В Україні
Справа Держінвестпроекту: чому серед обвинувачуваних відсутній ватажок?
Цього квітня Національне антикорупційне бюро України повідомило про направлення до суду обвинувального акту стосовно десятого притягнутого до кримінальної відповідальності учасника злочинної групи, яка підозрюється у вчиненому в 2012–2014 роках заволодінні 259-ма мільйонами грн Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України (Держінвестпроект). Стосовно ж решти дев’яти матеріали обвинувачення були передані до судових органів ще в травні 2019-го й нині перебувають на розгляді Вищого антикорупційного суду. В числі зловмисників можна побачити як посадових осіб державних установ і підприємств, так і приватних осіб – підставних та реальних директорів компаній і товариств, на чиї рахунки в банках виводилися викрадені гроші. Але ми не побачимо там головного винуватця оборудок – Владислава Каськіва, який у 2010–2014 роках очолював Держінвестпроект, хоча він перебуває в Україні, так би мовити, в зоні повної фізичної доступності правоохоронних органів. Й оскільки детективи НАБУ всіляко уникають від пояснень такого парадоксу, спробуймо зробити це за них.
Від революціонера до корупціонера
Про Владислава Каськіва широкому загалу стало відомо в 2004 році, коли той очолював громадський рух «Пора» – був такий бойовий гурток рішуче налаштованої молоді, своєрідний аналог «Правого сектору» для Помаранчевої революції. Та попри набутий у ході тих подій неабиякий авторитет, зробити з нього повноцінну парламентську партію так і не вдалося, і Каськів на вибори 2007-го року пішов у складі блоку «Наша Україна – Народна самооборона». А після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича цей політик перекинувся до іншого табору і 23 грудня 2010 року був призначений головою Держінвестпроекту – існувала колись така доволі забавна установа, призначення якої полягало в тому, аби під приводом реалізації різних фантастичних проектів спрямовувати фінансові потоки з державного бюджету в кишені осіб, наближених до глави держави.
Читайте також: Інвестиційна привабливість України: законодавчі рішення та ключові фактори для економіки України
На цій посаді Каськів найбільше запам’ятався планами будівництва терміналу з переробки привезеного з країн Перської затоки скрапленого газу на трубопровідний. Його пропонувалося збудувати неподалік від Одеси: потужність майбутнього заводу, згідно планів, мала сягати 10 мільярдів кубометрів на рік, а вартість близько одного мільярда доларів США. Планувалося, що держава візьме на себе лише чверть необхідних витрат, а решту залучить іспанська компанія «Газ натурал Феноза», яка має достатній досвід зведення подібних об’єктів. У листопаді 2012 року з великою помпою, в присутності Прем’єр-міністра Миколи Азарова й профільного міністра Юрія Бойка Каськів підписав угоду про створення майбутнього консорціуму з представником зазначеної компанії Сарда Бонве, а після того, як цей сюжет показали по телебаченню, «Газ натурал Феноза» надіслала своє офіційне спростування, в якому зазначила, що згаданий чоловік ніколи не був її представником і вона його ніколи ні на що не уповноважувала.
Трохи згодом з’ясувалося, що насправді Сарда Бонве за фахом лижний інструктор і керує українською філією невеличкої фірми, чиєю профільною діяльністю вказана утилізація відходів. Завдяки цьому випадку Каськів зі своїм агентством став посміховиськом в очах всієї країни, але це аніскілечки не зашкодило його кар’єрі. Слід визнати, що всерйоз цей термінал ніхто й не збирався зводити, оскільки трубопровідний російський газ був на порядок дешевший привезеного танкерами скрапленого, й до того ж, не вимагав зведення додаткових об’єктів. Скоріше це була така собі гра з боку українського уряду, аби змусити газпромівських партнерів трохи понервувати й погодитися на чергову знижку. Щось подібне в липні 2015-го робив і Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, коли з серйозним виразом обличчя розповідав про плани реалізації аналогічного проекту. Правда, тоді вже достеменно було відомо, що Туреччина не пропускатиме Босфором танкери зі скрапленим газом, але це не завадило очільнику українського уряду бадьоро запевняти репортерів про те, що товар завозитиметься з Грузії, де одна американська фірма почала освоєння потужних газових родовищ.
Екстрадиція з Панами
Але офіційні претензії Каськіву були висунуті у зв’язку з іншими подіями, які носили менш комічний характер. Цікаво, що кримінальне провадження за фактом зловживань у Держінвестпроекті було відкрите ще 25 листопада 2013 року – це була звична практика тих часів: поки Янукович дозволяв людям зі свого оточення красти бюджетні гроші, його вірний генпрокурор Віктор Пшонка потроху збирав на них компромат, аби на всіх мати гачки. В березні 2014 року Каськів звільнився з посади голови агентства, яке наступного року взагалі було ліквідовано за непотрібністю, а прокуратура тим часом накопала, що за період його існування через нього було розкрадено 567 мільйонів гривень. Наймасштабніший епізод пов’язаний був зі спорудженням в Карпатах спортивної інфраструктури для зимової олімпіади 2022 року, право на проведення якої сподівалося виграти керівництво країни: він так і називався: «Олімпійська надія – 2022». В рамках його реалізації Держінвестпроект надав низці підконтрольних його керівникові приватних підприємств близько двох сотень мільйонів гривень, на які були придбані земельні ділянки в Закарпатській і Волинській областях, і на тому вся підготовка й скінчилася.
Читайте також: Російські інвестиції не матимуть захисту в Україні
Попервах цим розслідуванням займалися органи прокуратури, але в 2016 році на сцену вийшло НАБУ, якому ГПУ передала майже всі матеріали щодо зловживань у зазначеному відомстві, а собі залишила тільки один невеличкий епізод, пов’язаний із розтратою 7,6 млн грн. В ньому йшлося про те, що Держінвестпроект замовив такому собі ТОВ «Глорія» встановлення рекламних бордів, проте роботи виконані не були, а гроші потрапили на рахунки структур, що належали дуже близьким родичам Каськіва. Саме за це останньому було заочно повідомлено про підозру, оскільки на той момент він уже накивав п’ятами за кордон, й оголошено в міжнародний розшук. Зловмисника було затримано в Панамі у вересні того ж 2016 року: його там спочатку ув’язнили, а коли зрозуміли, що йому закидають всього-на-всього крадіжку 7,6 мільйона гривень, відпустили під заставу в 600 тисяч доларів США, після чого приступили до екстрадиції, процедура якої детально була прописана в Міжнародному договорі «Про видачу правопорушників» від 4.11.2003 р., укладеному між Україною і Панамою.
Протягом року діло йшло доволі туго, аж поки сам Каськів не погодився на передбачений зазначеним договором варіант добровільної екстрадиції, який передбачає гарантії з боку України, як запитуючою сторони, що він не буде притягнутий до кримінальної відповідальності за жоден інший злочин, аніж той, що вказаний у запиті на екстрадицію. Такі гарантії Україна дала – вони були оформлені офіційною нотою від 11.10.2017 р. Нагадаємо, що НАБУ тим часом розслідували кримінальні провадження за епізодами, де розміри розкрадань були набагато більші, аніж у випадку з рекламними замовленнями для ТОВ «Глорія» на суму 7,6 млн грн, але станом на жовтень 2017-го підозра в них була повідомлена тільки низці підставних директорів фіктивних підприємств, через які транзитом проходили виведені з Держінвестроекту гроші. Історія поки що не дає достеменної відповіді, з якої саме причини так сталося: чи то Генпрокуратура надто поспішила, чи то НАБУ надто затрималося, але офіційні гарантії були дані й справжня ціна цього стане відомою згодом.
Близький лікоть, а не вкусиш
Каськів повернувся в Україну 1 листопада 2017 року й одразу ж був затриманий, але в ув’язненні пробув недовго, оскільки того ж дня Печерський районний суд обрав йому запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 160 тисяч гривень, які негайно були ж сплачені. Для суду головним аргументом виявився той факт, що за кілька днів до цього адвокати підозрюваного внесли на рахунок Держказначейства 7,6 мільйона гривень, тобто суму, привласнення якої йому закидали, тож тепер суддя міг із чистою совістю зазначити в мотивувальній частині ухвали, що ймовірно заподіяні державі збитки були добровільно відшкодовані до ухвалення остаточного рішення по справі. Як встановили журналісти, гроші на це дав бізнесмен Іван Суслов – засновник одного з розташованих у Сквирському районі Київської області сільськогосподарських підприємств і батько колишнього народного депутата Євгена Суслова, який подібно Каськіву після обрання президентом Януковича перейшов до іншого табору.
Справу за саме цим епізодом, який, нагадаємо, розслідувала ГПУ, з травня 2018 року розглядає Шевченківський районний суд Києва й вироку в цій справі досі немає – ні обвинувального, ні виправдувального. А от НАБУ розвернуло на повну потужність свою діяльність у цьому напрямку дещо пізніше. З попередньо встановлених шести сотень мільйонів гривень заподіяних збитків документально були оформлені претензії в заволодінні державними коштами лише на вже згадувану вище суму 259 млн грн. Починаючи з грудня 2017 року по даній справі були затримані (й згодом звільнені під заставу) не лише підставні директори фіктивних приватних товариств, а й колишні заступник голови Держінвестпроекту, директор підпорядкованого цьому агентству Державного підприємства «Державна інвестиційна компанія», а також посадові особи нижчого рангу. Поступово кількість обвинувачуваних зросла до десяти, серед них рідний і двоюрідний брати Владислава Каськіва, на ім’я яких виводилися гроші й придбавалися земельні ділянки, а от його самого серед них не було.
Читайте також: Залишки інвестиційних коштів ЄІБ підуть на відновлення інфраструктури
Щоб зрозуміти ситуацію, за якої детективи НАБУ, маючи достатню доказову базу для кримінального переслідування зловмисника, не можуть цього зробити, зазначимо, що їхні дії обмежувалися не тільки положеннями українсько-панамського договору, а й нормами статті 576 Кримінального процесуального кодексу України. В ній чітко написано, що видана в Україну особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за ті злочини, за які здійснена її екстрадиція. У разі ж виявлення злочину, вчиненого особою до її видачі й не зазначеної в заяві про її екстрадицію, притягти таку особу до відповідальності можна лише після отримання згоди компетентного органу тої держави, яка видала цю особу.
Запит на такий дозвіл надсилався, але в січні 2019 року Міністерство закордонних справ Панами надало відповідь про відмову в його задоволенні, про що нині НАБУ намагається зайвий раз не згадувати. Свого часу цю поразку антикорупційних органів доволі жваво коментував у засобах масової інформації адвокат Каськіва Олег Татаров, який згодом став заступником глави Офісу Президента України, а сам колишній очільник Держінвестпроекту з моменту екстрадиції практично безвилазно перебуває в Україні й восени 2020 року був обраний депутатом Закарпатської обласної ради від політичної сили «Опозиційна платформа за життя».
Костянтин Юрченко,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
