Щоб стати сильними, треба бути єдиними…

Історія прийняття Акту Злуки, а також подальші події, за темпами дещо нагадають нинішній турборежим. З тією лише відмінністю, що застосування зброї, розстріли, наступ білих, червоних, зелених загонів на Київ залишаться для оцінок нащадкам. А все це завершилося червоним терором, чекістськими катівнями, КДБістськими переслідуваннями. Дійсно, крізь злуку пройшло декілька поколінь патріотів, перш ніж об’єднання українських сходу і заходу, півдня та півночі стало реально можливим.

Нагадаємо, що державна самостійність України була проголошена IV Універсалом, прийнятим 22 січня 1918 року Українською Центральною Радою. А рівно через рік, 22 січня 1919-го, був проголошений Акт Злуки УНР та Західноукраїнської народної республіки в єдину соборну Україну.

Сьогодні нічого не нагадує про ту трагічну ситуацію тогочасної держави. Проте сучасне покоління пам’ятає, що з перших днів свого існування та ж ЗУНР опинилася у стані війни з поляками, які претендували на територію Західної України. Тому тамтешні українці потребували підтримки наддніпрянців. Їм у першу чергу було потрібне озброєння, допомога продовольством і сировиною, військовими. І за умовами Акту Злуки Західноукраїнська народна республіка отримувала достатньо широку автономію у складі УНР: зі своїм власним парламентом, урядом, збройними силами, правоохоронними органами. Відступів від cтандартів державності не було, адже сама держава лише народжувалася. І ні в кого з авторів цього історичного документу не було усвідомлення, що зі Злукою починається нова історія. Навіть існували думки, ніби в подальшому можливо повернутися до федеративного зв’язку з Росією, адже керманичі УНР вважали, що більшовики — це тимчасова ситуація, що це помилка історії й вони довго при владі не утримаються. Й лише з плином часу прийшло розуміння того, що всі потрібні думки-проекти є неможливими, а реальність полягає в тому, що слід проголошувати повне відокремлення від будь-яких форм російської державності. З Росією домовлятися неможливо. Це — урок злуки, урок смертельний, урок назавжди.

Тому сьогоднішній турборежим — це своєрідна відповідь влади на реактивні виклики, які інакшим чином здолати неможливо. Лише за правилом «стимул — реакція» або «виклик — відповідь» можна гарантувати просування до ЄС, до безпеки, до стану задоволення життєвих потреб. І не відступати від природної ходи нації до цивілізаційого розвитку країни. Ймовірно тому під час другої сесії ВРУ нарешті прийняла Виборчий кодекс (що готувався майже двадцять років), а також 133 закони, а ще 125 законів було прийнято за основу. І при тому більшість законопроектів були розроблені народними депутатами. Раніше такої активності від них не спостерігалося. А і з поданих Президентом 51 проекту закону прийняли лише 22, або 43%. Чого теж раніше не було. Якщо ж брати до уваги законопроекти, що були подані «опозиційниками» та прийняті ВРУ, то їх вкрай мало — лише 3 зі 133.

Отже, виникла небезпечна тенденція поділу законопроектів на «свої» й «чужі», і шанси проектів опозиційних депутатів на прийняття є дуже незначними. Війни ніби немає, але вона все ж таки є. «Це — тривожна тенденція», — вважає Олексій Кошель, голова Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України».

Іншою тенденцією турборежиму є те, що в середньому на засіданнях були зареєстровані по 348 народних депутатів, проте кількість пропусків засідань депутатами, порівняно з початком каденції Верховної Ради, поступово зростає. Якщо у вересні—жовтні на засіданнях були присутні в середньому понад 370 нардепів, то в грудні — лише 322, у січні — 325. І саме тому з листопада депутатів, які не беруть участі в голосуваннях, почали штрафувати.

Але мусимо зазначити, для багатьох депутатів штраф у 20 тисяч гривень — не зовсім достатній фінансовий мотиватор. Та головна ознака турборежиму, як сто років тому, так і зараз, — це повна відсутність плану роботи, плану державотворення. Робота ВРУ ІХ скликання відзначається хаосом. А за такої ситуації шукати компроміс у сесійній залі немає сенсу. «Слуга народу» має монобільшість, що призводить до голосування без обговорень, знижує якість законопроектів. З’явилися ознаки законодавчого спаму, а отже, генерування проектів законів відбувається з метою самопіару від тих самих «слуг народу». Все це цілком вписується в психо логічні рамки співпраці в умовах турборежиму.

Покладаючи квіти в День соборності України, Президент зазначив, що тема єдності України, українців і сьогодні для нас дуже важлива, навіть більше — вона болить кожному патріоту своєї землі, на якій іде війна, де гинуть наші люди. І той же турборежим, можливо, нам і підходить. Бо наразі все треба робити швидко: і думати, і втілювати новації, і закони приймати, і їх виконувати та реформи проводити, бо надто багато втрачено — часу, можливостей, людей на війні. І що важливо — хотіти змін усім, а то ми лаєм іноземців, «які нам вчергове щось нав’язують», а самі знову повертаємося до спокійного сприйняття тої ж корупції (Україна опустилася у відповідному рейтингу на 2 позицій), і ті ж реформи не так уже нам потрібні, і ЄС, принаймні декому у владі. Цього не повинно бути. Маємо йти тільки вперед — жодних коливань, зрад і переляку. Та щоб бути успішними й сильними, нам треба бути єдиними — нації, суспільству, державі.

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути