Соціальний запит боротьби з корупцією. Чи готові українці боротися з цим злом?

У сьогоднішній Україні проводиться маса заходів щодо боротьби з корупцією. Про це пишуться книги, статті, викриваються різні види корупції (політична, економічна, освітянська, бізнесова тощо), з’являються відеосюжети.

Окрім всього іншого, створено ще й низку нових антикорупційних органів, як то НАБУ, САП, НАЗК, ВАС, покликаних боротися з цим злом. Правда, у прайм-тайм тележурналісти ставлять лише сюжети про корупцію серед високопосадовців. І чим вони вище за посадою, тим більше вражень і сміливості.

Кажуть, що головне в боротьбі з корупцією — закон. Так, він є і вказує нам, що корупція як соціально-правове явище становить суттєву загрозу цивілізаційному розвиткові Української держави, нівелює верховенство права, руйнує права людини й соціальну справедливість. Сам феномен корупції в нашій державі є породженням монополістичної економіки та номенклатурної, адміністративно-керованої політичної системи. Місія зазначеного закону полягає в блокуванні факторів, що сприяють корупції, а також в акумулюванні політичних, соціальних, правових та інформаційних ресурсів для протидії цьому негативному явищу, розширенні поля можливостей впливу на його прояви та сприянні соціально-активної протидії фактам корупції серед певних груп та окремих громадян. При цьому має надзвичайно велике значення міжнародна підтримка боротьби з корупцією в нашій країні. Зокрема, місія Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні спрямована на зменшення рівня корупції в державі, сприяння демократичному та економічному розвитку. Вона має на меті також посилити спроможність нових антикорупційних інституцій — згаданих НАЗК, НАБУ, САП, ВАС і сприяти контролю за ходом реформ з боку українського парламенту, громадянського суспільства та ЗМІ. Втім реалізація протидії корупції полягає у взаємодії антикорупційних органів держави, їх співпраці з комітетом ВРУ з питань запобігання та протидії корупції, посиленні спроможності органів місцевого самоврядування та сприяння ЗМІ й громадянському суспільству в антикорупційних процесах.

У минулому році Україна, як відомо, посіла 130 місце зі 180 країн у рейтингу-дослідженні Transparency International «Індекс сприйняття корупції». Це на один пункт краще ніж було позаторік. Прогресу в ефективності виконання антикорупційного законодавства, скажімо відверто, мало. А отже, головне в справі протидії корупції все ж не закон, а соціальний запит у боротьбі з нею. Ефективність цієї боротьби значно посилиться, якщо правоохоронні органи отримають підтримку всього суспільства, тобто не зникатимуть докази корупції, не змінюватимуться покази свідків під час судових засідань, прискіпливішими будуть і судді, й інститути громадянського суспільства, які не лише вимагатимуть прийняття справедливих вироків та справедливого покарання для топ-корупціонерів, а й добиватимуться цього. Адже за два останніх роки в судових інстанціях опинилися сотні справ від НАБУ та САП. Однак, на жаль, ці справи судами майже не розглядаються. Отже, будучи найкорумпованішою державою в Європі після Росії, Україна має шукати ефективні засоби боротьби в цим явищем.

Останнім часом в юридичних колах постає не другорядне питання: а що є активним, засадничим задля створення соціального запиту в боротьбі з корупцією — культура чи ментальність людини? Тобто як подолати кризу корупції, на чому саме має будуватися стратегія цієї боротьби? А як можна долати корупцію, якщо в ментальності кожного свідомого українця є залишки того, що називається «не судіть самі і не судимими будете». Адже корупція має бути в першу чергу оцінена як деструктивний соціальний феномен і засуджена суспільством та, можливо, кожною свідомою людиною. Проте ми її кожен раз у повсякденному житті вибачаємо й при тому не бажаємо бачити себе жертвою корупційних діянь. Парадокс у тому, що всі ці спецоргани і спецсуди без ментальної й культурної підтримки людей корупцію не здолають, бо вона сидить практично в кожному з нас.

У цьому сенсі увагу привертають суспільні проекти, що обумовлюють і підтримують широкий соціальний діалог щодо корупції та її деструктивної суті. Першим реальним таким проектом стала державна правова ініціатива під назвою «Prozorro», яка втягнула в свою орбіту ділові кола. Вона дає їм надію на безкорупційний розподіл державних ресурсів у процедурах публічних закупівель, в яких бере участь значна частина бізнесу. Але перспектива перетворитися в соціальний запит тут невелика, бо вже є чимало свідчень того, що попередні домовленості серед учасників процедур закупівель досить поширені, а показник економії бюджетних коштів під час їх проведення хоча й немалозначний, але й не головний. Спробуйте втрутитися в проведення торгів і переконаєтеся в цьому.

Інший суспільний проект — «Парк корупції» — друга спроба широкого соціального діалогу довкола корупції, її деструктивної суті. У будь-якому разі саме тут більшість відвідувачів відчувають, яким чином вони перетворюються на жертву повсякденної корупції і як виникає бажання протидіяти їй. Головне, щоб це бажання не було спонтанним й одноразовим, а навпаки, організованим і підтриманим державою та громадянським суспільством. А ще, щоб воно не зникало після першого успіху чи програшу перед корупціонером.

Основою корупції є держапарат і наша монополізована економіка, «батьки» якої мріють виключно про власну кишеню. А соціальні блага, проблеми громадянської активності, ментальної ідентифікації, підтримки культури, якості життя тощо в такій моделі — не в честі. А має бути навпаки. Бо саме це й створює запит у протидії корупції, в її здоланні. Тому над цими проблемами й маємо працювати — всі разом.

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути