В Україні
Ще не все втрачено: вибори до Київради
Із набуттям чинності Конституції України 1996 р. виникли якісно нові умови для здійснення економічних, соціальних та політичних змін у житті суспільства та держави. Однією з них було вдосконалення суспільних інститутів у країні та відповідних правових засад їх діяльності, що обумовлювало проведення комплексної державно-правової реформи. Тоді в щойно створеному Інституті законодавства Верховної Ради України розпочалися дослідження, пов’язані з розробкою основних засад зазначеної реформи. Результати цих досліджень попередньо були обговорені і схвалені Всеукраїнською науково-практичною конференцією, а пізніше й відповідними комітетами Верховної Ради України. Здійснення єдиної державно-правової реформи в Україні передбачало одночасні перетворення державно-правових інститутів за такими основними напрямами як парламентська, адміністративна та судово-правова реформи й реформа місцевого самоврядування (муніципальна реформа).
Остання реформа мала б сприяти побудові в Україні демократичної системи місцевого самоврядування, що повинно було забезпечити територіальним громадам право самостійно вирішувати на основі Конституції і законів України питання місцевого значення. В цьому напрямі було прийнято ряд важливих законів. Одним із них і став ухвалений 21 травня 1997 р. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», який за минулі роки не раз коригувався. З моменту його прийняття і по сьогодні 125-ма законами України внесена величезна кількість змін до нього. При тому, що цей закон має надзвичайно велике значення, якщо врахувати, що він стосується практично кожної людини. А на початку 2020 р., за даними Мінфіну, в Україні налічувалося 41 млн 900 тисяч громадян, які проживають на територіях відповідних сіл, селищ та міст (без врахування окупованих територій Криму, Севастополя і частини Донбасу). Цілком зрозуміло, що рівень їх життя та благополуччя багато в чому залежить від ефективності діяльності місцевих територіальних громад, районних й обласних рад, їх виконавчих органів. Особливу роль у всьому цьому відіграють депутати та голови місцевих органів влади. Саме вони й будуть обиратися на призначених на 25 жовтня місцевих виборах, що пройдуть за новими правилами. Про особливості цього виборчого процесу ми вирішили поспілкуватися з доктором юридичних наук, професором, член-кореспондентом НАН України Віталієм ОПРИШКОМ.
— Віталію Федоровичу, як, на Вашу думку, суспільство і влада готові до місцевих виборів?
— Підготовка до нинішніх місцевих виборів, незважаючи на її складність, знаходиться на даний момент у самому розпалі. Вирішується ряд нагальних питань, спрямованих на успішне забезпечення виборів депутатського корпусу відповідного місцевого рівня. При тому слід наголосити, що будь-які вибори в Україні, зокрема й місцеві, є основною формою народного волевиявлення, способом безпосереднього здійснення влади українським народом. Вони проводяться одночасно на всій території нашої держави. Основними суб’єктами виборчого процесу є виборець, виборча комісія, партія, яка висунула кандидатів на відповідні вибори, кандидат у депутати, офіційний спостерігач. Їх наявність у виборчому процесі обумовлює необхідність підготовки відповідних документів, а саме: списку виборців; складу виборчих комісій; списку кандидатів, яких висунула та чи інша партія; списку кандидатів, зареєстрованих для участі у цих виборах; списку офіційніх спостерігачив від кандидата чи партії — суб’єкта відповідного виборчого процесу або від громадської організації, зареєстрованої у відповідному порядку. Це — основний, але далеко не повний перелік документів виборчого процесу та заходів, які здійснюються в його рамках.
— Однією з основних засад виборчого процесу найперше є гарантії реалізації виборчих прав громадян. Ви можете охарактеризувати законодавство, спрямоване на їх забезпечення?
— Як відомо, підготовка та проведення нинішніх виборів регулюються Конституцією України, новим Виборчим кодексом, прийнятим 19 грудня 2019 р., законами України «Про центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р., «Про державний реєстр виборців» від 22 лютого 2007 р. та іншими. У виборчому процесі, наприклад, у випадку скоєння кримінальних правопорушень використовуються норми кримінального та кримінально-процесуального права. Це потрібно враховувати не лише всім суб’єктам виборчого процесу, а й усім іншим, хто має до нього відношення.
Дотримання законодавства в процесі здійснення місцевих виборів значною мірою сприяє обранню таких депутатів, які, в свою чергу, спроможні забезпечити гарантії реалізації прав та інтересів громадян при вирішенні багатьох життєво-важливих проблем (працевлаштування, житлово-комунальних, культурно-освітніх , медичних , пенсійних тощо). І це цілком зрозуміло, адже Україна, як проголошує наша Конституція, є соціальною державою. На жаль, поки-що, це далеко не так. У нашій державі, як не прикро це визнавати, всупереч Конституції та іншим законам України, допускаються вражаючі факти соціальної несправедливості. Саме цій проблемі я й присвятив одну зі своїх статей «Реалії соціальної «справедливості» у контексті моралі», надруковану 9 серпня 2019 р. в газеті «Голос України». Хто ознайомиться з її змістом, той зрозуміє, що від того, яких депутатів буде обрано на місцевих виборах, залежить і рівень та ефективність здійснення місцевого самоврядування. Людина з моменту її народження і далі протягом всього життя повинна відчувати його результативність. А обрані депутати повинні не лише проживати на відповідній території, а й жити проблемами і болями людей, котрі тут мешкають. Наші й так незаможні люди останнім часом збідніли ще більше, а їх доля ускладнилася короновірусом, коли немає коштів, аби лікуватися не лише від Covid-19, а й від інших болячок. Таким чином, я ще раз наголошую, що органи місцевого самоврядування, їх депутати відіграють (мають відігравати) надзвичайно важливу роль і є однією з головних складових політичної системи, реальною формою реалізації влади, яка належить народу. Якраз місцеве самоврядування і є тим суспільним механізмом, який втілює в життя конституційне положення про те, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Разом із тим необхідно зазначити, що місцеве самоврядування однозначно є й однією з ознак демократично ї , правової держави.
— Фразу, що «народ є єдиним джерелом влади в нашій державі» у виборчий період і не тільки політики, можна сказати, вже «заїздили». Та чи часто держава, в особі її органів, їх посадових осіб звертається до народу, з’ясовує його позицію стосовно важливих для нього і країни питань?
— Це надзвичайно гостре й значуще не лише для мене, але й, що зрозуміло, і для всіх українців питання. На жаль, я не можу позитивно відповісти на нього і для цього існує немало підстав. Згадаємо, наприклад, чи давав народ свою згоду Верховній Раді (без проведення відповідного референдуму, закон про який незважаючи на всі свої обіцянки, влада не поспішає приймати) проголосувати в ніч на 31 березня цього року за Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», який із 1 липня 2021 року має відкрити ринок землі в Україні. І це попри те, що земля є основним національним багатством (ст. 14 Конституції). Незважаючи на те, що люди висловлювали своє невдоволення з цього приводу на багатолюдних мітингах, зборах, при тому що й абсолютна більшість політичних партій також висловили своє негативне ставлення до такого вирішення даного питання. Проте державна влада в особі Президента і Верховної Ради України належним чином на це не зреагувала. Тож нині Конституційний Суд України, як ви знаєте, за зверненням народних депутатів визначає відповідність цього закону положенням Конституції України.
Далі інший приклад. Незважаючи на думку громадськості, навіть після зняття з порядку денного Верховної Ради проекту закону про «подвійне» громадянство, його знову намагаються винести на розгляд парламенту. Існує думка, що є певні сили, і в першу чергу так звані «слуги народу», які виконуючи вимоги Міжнародного валютного фонду поспішають вирішити це питання якнайскоріше, бо є вже немало іноземців, бажаючих скупити нашу землю. З МВФ навіть підписано відповідний меморандум.
А скільки було висловлено думок людьми щодо недоцільності укрупнення та об’єднання районів в Україні. Верховна Рада, знехтувавши ними, 17 липня 2020 року все ж прийняла постанову, якою замість 490 раніше функціонуючих районів, було утворено лише 136. Така реорганізація адміністративно-територіального устрою негативно була сприйнята населенням України, багатьма політиками і, на мій погляд, нанесла суттєву шкоду місцевому самоврядуванню, зокрема, в даному випадку значною мірою ускладнила проведення нинішніх місцевих виборів.
Ці та інші подібного характеру приклади не на користь людині, суспільству та й державі.
— В Україні, певне, ще не було виборів будь-якого рівня, які б не супроводжувалися значною кількістю правопорушень законодавства, зокрема й виборчого. Як Ви оцінюєте ця ситуацію й чому ця картина повторюється щоразу?…
— Ви праві щодо того, що в процесі виборів (будь-яких) ми спостерігаємо значну кількість правопорушень. Не пам’ятаю точно цифри Нацполіції щодо цих місцевих виборів, але йдеться про кілька тисяч уже зареєстрованих правопорушень, хоч до голосування ще 20 днів. Найбільш характерними з них є недосконалість списків виборців, коли в них, як засвідчує виборча практика, допускаються неточності щодо персональних даних виборців, вносяться так звані «мертві душі», тобто допускається підлог виборчих документів, виявляються й інші правопорушення, за скоєння яких може наступати юридична відповідальність. Так, Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність за ст. 157 (Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача). Наприклад, якщо брати нинішні місцеві вибори, то втручання службової особи з використанням свого становища у здійснення виборчою комісією (далі — ВК) їх повноважень, установлених законом, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення ВК — карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років. А от перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу — члена виборчої комісії, поєднані з обманом або примушуванням, а також ухилення члена виборчої комісії від роботи без поважних причин, караються обмеженням волі на срок до трьох років або позбавленням волі на той же самий строк.
Кримінальний кодекс України також передбачає відповідальність за надання неправдивих відомостей до органу ведення Державного реєстру виборців або фальсифікація виборчих документів, підсумків голосування чи відомостей Державного реєстру виборців (ст. 158), незаконне знищення виборчої документації (ст. 158-2), порушення таємниці голосування (ст. 159), порушення порядку фінансування політичної партії, передвиборчої агітації (ст. 159-1), підкуп виборця (ст. 160).
— Усе це, так сказати, теорія. Ви можете навести конкретні приклади перелічених Вами порушень?
— Звісно, можу. Хоча в цьому немає потреби. Варто лише ввімкнути телевізор і Ви не лише почуєте, а й побачите немало прикладів фактів конкретних правопорушень, які приводяться учасниками цих передач і перш за все політиками. Так, 26 вересня 2020 р. народний депутат Микола Галушко звернувся до Президента України Володимира Зеленського з публічною заявою про вихід із політичної партії «Слуга народу» у зв’язку з «продажем» партією місць у своєму списку на місцевих виборах. Про подібного роду порушення є й чимало заяв щодо інших партій.
А скільки вже було повідомлень про клонів, тобто «двійників» (кандидати з однаковим прізвищем та іменем), які реєструються у відповідних виборчих списках для того, аби відібрати частину голосів у реальних кандидатів. Про це повідомлялося не раз, такі факти є практично по всій Україні. Наприклад, в Одесі було зареєстровано аж чотири Філімонових. Зрозуміло, що ці люди діють не безкорисно, а отримують, як правило, неправомірну вигоду. Та незважаючи на те, що подібні факти — не новина для України, вони були характерними й для попередніх виборів, законодавець поки що не вирішив належним чином питання як із цим боротися. На мій погляд, не слід взагалі дозволяти брати участь у виборах тим, хто недавно змінив прізвище та ім’я. В даному випадку необхідно ретельно вивчати причини такого явища.
Як не дивно, та у виборчих списках можна виявити осіб, яким, на мій погляд, взагалі в них не місце. Багатьом відома Неля Штепа — сепаратистка й колишня очільниця Слов’янська — нині лідирує у списках кандидатів на міського голову. Це саме та, яка в 2014 р. слізно просила Путіна ввести російські війська на територію України. У зв’язку з підтримкою російських диверсійнотерористичних груп під час захоплення ними цього міста, вона була заарештована опісля зі звинуваченням за статтями 110 та 258 Кримінального кодексу України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, які спричинили загибель людей», якими передбачається, зокрема, довічне позбавлення волі. Проте наша «реформована» судова система необгрунтовано затягувала розгляд зазначеної справи і в кінці-кінців так і не спромоглася довести її до логічного кінця. Штепа навіть стала кандидатом у народні депутати у списках від партії «Опозиційна платформа — За життя» на парламентських виборах 2019 року.
— Чого ходити далеко. Оскільки ми з Вами. Віталію Федоровичу, кияни, то давайте про вибори в столиці й поговоримо. Що, наприклад, Ви можете сказати про організацію виборів до Київради?
— Найперше хотів би зазначити, що Київ є містом-мегаполісом, в якому проживає за офіційними статистичними даними близько трьох мільйонів громадян, з яких, як передбачається, візьмуть участь у голосуванні більше двох мільйонів. Цілком зрозуміло, що організувати і провести голосування такої кількості виборців справа не з легких. Цей процес ускладнюється й великою кількістю політичних партій. В Україні на 1 січня 2020 р. їх було зареєстровано 349-ть. Правда киянам ще повезло, що лише 18 із них висунули й уже зареєстрували своїх кандидатів до Київради та на посаду Київського міського голови. Серед таких партій можна назвати «Удар», «Батьківщину», «Європейську солідарність», «Голос», з нових — «Громадський рух «Хвиля», партії «Демократична сокира», «Економічна альтернатива», «Екопартія Берези», «За майбутне», «Команда Левченка «Народовладдя», «Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» тощо. Їх назви будуть зазначені у правій частині виборчого бюлетеня, а в лівій — прізвища кандидатів у депутати Київради. А щодо виборів на посаду Київського міського голови, то вони будуть проводитися по окремому бюлетеню.
Практика формування окремих виборчих партійних списків кандидатів до Київради, на думку деяких політиків, які теж беруть участь у цих виборах, віддзеркалює її негативні сторони. До деяких зі списків, як справедливо, на мій погляд, зазначає на своїй сторінці у фейсбуці, відомий політик Микола Томенко, входять так звані гречкосії та ті, хто не один раз потрапляв до корупційних скандалів. Він приводить з цього приводу цілу низку конкретних фактів та прізвищ, добре відомих киянам.
— Тепер про Вас, Віталію Федоровичу. Наша розмова свідчить про те, що Ви досить фахово, як на мою думку, володієте сутністю виборчого процесу, є відомим вченим, який чимало зробив для розвитку вітчизняної юридичної освіти і науки, формування законодавчої бази нашої держави. Вас добре пам’ятають як людину, яка доклала немало зусиль для створення Інституту законодавства Верховної Ради, і Ви близько десяти років були його першим директором, а опісля створили й понад 20 років очолювали юридичний факультет Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Тоді юрфак КНЕУ був одним із кращих серед юридичних ВНЗ та факультетів, знаний не лише в Україні, а й за її межами. Свого часу — 10 років — Ви працювали в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Таким чином, Ви брали участь в підготовці величезної кількості юристів для нашої країни. Вами підготовлено понад 40 докторів і кандидатів юридичних наук, Ви є автором багатьох відомих наукових праць. Усе це свідчить про Вашу професійність та цілеспрямованість і, як мені здається, що Вам під силу ще багато зробити для нашої держави, зокрема, і її столиці. А веду я це до того, що, як дізнався, Ви вирішили балотуватися до Київради. Чому?
— Те, що я вирішив спробувати себе ще й депутатом — не заперечую. Як не секрет і те, що йду до Київради від політичної партії «Команда Левченка «Народовладдя» соціологічні рейтинги про яку, чомусь як це не дивно, замовчуються. Мабуть, комусь це політично муляє. Причиною такого мого рішення перш за все є те, що я хочу використати свої знання та досвід для киян і рідного Києва. Мені здається, що представляти нову проукраїнську партію національно-демократичного спрямування — це велика честь, тим більше, що її очолює молодий, але вже досить відомий і амбітний політик Юрій Левченко. Зверніть увагу на те, що в основі назви «Народовладдя» саме цієї партії закладено зміст положення ст. 5 Конституції України про те, що джерелом влади в нашій державі є народ.
Скажу також, що перше зібрання кандидатів у депутати Київради від цієї партії відбулося в приміщенні поки що ще не збудованого, але вже започаткованого Музею на Подолі на Поштовій площі. Чому тут? Саме на цьому місці, де під землею зосереджено архітектурно-історичні цінності стародавнього Києва, свого часу планувалося будівництво розважального центру й лише завдяки зусиллям активістів на чолі з Юрієм Левченком кияни відстояли цю історичну пам’ятку. Збереження Гостинного Двору та ряду інших пам’ятників історії та архітектури теж потрібно занести до активу їх діяльності.
Якщо подивитися на список цієї партії, то на відміну від більшості інших до неї не входить жоден олігарх, який би фінансував її діяльність. Команду Левченка, складають молоді й активні особистості, на рахунку яких уже немало добрих справ, зроблених ними для киян. Незважаючи на незначний період її функціонування, кияни знають цю партію та її керівника, поділяють і цінують основні засади її діяльності. Про це яскраво свідчить хоча б той факт, що саме жителі Києва (а не олігархи) зібрали кошти й профінансували дві грошові застави в обсязі по 470 тисяч грн кожна. Ці кошти й надали можливість партії реалізувати своє право участі у виборах депутатів Київради та її міського голови. Звичайно, виникає запитання: чим заслужив до себе таке відношення Левченко? Відповідь проста і зміст її полягає в тому, що кияни його добре знають як депутата Київради та народного депутата Верховної Ради України VIII скликання, який був обраний від Києва (знаменитий 223 виборчий округ, Шевченківський район). Він проявив себе як надійний їх представник, чесний, принциповий захисник інтересів киян, безкомпромісний борець з корупцією та незаконними забудовами в столиці. Як мені відомо, Юрій Левченко шляхом подачі своїх чисельних депутатських запитів та звернень до органів державної влади та їх керівників, розглядом скарг киян допоміг багатьом із них у вирішенні їхніх проблем.
Я переконаний, що багато з тих, хто спостерігав за участю Левченка в його дискусіях на багатьох телеканалах, захоплювалися його рішучою активністю, вагомими аргументами, які він використовував як доказ своїх позицій і переконань. Цьому сприяли й ті знання, які він отримав, навчаючись у Лондонській школі економічних і політичних наук, Магдебурському університеті (Німеччина), а також його життевий досвід. До речі, кошти на навчання за кордоном він заробляв там же, працюючи офіціантом, охоронцем, а після отримання освіти — фінансовим консультантом. Після завершення навчання повернувся в Україну. Левченко народився у Вінниці в родині капітана далекого плавання та вчительки школи, які родом із цієї ж області, де й проживають донині.
Усе це свідчить про те, що Юрій Левченко є справжнім громадянином і патріотом України, професійним політиком, активним захисником прав та інтересів киян та інших громадян. Враховуючи це, я й дав згоду на участь у виборах депутатів до Київради від партії, яку він очолює. Як на мою думку, якщо будуть такі політичні партії та такі їх керівники в нашій державі, то ще не все втрачено для України.
— Щиро дякую за цікаву й відверту розмову.
Спілкувався
Федір ІЛЛЮК,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
