Сергій Гусовський: «Столичне самоврядування завжди було під контролем центральної влади»

Про Сергія Гусовського можна почути багато різних історій: успішний бізнесмен, активний депутат Київської міської ради, на якому «зав’язано» чимало самоврядних питань, смілива сучасна людина, що вміє переконувати й вести за собою. ЗМІ багато пишуть про його благодійну діяльність, про поміч, яку він надає, зокрема, навчальним закладам, бібліотекам, видавництвам. На останніх виборах у київському 212 мажоритарному окрузі його обійшов лише представник «Слуги народу».

Сергій Гусовський відомий, зокрема, й тим, що був виключений із партії «Самопоміч», столичний осередок якої очолював. Керівництво партії звинуватило його в «сприянні корупційним схемах», якими оповита столична влада. Та попри різних думок загалом треба відзначити Сергія Гусовського як носія славного імені, корінного киянина, що живе проблемами і справами містян. Він погодився відповісти на питання, що виникли в редакції ЮВУ.

— Останнім часом столицю почало трясти зверху й до низу. Здається, що такого стану в київському самоврядуванні ще не було. Що відбувається загалом, на Вашу думку, якщо коротко?

— Я би почав з того, що самоврядування, як таке, було «вбито» в Києві вже багато років тому. І останній цвях у труну, в яку поховали столичну самоврядність, забив Янукович у 2010 році, коли скасував у місті райради. В Києві була встановлена жорстка президентська вертикаль, яка передбачала, що вся виконавча влада підпорядкована, фактично, очільнику держави.

І тут важливо наголосити, що за останні 5 років паном Кличком та його командою не було зроблено жодного кроку для того, аби позбутися всіх оков, які зв’язали київське самоврядування. Ба, більше, мер активно блокував процес відновлення самоврядування. Свого часу він наклав вето на рішення Київради про звернення до ЦВК щодо призначення дати виборів до районних рад.

Однак після останньої зміни влади в країні такий стан справ у місті мера різко перестав влаштовувати. Й почалася така собі агонія, першим проявом якої стала реєстрація проекту рішення про переформатування КМДА. Сталося це буквально через декілька днів після перемоги в другому турі президента Зеленського. Останнім часом з блискавичною швидкістю реєструються різні ініціативи, починаючи від мораторію на забудову і продовжуючи кадровими рішеннями, зокрема, звільнення заступників по транспорту й містобудуванню. Виглядає так, що міський голова раптом зрозумів, що все в столиці не так добре.

Відповідно, ця лихоманка, якщо підводити риску, пов’язана з тим, що на сьогоднішній день столична влада вже втратила свою легітимність. Зараз фактично починається формування нової київської влади. Певний, що парламент невдовзі ухвалить 2 ключові рішення. Перше — про призначення дати виборів міського голови і Київської міської ради, друге — новий закон про столицю, який розв’яже всі ті управлінські «вузли», що абсолютно влаштовували попередні 5 років міську владу, але заручником яких вона сама й стала.

— Дозвольте, так би мовити, делікатне питання — про долю Віталія Кличка. Чи не здається Вам, що обвинувачення з боку Глави Офісу Президента були, м’яко кажучи, не зовсім коректними, а рішення уряду — непослідовним. То хто ж усе таки Кличко — це наш символ, ефективний міський голова чи керівник­невдаха, як його подають представники Банкової?

— Гадаю, тут треба розділяти два аспекти. Не викликає сумнівів, що Віталій Кличко — один із символів нашої країни, він є героєм України. Для багатьох Кличко асоціюється з успіхом нашої держави, в першу чергу, на спортивній арені. Водночас те, що стосується його як політика, дає підстави говорити про результати зовсім іншого гатунку, на мій погляд. Взяти хоча б те, що відбулося з відомою партією «Удар», яка навіть не балотувалася до Верховної Ради. На останніх парламентських виборах ані ця партія, ані жоден мажоритарник від партії не увійшли до ради. Це звичайне політичне фіаско.

З точки зору господарських моментів, можемо говорити про відсутність системних рішень, які Київ давно потребував. За 5 років так і не прийнятий новий Генеральний план, натомість місто продовжує жити по Генплану, який розроблявся в кінці 90-х і мав діяти до 2020 року. Також не зроблено жодних кроків для відновлення місцевого самоврядування. Не говорячи вже про більш точкові речі, пов’язані з транспортом, екологією, ЖКГ тощо. Єдине, чим може пишатися Віталій Кличко, — це поодинокі досягнення на кшталт реконструкції велотреку, певної кількості відновлених парків, але все це не відміняє розуміння, що за останні 5 років розвиток Киє ва був абсолютно хаотичним. Кияни ставали свідками нагромадження житлових комплексів, які не були збалансовані ані з дитсадками, ані зі школами, ані транспортними рішеннями. Так само ці роки продовжували дисбаланс між правим і лівим берегом. І це все факти, а не чиїсь там думки чи вигадки.

— Останнім часом спостерігається колосальна концентрація капіталу в столичному регіоні. Бюджет — зросте, активно збільшується кількість населення, ускладнюється інфраструктура. Київ живе і як столиця, і як місто­красень, і як утилітарний конгломерат. Та в цьому всьому постійного чогось не вистачає. Як Ви думаєте, це наслідки радянських часів чи непрофесіоналізм менеджменту, шаленої корупції чи природне старіння господарства?

— На цю тему можна говорити годинами. Я би сконцентрував увагу на такому документі, як Стратегія розвитку міста Києва. Наразі така Стратегія затверджена до 2025 року. Я критикував цей документ і на стадії його підготовки (бо фактично це не нова Стратегія, а оновлена попередня), і той формат, в який він реалізовувався. Головне, що варто розуміти, — діюча Стратегія розвитку міста абсолютно не відповідає сучасному стану справ і потребам столиці. Наведу приклад. Лівий берег у цій Стратегії згадується всього 2 рази: перший — у контексті об’єднання трамвайних мереж, другий — з приводу заснування КП, яке б опікувалося безхатченками. Більше словосполучення «лівий берег» у Стратегії розвитку Києва до 2025 року не згадується. Це абсолютно ганебна ситуація — цей документ не витримує тривіального краш-тесту. І тому, як уже згадувалося, за відсутності Генплану й актуальної стратегії розвиток міста перетворився на клаптикову забудову, коли окремі містобудівні документи на рівні декількох кварталів визначають, як розвивається місто. Так, окремі детальні плани територій приймалися, та це фактично було лобійовано забудовниками, при чому переважно забудовниками житла, бо попит на нього є. І власне цей дисбаланс у пропозиції нових квадратних кілометрів житла й відсутності соціальної інфраструктури перетворює місто на хаос. Поглиблює кризу відсутність системного рішення щодо агломерації. Тобто фактично стосунки Києва і міст та містечок, які знаходяться навколо, є невирішеними на організаційному рівні.

— Ви член постійної комісії Київради з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв’язків. Якою Ви бачите самоврядність у столиці, охарактеризуйте це, будь­ласка хоча б у контексті останніх рішень?

— Як я вже говорив, наразі самоврядування в столиці фактично відсутнє. В Києві функціонує лише один самоврядний орган — міська рада. Тут варто нагадати, що на одного депутата Київради приходиться майже 25 000 людей (а це значно більше, ніж глядачів на стадіоні «Динамо»). Водночас за європейськими нормами від 2 до 5 тисяч мешканців повинні мати свого представника в місцевій владі. Більше того, в Київради немає повноцінного виконавчого органу, бо КМДА — це поєднання і виконавчих функцій, і функцій державного напрямку. Так не повинно бути. А має бути розведення владних гілок. Те, що стосується Київради, то вона саме має ухвалювати рішення і встановлювати правила, за якими живе місто. Виконавча влада має забезпечувати виконання цих правил у місті. Тобто будь-які звернення киян до влади мають бути вирішені виконавчою владою Києва — мерією. Якщо є питання, які неможливо вирішити, або не існує тих чи інших правил, відповідно, мерія може підготувати таке рішення й запропонувати його прийняти Київраді. Після ухвалення радою, мерія зможе вирішувати схожі питання. Міська рада повинна приймати ключові рішення і встановлювати правила, районні ради мають вирішувати локальні питання, а виконавча влада має забезпечувати виконання правил, встановлених радами.

— Ви зняли обвинувачення «Самопомочі» на свою адресу? Щось не чули, щоб Ви подавали до суду про захист честі та гідності. Але як відомий політик і громадський діяч дозволив такі суперечливі думки про себе — від безсторонніх до конкретних тверджень щодо Вас?

— Почну з того, що це був штучно створений скандал, на роздмухування якого наші колишні колеги витратили чимало сил і ресурсів. Зокрема, був використаний «24 канал», який належить дружині пана Садового. Істинною ж причиною конфлікту були розбіжності між нашою київською командою та керівництвом партії щодо того, як мала розвиватися «Самопоміч». Вже тоді ми розуміли, що траєкторія руху партії є невірною й закликали до змін. У результаті, нас вирішили позбутися як незручних, зачепившись за голосування по земельному питанню. Щоб не заглиблюватися в деталі, поясню коротко: йшлося про голосування в Київраді за 10 соток землі, що приватизувалися під наявним будинком. Власником цієї землі був один із членів фракції «Самопоміч». Через це нас звинуватили в тому, що ми підтримали корупційну схему. Водночас цей колега завчасно заявив про наявний конфлікт інтересів і, відповідно, не брав участі в голосуванні. Він зробив усе в рамках законодавчого поля й голосування відбулося повністю в межах закону — про це неодноразово публічно говорив навіть секретар Київради, який є представником іншої політичної сили.

Після цього з подачі «Самопомочі» був ініційований судовий позов з боку НАЗК, та рішення суду першої інстанції підтвердило: дії Київради були законні. Й донині апеляцію ніхто не подав, що красномовно свідчить про політично обумовлене намагання позбутися тих, чия думка стала незручною.

Партія була зацікавлена в тому, щоб презентувати наш випадок як приклад, начебто, самоочищення. Час у результаті розставив все на свої місця. Фактично доля «Самопомочі», я думаю, це підтверджує.

— Й останнє запитання. Новий уряд заявив тренд «про державу в смартфоні». Як це може бути реалізовано в столичному менеджменті?

— Фундаментально нам варто забезпечити розуміння, що всі державні чи комунальні установи — це сервіс для тих, хто туди обирає своїх представників. Відповідно, має бути зроблено все, аби цей сервіс надавався якомога зручніше. Це дійсно можуть бути і додатки в смартфонах, і наявність зручних та сучасних ЦНАПів. Паралельно з цим місту варто почати з очевидних і простих кроків — наприклад, зробити так, щоб у відділеннях пенсійних фондів приймальні розміщувалися на першому поверсі, а не так як це часто буває зараз на другому й вище (все це за відсутності ліфта, звісно). Тому паралельно мають рухатися декілька ініціатив: і держава в смартфоні, і пропагування ідей, що місто — це, в першу чергу, сервіс, власником якого себе мають відчувати ті, хто за нього сплачують податки, і третє — фізична організація сервісу в такий спосіб, щоб він був зручний і мінімально завдавав стресу тим, хто звертається по нього.

Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути