В Україні
Що таке ментальна корупція і чому українці до неї лояльні?
Михайло ПЛАСТУН,
кандидат юридичних наук,
заступник начальника департаменту захисту економіки Нацполіції України (2015—2016 рр.)
В українському суспільстві парадокс — поєднання неприйняття громадянами корупції чиновників та політиків, але при цьому лояльність до побутової корупції. Однак такий стан справ можна пояснити.
Українці розуміють, що корупція — зло, але приймають це як щось минуче. Ми готові змиритися з тим, що іноді для швидкого вирішення питання потрібно дати хабар. Такий стан справ фіксують численні соціологічні опитування й дослідження провідних соціологічних інститутів країни. Як показують результати загальнонаціонального опитування, в основному люди не задоволені корупцією у владних кабінетах, а до побутових хабарів рівень толерантності куди вище.
За даними дослідження Фонду «Демократичні ініціативи», 44% українців вважають, що можна знайти виправдання корупції на побутовому рівні. За даними іншого опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг», за останній рік хабар для вирішення особистих питань давав кожен п’ятий українець. Найбільше тих, хто давав хабара, серед респондентів від 30 до 50 років і більше, заможних і освідчених. При цьому абсолютна більшість респондентів (не менше 75%) переконані, що покарання за корупцію для чиновників центральних органів влади, правоохоронців, податківців, митників, місцевої влади, має бути дуже суворим (висновки, конфіскація майна).
Тож ми маємо в українському суспільстві парадоксальну ситуацію — поєднання досконалого неприйняття громадянами топ-корупції чиновників та політиків, але при цьому — лояльність до власної, побутової корупції. Однак такий стан справ можна пояснити.
У політології є таке значення — «вікно Овертон», яке ще називають «вікно дискурсу». Ця концепція запропонована Джозефом Овертоном у середині 1990-х років як зручна модель для оцінки суджень за ступенем їх прийнятності суспільством. Якщо дуже перебільшено — концепція демонструє, що ставлення суспільства або окремого індивідуума до якогось явища можна поступово змінити на діаметрально протилежне. По суті «вікно Овертон» в плані корупції працює наступним чином. Наприклад, навіть високоморальна й чесна людина, опинившись у суспільстві або в трудовому колективі, де більшість існує за рахунок дрібного хабарництва, яке вважається правильною моделлю поведінки, поступово сам стає хабарником і виправдовує це явище маленькою зарплатою, нестійкістю влади, принципом «всі беруть — і я беру».
Це називається ментальна корупція і діє вона через психологічні, адаптивні механізми. Важливо, що ментальна корупція діє завжди непомітно — людина і не відчуває, як поступово перероджується, змінюється «з плюса на мінус».
У суспільстві, де існує ментальна корупція — не може бути зменшення чиновницької чи політичної корупції. Такі соціальні закони. Ось чому в Україні вже 27 років боротьба з корупцією нагадує «ходіння по замкнутому колу».
Коріння нашої національної лояльності до корупції йдуть у нашу ж національну ментальність. За багато століть існування ми змирилися з думкою про неминучість цього зла в суспільстві. Накладається ще й безліч інших причин ментального порядку. І найважливіша з них правовий нігілізм або заперечення закону. Сотні років українці не мали власної державності й були під різними імперіями. А будь-яка імперія — це імперський закон. Тому в нас на ментальної основі зафіксовано з покоління в покоління установка: «Закон — завжди чужий, нав’язаний, несправедливий. Порушити закон — означає проявити якийсь протест імперії». Тепер, коли через століття, ми маємо свою власну державність, заперечення закону все одно залишилося десь глибоко в нас.
І як у цих умовах боротися з корупцією? Звичайно, нічого не виправити, поки не зміниться ставлення суспільства до цієї проблеми, поки корупція буде сприйматися як елемент повсякденності. Нічого не зміниться, поки людина буде в ладу із собою, своєю совістю, із суспільством (мораллю), державою (законом), даючи або беручи хабар. Але, усвідомлення ментальної «хвороби» — це перший крок до одужання.
Україні для того, аби скоротити рівень корумпованості, доведеться витратити не один рік. І вирішувати цю проблему потрібно комплексно: міняти ставлення до корупції в суспільстві еволюційно.
Це аспект, по-перше, освіти. Необхідна кардинальна зміна системи освіти в країні в цілому, впровадження зарубіжних моделей, що дозволяють формувати свідомість молодих еліт суспільства. По-друге — це аспект інформації. Те, як живуть у розвинених країнах, як там вибудовуються соціальні відносини, ставлення, в тому числі, і до корупції, ми все більше черпаємо через власний досвід, а не через чужу ретрансляцію. Цьому немало допомагає всезростаюча космополітичність і глобалізація. Скасування візового режиму з країнами ЄС, наростаючий масштаб міжнародного туризму, спрощення започаткування бізнесу в різних юрисдикціях — усе це явища одного порядку. Як похідне від цього — у всьому світі ми спостерігаємо глобалізацію соціальних і духовних цінностей та процесів суспільства. Й Україна тому не виняток. Соціологія чітко демонструє, що хоч і повільно, але впевнено ми починаємо мислити й ідентифікувати себе як європейці.
З іншого боку, це аспект зміни поколінь. Серед нового покоління мілленіали (покоління, що народилося в 1990-х), за всіма параметрами соціології, найменша кількість носіїв «ментальних хвороб», в тому числі й лояльності до корупції. Причина — інформаційно-технологічна епоха, в якій ці люди формуються як особистості. Вони звикли до доступності інформації, цифрових інновацій (в ключі концепції «держава в смартфоні»), інтеграційних процесів в геополітиці, політиці й економіці, бо (вони багато подорожують і бачать, як влаштовано цивілізоване суспільство). Через кілька років вони міцно стануть «біля керма» в політиці та бізнесі і внесуть у суспільство зовсім інші установки.
Це також аспект підвищення прозорості роботи влади. Концепція діджіталізаціі, про яку так багато говорить команда нового Президента України — якраз про це. Світовий досвід все більш наочно демонструє: побороти корупцію лише жорсткими санкціями неможливо. Вихід — зменшити ступінь впливу людського фактора на прийняття чиновницьких рішень, автоматизувавши цей процес.
Це й аспект формування чітких, кодифікованих, прозорих, що не суперечать одна одній, норм антикорупційного законодавства, на основі яких повинна працювати вся недавно створена система антикорупційних органів.
Джерело: Юридичний вісник України
