найстрашніше те, що за лише три дні (з 18 по 20 лютого 2014 року) у центральній частині Києва силовиками було вбито понад сотню учасників Євромайдану.
Винних, звісно, й досі не покарано, хоча звітуючи в парламенті напередодні виходу ЮВУ в світ, Генпрокурор Ірина Венедіктова запевняла депутатів, що в «основних справах Майдану слідство буде завершено вже до кінця цього року». Та таких запевнень ми чули вже багато, а час іде.
Зрештою, добре, що ми не заговорили своїми життєвими проблемами спогади про ці дні, що пам’ятаємо героїв світлої «Небесної сотні». А тепер і влада сказала, що це був один із ключових моментів нашого державотворення та виразником національної ідеї свободи. Й за цю оцінку депутатам, варто сказати спасибі.
Додам і те, що ЮВУ в ті дні також був на «передовій». Про це свідчить, зокрема, й це збережене нами фото перепочинку учасників Майдану.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
