Стандартні умови обліку газу Перебіг судових баталій між НКРЕКП і її ліцензіатами обіцяє бути цікавим

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Цього року судову практику адміністративної юрисдикції чекає велике свято сміху. Двадцять третього листопада 2018 р. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ухвалила 42 постанови, якими заборонила 42-м газорозподільним підприємствам застосовувати до побутових споживачів так звані «морозні коефіцієнти». Значна частина таких підприємств оскаржила ці акти в судових органах, тож тепер ми можемо спостерігати, як судді з одного й того самого предмета й з одних і тих самих підстав ухвалюють різні рішення.

Закони природи

У листопаді минулого року десять мільйонів газифікованих домогосподарств України, які мають лічильники, стали одержувати від своїх газопостачальних підприємств (газзбутів) дивні платіжні повідомлення про те, що вони мають сплачувати не той обсяг блакитного палива, який вони спалили відповідно до показань своїх домашніх приладів обліку, а на кілька відсотків більше. Причому не лише з того моменту, коли надійшла ця платіжка, а ще й за період з 1 листопада 2015 р. по 30 вересня 2018 р. Звичайно, такий сюрприз викликав у людей цілком очікувану хвилю обурення: мало того, що з 1 листопада газ подорожчав із семи гривень до восьми з половиною, а тут ще й ця чортівня. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман у зв’язку з цим сказав у стінах парламенту свою знамениту фразу про те, що цих монополістів треба «вжарити по перше число, бо вони вже сіли на шию і звісили ноги», а державний регулятор в особі НКРЕКП оперативно заборонив газорозподільним підприємствам при здійсненні комерційних розрахунків приводити об’єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов. Усе це на перший погляд виглядало доволі ефектно — як турбота органів влади про добробут свого народу, але подальший розвиток подій свідчить про те, що в цьому конфлікті з бізнесменами вони зазнають нищівної поразки.

Що ж уявляють собою ці «морозні коефіцієнти» і з чим їх їдять? Почати варто з того, що розвинуті країни світу вже давно міряють газ не метрами, а джоулями, кіловатами годин і калоріями, оскільки енергетична цінність і теплотворна здатність цього виду палива може бути різною. Україні до повного переходу на цю нову форму обліку ще далеко, але те, що метри бувають різними, фахівці зрозуміли давно.

У цій ситуації багатьом нашим громадянам доведеться пригадати закон теплового розширення газів Гей-Люссака, який вони вивчали на уроках фізики у старших класах середньої школи. Відповідно до його положень при падінні температури фактичний об’єм газу зменшується — десь приблизно на 3,6 відсотка на кожні 10 градусів, якщо міряти за звичною нам шкалою Цельсія. Тож якщо в наших кліматичних широтах перепади січня й липня можуть сягати півсотні градусів, то нескладно уявити, яка плутанина може виникнути під час підрахунку обсягів видобутку й споживання. Аби уникнути цього ще на світанку епохи газу в 1963 році Державний комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів СРСР видав нормативно-правовий документ під нині дивною назвою «ГОСТ», з якого витікало, що стандартною умовою для визначення об’єму газу є температура плюс 20°С, тиск 760 міліметрів ртутного стовпчика і нульова вологість.

Ця норма, будучи освяченою законами й підзаконним актами незалежної України, дожила й до сьогоднішніх днів, хоча до 2015 року застосовувалася лише до підприємств, установ і організацій, але не до побутових споживачів. Так, у жовтні 2003 року наказом Міністерства палива та енергетики України № 595 була затверджена Методика визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками у разі неприведення об’єму газу до стандартних умов. Вона містить низку таблиць, в яких для кожної області України й для кожного місяця року виведений певний коефіцієнт, на який треба множити той обсяг газу, який показав лічильник, аби одержати обсяг газу за стандартних умов. Слід зазначити, що цей коефіцієнт, який коливається від 0,97 до 1,12 (тобто амплітуда коливань становить 15%), залежить не лише від температурних даних, а й від того, де розташований лічильник газу — надворі чи у приміщенні, а якщо в приміщенні, то в опалюваному, чи ні, а якщо в опалюваному, то через які приміщення проходить газова труба — опалювані, чи неопалювані.

Закон про ринок газу

Проте вся ця премудрість мала значення лише для підприємств із газопостачання та газифікації, які на той час перебували в системі НАК «Нафтогаз України». Саме через цю методику вираховувалися їхні виробничо-технологічні втрати, а прості споживачі не знали про неї ні сном, ні духом. Кінець такому безтурботному життю мільйонів українців мав прийти 1 жовтня 2015 року, коли мав набрати чинності прийнятий у квітні того ж року Верховною Радою Закон України «Про ринок природного газу». В його статті 1, яка називалася «Визначення термінів», пункті 31 було написано, що природний газ — це суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск — 760 міліметрів ртутного стовпа і температура — 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією. З цієї норми й витікало, що в подальшому побутові споживачі мають сплачувати той обсяг газу, котрий вони спалили, який би перебував у стандартних умовах. Справа в тому, що світова промисловість виробляє такі розумні побутові лічильники, які самі міряють температуру, тиск, вологість і автоматично множать усе це, аби отримати цифру обсягу газу за стандартних умов. А оскільки в наших оселях такої розкоші не водиться, то показання звичних побутових лічильників слід множити на коефіцієнти, про які докладно написано в наказі Мінпаливенерго № 595.

На виконання згаданого вище закону НКРЕКП 30 вересня 2015 р. затвердила Кодекс газорозподільних систем і там у розділі ІХ главі 1 пункті 3 абзаці 2 чорним по білому написано, що об’єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов. Того ж дня тим же органом постановою № 2496 були затверджені Правила постачання природного газу, де в пункті 9 було зазначено, що за розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях. І ось тепер питання на засипку: чому протягом трьох років газорозподільні організації не користувалися своїм правом запроваджувати «морозні коефіцієнти», а коли нарешті скористалися, це викликало таку нервову реакцію як регулятора, так і очільника уряду?

На жаль, офіційні повідомлення обох сторін конфлікту не містять чіткої відповіді на це запитання. Газзбути пишуть, що «рішенням органів влади було унеможливлене виставлення рахунків населенню із приведенням об’ємів спожитого газу до стандартних умов». А яким чином воно було унеможливлене, яким законом чи підзаконним актом, і чому це раптом стало можливим саме в листопаді 2018-го — повне мовчання. Що ж до НКРЕКП, то її поведінка нагадує істерику, причому удавану. Вона замість того, щоб видати один на всіх нормативний акт, який забороняє перерахунок коефіцієнтів, не полінувалася наштампувати їх аж 42. Як пояснила очільниця даного відомства Оксана Кривенко, це було зроблено для того, аби її постанови не були кваліфіковані як регуляторний акт, призначений для неодноразового застосування для невизначеного кола осіб. Бо постановлення регуляторного акту необхідно пройти процедуру погодження з Державною регуляторною службою України. Якби пані Кривенко стовідсотково відчувала власну правоту, вона би спрямувала свої зусилля на те, щоб переконати в цьому й очільниніцю ДРСУ Ксенію Ляпіну, а їй, бачте, легше виявилося підмахнути 42 постанови, кожна з яких розрахована на одного конкретного ліцензіата.

Виходячи з цього можна зробити припущення, що існувала якась джентльменська угода, одною стороною яких були газзбути і облгази, переважна більшість яких належать Фірташу, а іншою — органи влади, але після того, як хтось із них її порушив, інший визнав себе вільним від узятих обов’язків. Нагадаємо, що згадані вище підприємства мають ліцензії на операції з пільговим соціальним газом, внаслідок чого Нафтогаз зобов’язаний продавати їм паливо за зниженою ціною, а вони, у свою чергу, зобов’язані продавати його також за зниженою ціною населенню й нікому іншому. Така система співробітництва ґрунтується на низці нормативно-правових актів, і якщо котрийсь із них втратить силу через те, що не буде своєчасно продовжений, вся конструкція може полетіти шкереберть.

Різні позиції суддів

У даному випадку, напевне, й сталося щось на те схоже, але розгадку цього нехай шукають судді Окружного адміністративного суду Києва, на розгляді якого вже перебувають дві позовні заяви аналогічного змісту: одна від ПАТ «Запоріжгаз», друга — від ПАТ «Івано-Франківськгаз». Перша потрапила на розгляд до судді Валерія Кузьменка, друга до Олексія Огурцова. Обидва позивачі просили визнати протиправними й нечинними постанови НКРЕКП від 23.11.2018 р. (№ 1495 і № 1496), а в забезпечення позову просили зупинити їх дію до прийняття остаточного рішення у справі. Обидва аргументували свою вимогу тим, що в проміжок часу, який пройде з моменту ухвалення постанов і набранням рішенням суду законної сили обсяги газу будуть обліковуватися без «морозних коефіцієнтів». А в разі задоволення позовних вимог, мовляв, виконання рішення буде неможливим, оскільки звітна документація за минулі періоди вже не підлягатиме коригуванню. Крім того, обоє позивачів послалися на те, що відмова в зупиненні дії постанов НКРЕКП потягне за собою невиконання своїх зобов’язань перед третіми особами, а саме газопостачальними організаціями, з якими вони уклали договори про розподіл газу: домовлялися вони з ними про одні обсяги, а тепер, виходить, будуть зовсім інші.

Судді відреагували на ці заяви по-різному. Так, Валерій Кузьменко написав, що суд не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які фактично є рівнозначними задоволенню позовних вимог. Зате Олексій Огурцов задовольнив заяву, погодившись, при цьому, і з тим, що відновлення порушених прав «Івано-Франківськгазу» буде ускладнене з огляду на неможливість коригування звітної документації, і з тим, що позивач зазнає збитків за порушення своїх договірних зобов’язань, які будуть допущені не з його вини.

Також різною виявилася позиція вказаних суддів щодо задоволення заяв НКРЕКП про залучення до участі у справі як третьої особи Міністерства енергетики і вугільної промисловості, мотивуючи це тим, що в разі незадоволення їх позовних вимог вказаному відомству доведеться коригувати, або взагалі скасовувати, деякі видані ним накази. У цьому питанні суддя Кузьменко відмовив у задоволенні заяви регулятора, а суддя Огурцов її задовольнив. Проте найцікавіші події цієї історії ще попереду.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути