Connect with us

В Україні

Соціальна культура лідера та нації як гарантія демократії і суверенітету держави

Олена Бусол,
доктор юридичних наук, головний науковий співробітник
відділу дослідження проблем протидії корупції та загрозам
економічній безпеці МНДЦ з проблем боротьби
з організованою злочинністю при РНБО України,
полковник міліції у відставці

Під час війни тема соціальної культури тісно переплітається з темою збереження демократії та суверенітету держави. На основі прикладів успішних життєвих історій лідерів сильних демократичних держав Олена Бусол ділиться з читачами ЮВУ своїми думками щодо генетичної пам’яті українців, лідера нації та формування антикорупційної культури в Україні, виклики перед лідером і народом України.

Демократія і диктатура

Дехто заявляє, що Україна потроху втрачає здобутки демократії. Інші вважають своїм завданням розмірковувати на тему диктатури. Чи доцільно це, чи на часі? Звернемося до наукових положень. Демократія, народоправство – це політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається народ.

Читайте також: З’явився проект стратегії забезпечення сімейним доглядом дітей, які виховуються в дитбудинках

Натомість диктатура – нічим не обмежена політична, економічна та ідеологічна влада в державі або в певному регіоні однієї чи кількох осіб, класу, соціальних каст і груп, які в своїх діях спираються на безпосереднє застосування апарату насильства (армії, поліції, карних установ), а також відповідний політичний режим. Диктатура, здебільшого, постає в період гострої кризи й боротьби різних соціальних сил за владу внаслідок неспроможності наявних політичних структур ефективно здійснювати управління суспільством, що призводить до його політичної дестабілізації, втрати владою довіри населення. Щодо України, то ще не так давно, за всіма ознаками, тут панувала диктатура правлячої олігархічної групи. Дійсно, за таких умов довіри населення до влади було обмаль.

Є ще охлократія – влада натовпу або політичних сил, які орієнтуються на безсистемні, провокативні дії, гасла й вимоги неорганізованої маси народу. Охлократія як різновид здійснення влади – рідкісне явище, що характеризується нестабільністю і виявляється переважно в кризових, перехідних умовах суспільно-державного розвитку, коли послаблюються попередні структури влади та механізми державно-правового регулювання суспільного життя, а нові, здатні встановити стійкий правопорядок, ще не склалися.

У сучасних умовах охлократія виявляється переважно в популізмі, політичному авантюризмі, правовому нігілізмі, невиправданій примітивізації суспільних проблем представниками влади, правлячої еліти, та опозиції. Там, де потрібні спільні конструктивні й тривалі зусилля зі створення й зміцнення державних інститутів, правової системи, ефективних засобів захисту прав громадян, охлократія виявляє своє цілковите безсилля.

Таким чином, я говорю про небезпечне політичне явище, здатне привести будьяке суспільство до загальнонаціональної катастрофи. За Аристотелем, охлократія є формою виродження демократії.

Якою наразі є Україна за формою державного правління? Чітку відповідь на це питання дає наша Конституція. Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Хто й навіщо розколює суспільство?

Неоголошена загарбницька гібридна війна, яку проводить ще не так давно, нібито, добросусідська держава, загострює сприйняття суспільством усіх «гріхів» керівництва української держави, уряду, державних інституцій, війська і навіть громадських організацій та окремих громадян. Нещодавні висловлювання I. Фаріон розкололи суспільство на різко протилежні табори – прихильників радикального несприйняття російської мови в Україні, та тих, хто захищає право говорити мовою агресора. А відповідь насправді то проста – відповідно до статті 10 Основного Закону в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Більше того, в статті 11 проголошено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Тобто, громадянка І. Фаріон порушила цю норму Конституції щодо використання російської мови. Виходячи зі статті 24, професорка забажала собі привілеїв та обмежень деяких військових за мовною ознакою.

Читайте також: Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси

Разом із тим висловлювати свою, нехай і радикальну, думку щодо використання мови агресора в ЗСУ їй дозволяє стаття 34, де кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Проте робити це дозволяється лише за таких умов – «Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту репутації або прав інших людей, …».

І тут ми розуміємо, що зважаючи на кровопролитну війну з агресором, неймовірно страшні людські втрати, наша держава може обмежити названу громадянку в радикалізмі, який виявився в публічних висловлюваннях, які сіють розбрат між українськими цивільними та військовими, а на додачу ще й дають підстави агресору для виправдання повномасштабного вторгнення в Україну. Адже це цілком буде в інтересах національної безпеки та з метою захисту інтересів і прав військових, яких публічна людина обвинувачує в неукраїнськості. Це те, що випливає з Закону.

У зв’язку з цим не можу не сказати й свою суб’єктивну думку щодо цього випадку. Багато років тому Ірина Фаріон в дитячому садочку (багато хто бачив це відео на Ютубі) фактично принижувала національну гідність дітей та їхніх батьків, говорячи, що, нібито, Міша й Маша не повині бути в Україні – вони мають їхати до росії. За її агресивними твердженнями на життя в Україні заслуговують тільки Михайлики та Марічки. Тут невідомо, і це не спадає на думку І. Фаріон, як бути з громадянами України французького походження з іменами Жак і Жан, узбекського походження – Севинч, китайського – Шан, Шаохан, Тай, і т.д.? Може, накажемо батькам дітей – вихідців із зарубіжних держав, називати Шана або Шаохана – Щеком, а Тая – Тарасом?

Побачивши це відео психологічних знущань над дітьми, навіть не правознавцю стає ясно, що І. Фаріон тут грубо порушила Закон й «підставила» Україну, яку відтоді на «законній» підставі таких її діянь держава-агрессор обвинувачує в порушенні прав російськомовних. Тож «вуха» цієї громадянки «стирчать» в історії мовної суперечки ще здавна. Проте чомусь відповідної реакції з боку правоохоронних органів тоді не було. А після початку повномасштабної війни це питання набуло особливого звучання. Так на кого і з якою метою працює весь період незалежності Ірина Фаріон? Не забуваємо, що ця пані була членом націоналістичної партії «Свобода». Тож, чи справжньою націоналісткою є громадянка Фаріон?

Кого обираємо?

Без розвинутої соціальної культури громадян неможлива справжня демократія, і, зокрема, демократичні вибори – можливою є лише псевдодемократія. Як вважаю, ще одна причина відступити від демократії – провести вибори під час воєнного стану. Зараз це видається неможливим. Про це нам кажуть і Конституція України та виборче законодавство.

У цьому контексті згадаймо: кого і хто обирає у владу в Україні? Замість того, аби на численних конкурсах на найвищі державні посади вибирати тих, хто має великий стаж, а значить – професійний досвід, а також дієві результати своєї роботи, українці обирають тих, хто має зв’язки у вищих ешелонах влади або є просто бізнесменом-шахраєм. Згадаймо народних депутатів України або високопосадовців, котрі раніше були визнані судом корупціонерами на яких не поширюється виборче законодавство та етичні правила. Тут велика вірогідність наявності прихованих намірів використання цими депутатами роботи в законодавчому органі та свого статусу для власного збагачення. Є члени комітетів ВРУ, які використовують свою посаду для процвітання власного бізнесу, і їх заплямовані біографії вільно «плавають» в інтернеті. Нагадаю, що будь-який злочин починається з наміру, умислу. Питання полягає в тому, як можна запобігти ситуації, щоб у депутата не було наміру вчинити злочин?

Кого взяла на посаду начальник полікліники МВС України Тетяна Гладуш лікарем-офтальмологом? Сергія Рикова, за часи перебування якого на посаді головного лікаря «Центр мікрохірургії ока», його підлеглі мали корупційні зв’язки із затриманим за державну зраду, а потім обміняним на українських полонених, Віктором Медведчуком. Це випливає зі статті Олександри Устінової, народного депутата України (партія «Голос») від 03.03.2021 р. (Як лікарка-мільйонерка, пов’язана з Медведчуком, вибиває собі додаткові статки).

З іншої статті на сайті «Наші гроші»: «Під час подій на Майдані «клініка в особі Рикова С.О. відмовляла в наданні спеціалізованої медичної допомоги людям з пораненням очей, також був створений механізм «передачі» поранених із Майдану в руки правоохоронців з їх послідуючим арештом…. Після втечі Віктора Януковича Риков також певний час переховувався в Ізраїлі та після стабілізації ситуації повернувся до клініки».

Гладуш Т. не тільки взяла Рикова до себе на роботу в неприбуткову (за реєстрами) Центральну поліклініку МВС України, а також створила з ним та іншими підлеглими офтальмологами прибуткову Громадську організацію «Асоціація фахівців з офтальмопластики та очного протезування». Лист щодо викрадених мільйонів і наймі псевдомайданівців Головного лікаря Центру (скачати ДОКУМЕНТ_21962!1 Риков) також було надіслано до Головного управління МВС у Києві, першому заступнику голови КМДА Ігорю Ніконову та директору департаменту охорони здоров’я КМДА М. М. Ригану. Повний текст статті – за посиланням.

Читайте також: Україна доєднається до 5 програм розвитку прикордонних регіонів

У журналістському розслідуванні за 2020 р. Василя Бідуна, дипломанта конкурсу «Честь професії-2020», співавтора фільму-розслідування «Я – бот», в якому розповідається про роботу українських ботоферм. У 2020 році цей фільм отримав головну відзнаку Національного конкурсу журналістських розслідувань), структури Міністерства внутрішніх справ України тоді провели публічних закупівель на понад 600 мільйонів гривень у межах протидії коронавірусу. Порушення відбувалися в часи керівництва Центральною поліклінікою МВС України Тетяни Гладуш. Станом на 19 червня 2020 р., за даними «Центру протидії корупції», державні замовники здійснили закупівель на суму 4,3 мільярда гривень, 14 відсотків з цієї суми склали закупівлі структур, підпорядкованих МВС. Із самого початку нововведення в сфері закупівель почали використовувати або не за призначенням, або із серйозними зловживаннями.

Кажуть, що кадри вирішують усе. Так і лідери нації, і справжні еліти так само вирішують усе, і цьому є підтвердження. Достатньо звернутися до історії та згадати видатних особистостей сучасності, які повернули вектор розвитку своїх держав, на сто вісімдесят градусів і привели їх на перші ступені світового рейтингу демократії.

 Рузвельт

Франклін Делано Рузвельт увійшов в історію, зокрема, як людина, котрій вдалося, завдяки політиці «Нового курсу», вивести американське суспільство із кризи, в якій воно перебувало під час так званої Великої Депресії 1929–1933 рр. Саме в ці роки Рузвельт став губернатором Нью-Йорка у свої 47-м, незважаючи на те, що в 1921 р. він захворів на паралітичну форму поліомієліту і відтоді працював в інвалідному візку. Та попри хворобу, Ф.Д. Рузвельт очолив країну, почав реформування економіки, введення соціальних програм, що зробило його дуже популярним серед населення. Це єдиний президент США, якому Конгрес дозволив неодноразово балотуватися, та який був на посаді понад 2 терміни.

У воєнні часи Рузвельт взяв на себе обов’язки головнокомандувача. Саме завдяки цій постаті стали можливими військові перемоги США в Європі і в Тихому океані – звільнення Парижа та успішна морська битва в затоці Лецте на Філіппінах у 1944 р. У тому ж році Ф.Д. Рузвельт був переобраний на четвертий строк президентства (а на той час йому було 62 роки) і він зробив значний внесок в історичні рішення Ялтинської конференції 1945 р.

«Народ, який цінує привілеї вище за принципи, швидко втрачає і те, й інше»…

Відповідь тут нам дає аналіз діяльності 34-го президента США, одного з головних американських воєначальників Другої світової війни, головнокомандувача сил Антигітлерівської коаліції в Європі, генерала армії, кавалера багатьох нагород, зокрема радянського ордена «Перемога» Дуайта Девіда Ейзенхауера, якому належать слова: «Народ, який цінує привілеї вище за принципи, швидко втрачає і те, й інше». Що, власне, з нами, українцями, й відбувається. Лінію Ейзенхауера характеризує і його вислів: «Лозунг справжньої демократії – не «нехай це зробить уряд», а «дайте нам зробити це самим». Він у поважному віці – 61 рік – став першим головнокомандувачем НАТО, а в 63 – президентом США. Серед його інновацій, які принесли цій державі економічне зміцнення – запуск системи автомагістралей між штатами; заснування Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA), зокрема розробка мережі, на основі якої був побудований інтернет; національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА), що проводить мирні космічні дослідження; розвитку сильної наукової освіти завдяки акту про національну оборонну освіту; заохочення мирного використання атомної енергії через поправки до акту про атомну енергію.

«Політика – справа честі»

Думаю, будь-якій нації потрібен лідер – політична фігура, скажімо, масштабу де Голля. Шарль Андре де Голль (1890−1970 рр.) – військовий генерал і видатний державний діяч, який багато років перебував на посту президента Франції, отримавши державу в свої руки в 69 років (перший президент П’ятої республіки в 1958 –1969 рр.), та визнаний одним із величних політиків XX ст. У роки Другої світової війни він заснував рух «Вільна Франція», а пізніше – зміцнив позиції своєї держави як світової та сприяв збереженню миру в усьому світі. Змінив конституцію Франції у бік зміцнення президентської влади. Шарль де Голль у житті додержувався принципу: «політика – справа честі», а інколи й «мистецтво неможливого».

Британський прем’єр

Із самого початку Другої світової війни У. Черчілль у віці 65 років 3 вересня 1939 р. увійшов до складу уряду й знову очолив військово-морське міністерство. У 1940 р., коли німецькі танкові армади вторглися у Францію та Бельгію, він замінив Н. Чемберлена на посаді британського прем’єра. Вступаючи в цю посаду у найнебезпечніший момент британської історії. У. Черчілль попередив співвітчизників, що їх чекає «кров, важка робота, сльози й піт». Водночас запевнив англійців, що його уряд поведе безкомпромісну війну проти нацизму до повного його розгрому, до перемоги за будь-яку ціну. І здійснив обіцянки своєму народові, залишивши тим самим вагомий слід в історії.

Фін шведської крові

Варто у цьому переліку згадати й Маннергейма Карла Густава Эміля – видатного царського генерала, який спочатку служив Російській імперії, а потім відстояв незалежність крихітної Фінляндії в очевидно безнадійній для держави ситуації. До 1917 р. він зробив блискучу військову кар’єру, мав також придворний титул флігель-ад’ютанта, тобто належав до імператорського двору. Так після розпаду Російської імперії він знімає військову форму й повертається в Королівство Фінське, хоча й був уродженцем Швеції. Фінський парламент, добре розуміючи, що без професіоналів не обійтися, призначає його головнокомандувачем фінської армії. Завдяки своєму професійному досвіду, освіті та розуму К. Маннергейм планомірно знищив «п’яту колону» Російської імперії у Фінляндії та фактично вирвав для Фінляндії незалежність. Він двічі – на посадах регента і президента – очолював Фінляндію. У віці 51 рік К. Маннергейма було призначено головнокомандувачем ще не створеної фінської армії і в тому ж році – регентом – тимчасовим очільником Фінляндської держави. У 66 років К. Маннергейм став фельдмаршалом Фінляндії, у 75 років отримав почесне звання маршала Фінляндії, а в 77 років – був обраний народом президентом Фінляндії. Слід зазначити, що Маннергейм К. був учасником російсько-японської війни, Першої і Другої світових війн. Очоливши комітет оборони Фінляндії К. Маннергейм реформував сухопутні війська та шуцкор (від шведського терміну – охоронний загін Фінляндії або Біла гвардія), чим значно підвищив їхню боєздатність. Також він розпочав будівництво знаменитої низки укріплень на півдні держави, які пізніше дістали неофіційну назву «Лінія Маннергейма».

Згадаємо висловлювання К. Маннергейма: «Жодна велика держава не погребувала використати маленьку країну в своїх інтересах». Усвідомлюючи це, тричі – у 1918, 1939, 1944 роках К. Маннергейму вдавалося захистити суверенітет Фінляндії з чотирьохмільйонним населенням від супердержави СРСР (170 млн), яка намагалася поглинути маленьку країну.

Генетична пам’ять

Цей досвід доводить, що повторити такий успіх може й наша держава, якщо українці бачать у свого лідера та так званих еліт такі якості, що й у вищезазначених лідерів сильних світових держав. Соціальна культура лідера нації є гарантією демократії та суверенітету України.

Українцям потрібно перестати відчувати себе та свою державу жертвою, приниженими, та меншовартісними, як нас здебільшого представляє історія і культура, сформований сучасний менталітет, і позиціонування таким чином себе в світі. Треба дістати з генетичної пам’яті кейс гордості, самодостатності і соціальної культури. Нам невідкладно необхідно звернутися до позитивних практик успішного життєвого шляху українських постатей (інтелектуальної еліти), які яскраво зіграли вагому роль в Україні та зарубіжних державах, та за допомогою самоідентифікації себе як культурної нації, культивувати національну ідею антикорупційної культури громадян. Згадаймо того ж Іоана Георга Пінзеля – видатного скульптора-поліхроміста, який створював дерев’яні та кам’яні композиції для, здебільшого, сакральних споруд Галичини, що вважаються вершинами українського зодчества; Федір Вовк – у своїх працях обґрунтував, що українці – окремий слов’янський народ зі специфічним домінуючим антропологічним типом; Григорій Сковорода, який поєднав християнські переконання з тезами античної філософії; Квітка Цисик – головна поп-зірка української діаспори в другій половині ХХ століття; Оксана Забужко – її роман «Польові дослідження з українського сексу» перекладений 15 мовами та є важливим голосом і жіночої, і української національної емансипації в ширшому сенсі, в Україні та світі; Павло Харитоненко – меценат, цукрозаводчик, підприємець та промисловець; Яків Гніздовський – видатний українсько-американський митець, у творчості синтезував європейський мінімалізм і японську ксилографію, дві його картини прикрашали робочий кабінет президента США Джона Кеннеді в Білому домі. А ще – Павло Чубинський, Володимир Вернадський, Олесь Гончар, та багато-багато інших національних геніїв.

Жорстка рука

Короткострокові стратегії запобігання корупції з переважанням репресивних заходів державними інституціями виправдані під час воєнного стану. Так, під час війни потрібна тверда рука й жорстка політика – розпорошення лідерства заважає перемозі. Аби перемогти, український народ повинен повірити своєму лідеру, об’єднатися та сконцентруватися навколо нього.

М’яка демократія під час воєнного стану не працює. Підтвердженням цьому є наведені приклади славетних історичних постатей, яким вдалося принести перемогу своїм державам, розвинути і зміцнити позиції своєї держави, залишитися в пам’яті визнаними справжніми національними лідерами, світовими елітами.

Корупція

Лідер нації повинен зайняти жорстку, однозначну позицію щодо корупції в державі, показувати власний приклад непримиримих комплексних заходів впливу на корупційну злочинність. Особливо це повинно бути помітно суспільству під час війни. В довгостроковій же перспективі застосування профілактичних заходів, переважний відсоток яким треба приділити просвітництву, формуванню незалежних медіа, призведе до виховання доброчесного покоління громадян. З доброчесних громадян формуються еліти, які відповідають антикорупційним цінностям. Роль еліт у формуванні потрібного світогляду – безцінна.

Виклики

Яких результатів повинні досягнути лідер та його однодумці? На чому сконцентруватися, щоб після закінчення війни в нас була не тільки територія та певна кількість людей, а – Україна. У громадян неодмінно після перемоги виникнуть питання – навіщо були такі великі жертви, якщо Україна не змінює себе. Лідер повинен згуртувати навколо себе культурних особистостей і високопрофесійні кадри, запобігати та протидіяти знищенню або зменшенню рівня науки і освіти, бо крах освіти призведе до краху нації. Національна безпека напряму пов’язана з людським капіталом. Що ще є важливим? Підтримка й сприяння розвитку мистецтва, безкомпромісність до п’ятої колони, невибірковість до викриття та покарання корупціонерів, популяризація життєвих історій видатних українських діячів, формування престижу військових, підвищення ефективності оперативно-розшукової діяльності. У цьому ж ряду й відновлення ядерного потенціалу держави, профілактичні заходи з формування соціальної, зокрема антикорупційної, культури, захист та збереження культурної спадщини, традицій, політика збереження генофонду нації, повернення українських біженців до України, популяризація спорту та забезпечення доступності навчання і занять для спортсменів і не спортсменів. Велике завдання – реформування економіки на науковій основі, розвиток власної конкурентноздатної промисловості, повернення рівня аграрного сектору на довоєнний, захист екології, хімічна та біологічна безпека. У соціальному плані – неформальне виконання соціальних програм, зокрема стимулювання народженості, забезпечення високого рівня життя пенсіонерів, осіб з особливими потребами. Особлива увага до порушення прав дитини, підвищення рівня медицини, усунення негативних наслідків останніх реформ у медичній галузі, забезпечення прав пацієнтів, самостійності медицини з метою запобігання шкоди здоров’ю людини мафіозним фармакологічним бізнесом, розвиток новітніх медичних технологій. А ще – закріплення IT-сфери на перших позиціях у світі. Інформаційне та медіа- лідерство в світі… Перемога в зовнішній політиці означає для нашої країни перемогу у війні.

І це лише мала частина викликів, які стоять перед Україною, а значить, і перед її лідером.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.