В Україні
Суди, силовики, корупція: що обіцяють провідні партії?
Анатолій ЯРОВИЙ, адвокат, партнер
АО «Радзієвський та Яровий»
«Перезавантажимо», «звільнимо», «запровадимо» та «забезпечимо» — такими словами починаються обіцянки у програмах провідних партій щодо реформування судової системи, функцій правоохоронців різних рівнів та боротьби з корупцією.
Утім, більшість пропозицій випромінюють не реальні зміни, а популістичні «прості рішення». Та й не всі політсили взагалі вважають цей напрямок проблемним. Відповідно до одного з останніх опитувань, найбільше шансів потрапити до парламенту мають партії «Слуга народу», «Опозиційна платформа — За життя», «Європейська солідарність», «Голос» та «Батьківщина». Трохи нижче межі прохідного бар’єру, проте досить популярними серед громадян лишаються «Сила і честь», «Громадянська позиція», «Радикальна партія», «Свобода» і «Опоблок».
Із цих 10 найбільш рейтингових політсил лише «Батьківщина» взагалі не приділила в своїй програмі уваги ані судам, ані правоохоронним органам, ані боротьбі з корупцією.
Корупціонери: більше популізму?
Окрім загальних «забезпечувати незалежність», «розслідувати», «радикально очищувати», «зламати хребет корупційній гідрі» та «перезапустити» у партій є й конкретні пропозиції щодо протистояння хабарництву. Так, у своїх програмах партії «Слуга народу» та «Європейська солідарність» збираються боротися з корупцією шляхом переведення якомога більшої кількості державних послуг в онлайн-режим. Це дозволить людям менше зустрічатися з чиновниками, а дати хабар системі нібито буде неможливо.
Дана ідея — не нова, проте одразу слід зазначити, що вона не вирішить проблему «топ-корупції», а в кращому випадку дозволить позбутися «побутових» хабарів чиновникам середньої та нижньої ланок. Крім того, «Слуга народу» збирається платити громадянам, які повідомлятимуть про факти корупції. Практика підтримки викривачів є досить ефективною на Заході, проте її також не варто ідеалізувати. Приваблива теза про «10% за корупціонера» може виявитися на практиці популістським рішенням, яким буде прикриватися або неефективність роботи антикорупційних органів, або вибірковість їхнього підходу («на кого «настукали» — з тими й працюємо»).
У програмах «Слуги народу» і партії «Голос» фігурує також теза про необхідність конфіскації майна корупціонерів. Вона корелює з нещодавнім законопроектом Президента В. Зеленського, який мав замінити визнану неконституційною статтю про незаконне збагачення. Щоправда, йшлося саме про незаконно нажите майно, а не все майно хабарників. Адже нині конфіскація майна є додатковою санкцією до найтяжчих злочинів, наприклад, вимагання, вбивства, чи фінансування тероризму. Розповсюдження її на незначні службові злочини та неправомірну вигоду в невеликому розмірі може бути визнане міжнародними інституціями неспівмірним порушенням прав людини.
На жаль, як і прогнозувалося раніше, напередодні дочасних парламентських виборів низка політичних сил взяли на озброєння абсолютно популістичне гасло про позбавлення права потенційного «корупціонера» на вихід під заставу. Відповідні тези є, приміром, у розширеній версії в програмі партії «Голос». Така заборона є очевидним кроком в бік тоталітаризму, оскільки вихід під заставу — це один із цивілізованих запобіжних заходів на час досудового розслідування, який відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу може застосовуватися навіть у випадках вчинення найтяжчих злочинів. Крім того, це полегшення життя прокурорам і слідчим. Замість того, щоб шукати аргументи й переконувати суд у необхідності лишити підозрюваного під вартою, вони отримають можливість інкримінувати хабарництво «на замовлення», аби в умовах СІЗО здійснювати тиск на людей з метою вибити визнання власної провини.
Цікаво, що для «Опоблоку» та «Батьківщини» теми корупції в передвиборчій програмі не існує взагалі, а партія О. Ляшка обмежилася словами — покладемо край корупції «Нафтогазу».
Для «Свободи» боротьба з нею — це, передусім, подолання схем в «Укроборонпромі», «знищення корупційних тарифів» та проведення енергетичного аудиту — інвентаризація всіх видів енергоносіїв, встановлення їхніх власників і перевірка на законність отриманих ліцензій.
Силовики: не тиснутимуть на бізнес
У питанні реформування правоохоронної системи значна частина «прохідних» партій, зокрема «Слуга народу», «Європейська солідарність», «Голос», «Сила і честь», «Громадянська позиція» посіли одностайну позицію — Генпрокуратура, СБУ та Нацполіція не можуть тиснути на чесний бізнес під приводом розслідування економічних злочинів. «Європейська солідарність» анонсувала законопроект щодо єдиного органу фінансового контролю, у «Голосі» — задекларували необхідність розслідувати економічні злочини за допомогою аналітичного, а не карального органу.
Це очевидний запит бізнесу, про який говорять не перший рік. Дивно, що у президентській партії не вказали це як програмну мету, оскільки сам глава держави таку обіцянку на зустрічах із підприємцями давав.
«Голос» також заявляє про необхідність повернення вимоги про вищу освіту до Генерального прокурора, а замість «роздутої нинішньої прокуратури» партія пропонує створити компактний офіс Генпрокурора та систему прокуратури «єврозразка». Не факт, що ця ідея буде ефективною на практиці, оскільки проблема із прокуратурою не в надлишку кадрів, а в їхній здатності якісно наглядати за дотриманням законів і невідворотності покарання в разі долучення самих прокурорів до вчинення злочинів.
«Свобода» в питанні правоохоронної системи збирається очищувати її від «агентури Москви, олігархічних, сепаратистських та антиукраїнських ставлеників». «Опозиційна платформа» та «Опоблок» відзначають важливість роботи муніципальної поліції. Перша партія виступає за вибірність її керівників, друга — за співпрацю з Національним бюро розслідувань (вочевидь, ідеться про ДБР).
Суди: більше контролю і виборність
У питанні реформування судової системи зійшлися погляди у «Свободи» та «Опозиційної платформи» — вони пропонують зняти недоторканність із суддів. «Слуга народу», «Голос», партії Смешка та Ляшка виступають за посилення громадського нагляду за судами. Зокрема, «Голос» пропонує, аби громадські фахівці посіли половину місць в органах добору та контролю за суддями. Усі кандидати в судді чи прокурори, на думку авторів програми «Голосу», мають скласти електронний тест на доброчесність і IQ.
Попри зовнішню привабливість механізмів громадського контролю, залишається невирішеним питання того, а хто ж буде визначати доброчесність самих представників громадянського суспільства. Недосконалість механізмів їх висування й відбору завжди залишатиме простір для маніпуляцій з боку політиків, суддів та інших зацікавлених осіб.
З огляду на те, що більшість політсил сходяться в необхідності реформування системи, в парламенті нового скликання їм варто було б приділити увагу і цьому питанню.
Серед інших заходів у рамках судової реформи, у партії «Слуга народу» пропонують зменшити судовий збір. Це — контраверсійна пропозиція, оскільки судовий збір є джерелом фінансування роботи судів. І за рахунок чого буде компенсуватися це зменшення, як воно вплине і на без того перевантажену й недофінансовану систему — передбачити складно. Поки що ініціатива виглядає популістською та не підкріпленою достатніми аргументами.
Інша ініціатива — запустити повноцінний суд присяжних і мирових суддів, які розглядатимуть дрібні кримінальні правопорушення — викликає ще більше запитань. Тут і питання про виборність таких суддів — як вона буде впливати на ухвалені рішення? Хто і як фінансуватиме ці виборчі кампанії? Тут і застереження щодо підпорядкування — державі чи муніципалітету? Більш детальну оцінку ініціативі можна буде дати після появи відповідного законопроекту.
Для «Опоблоку» проблеми реформи судової системи взагалі не існує, так само як і для «Батьківщини», партійці якої в програмі не висловилися із жодного з означених питань.
Порівняно з президентськими передвиборчими програмами, у парламентських партій набагато більше конкретики в питанні боротьби з корупцією, реформи силових органів та судів.
Проте не може не турбувати, що окремі політичні сили майже зовсім не приділили уваги конкретним крокам, натомість обмежилися загальними фразами або зовсім не включили ці питання до свого порядку денного. Це означає, що в них немає позиції, чи що вони готові підлаштовуватися під рішення більшості? Покаже нове скликання Ради.
Джерело: Юридичний вісник України
