Святослав ПІСКУН: «Прокурор колишнім не буває…»

Ім’я Святослава Піскуна міцно вплелося в історію України не лише як Генпрокурора, його знають і як політика, і як екс-народного депутата, а зараз і як громадського діяча. З моменту приходу Піскуна в Союз юристів України та обрання головного СЮУ Святослав Михайлович став частим гостем телеканалів, ініціатором низки круглих столів, конференцій, інших публічних заходів з актуальних проблем сьогодення. Він постійно готовий брати ініціативу на себе, відповісти на найгостріші питання, ненав’язливо підказати посадовцям, як знайти вихід із тієї чи іншої ситуації. На сьогодні до Союзу юристів України звертаються сотні людей з абсолютно різними життєвими проблемами. В основному — це юридичні питання, що стосуються прав людини, захисту майна, здоров’я, вирішення якихось трудових чи соціальних проблем. І для всіх у колишнього Генерального прокурора України знайдеться відповідь, увага, час. Хоча з тим же часом у Святослава Піскуна завжди напруга. Якщо сказати точніше, він знаходиться в постійному розриві часу, швидкості, пріоритетів. Він постійно в русі, а громадська робота, від якої не завжди отримуєш задоволення, забирає й ті часові крихти, які трапляються подекуди. Та він не ремствує — головне, що людям допоміг. Сьогодні Святослав ПІСКУН — гість ЮВУ і наша розмова (відбувалася напередодні такої важливої події в житті Союзу юристів України, як розширене засідання Ради СЮУ) стосується не лише питань роботи цієї громадської організації, але й тих проблем, які непокоять колег-юристів та й українців загалом.

— Перше наше запитання буде, можливо, не зовсім очікуваним. Святославе Михайловичу, як Ви почуваєтесь у своїй нинішній іпостасі — громадського діяча, керівника найбільшої громадської організації — Союзу юристів Украї ни, яка, до речі, виникла за часів, коли самої держави Україна ще не було?

— Звичайно, коли я погодився очолити Союз юристів України, то сподівався, що це не забиратиме в мене стільки сил і часу. Але не так сталося, як гадалося. В зв’язку з тим, що держава протягом останніх 6—7 років абсолютно зневажає й нехтує нормами українського закону, доводиться щоденно працювати з юристами — як діючими, так і пенсіонерами, фундаментальні права яких порушені владою. Сьогодні цілеспрямована політика держави, керованої олігархами, спрямована на розвал та дискредитацію органів суду і прокуратури, призвела до різких невиважених і хаотичних кроків, які помилково називаються «реформами».

Прийде час, певен, і суспільство та правоохоронні органи нададуть правову оцінку та процесуально забезпечать покарання винних у деформації правоохоронної системи. Але це буде пізніше. А зараз держава і суспільство переживають епоху правового нігілізму та плюндрування громадянських свобод і верховенства права.

— Чим спричинено таке нагальне скликання розширеного засідання Ради СЮУ?

— Згідно Статуту Союзу юристів України ми раз на рік зобов’язані збирати засідання Ради Союзу. Це передбачено, як я вже сказав, Статутом організації. Але враховуючи те, що до нас за захистом своїх прав звертаються сотні людей, ми на засідання Ради вирішили запросити й представників прокуратури, адвокатури, судів, щоб з урахуванням досвіду присутніх обговорити стан законності в державі та спільно виробити пропозиції до відповідних органів влади щодо скасування незаконних рішень та повернення цілої низки законів в єдине русло верховенства права.

— В Україні вже не перший рік відбуваються численні реформи, зокрема, в тих ключових структурах, що становлять центр правової системи. Мова про судові та правоохоронні органи. Чи не здається Вам, що декому у владі просто не йметься покерувати цією системою, з легкістю вивести всіх службовців поза штат і знову прийняти на службу, не бажаю чи розуміти наслідків, зокрема погіршення якості роботи цієї системи?

— Я завжди виступав проти суб’єктивного рішення керівників правоохоронних органів щодо долі процесуально незалежних людей, якими є судді і прокурори. Виступаючи від імені держави Україна, вони не мають права оглядатися на будь-яку суб’єктивну думку керівника з адміністративної посади. Це — квінтесенція, альфа й омега незалежності прокурора і судді. Тому оцінювати їх роботу мають право тільки люди з високим рівнем довіри в суспільстві, професіонали в галузі права та зі стажем роботи на відповідних посадах не менше 10—15 років.

Я вважаю, що неможливо допускати ситуацію, коли роботу висококваліфікованого прокурора оцінюватимуть люди, які взагалі не знають, де знаходиться та ж прокуратура, та ще й за анонімним повідомленням невстановленої особи.

— Свого часу Ви звернулися з відкритим листом до керівництва держави щодо ситуації в органах прокуратури. Чи є якийсь сигнал про те, що Ваші пропозиції почуті й будуть сприйняті та якимось чином враховані?

— Можна сказати, що ні Банкова, ні Кабмін, ні будь-яка інша структура не відреаг ували на звернення Союзу юристів України. І я всіх з цим «вітаю», бо виходить, що для влади думка громадськості не цікава.

— Чому Союз юристів Украї ни не направив своїх представників до громадських рад або рад доброчесності, що діють, зокрема, в системі добору суддів, прокурорів. Практика такого своєрідного контролю з боку інститутів громадянського суспільства за державними органами вимагає професійних знань, згуртованості та послідовності щодо вирішення справ з добору кадрів, розгляду службових конф- ліктів, корупційних питань тощо. Хіба керівництво, члени СЮУ не є такими, що можуть дати необхідні поради та й загалом допомогти державним органам у цих справах?

— Ми неодноразово пропонували свої послуги, зокрема щодо аналізу та кваліфіковано-методичного напрацювання проектів законів. Але, повторюю, нас не чують, не хочуть чути. Щодо консультативних органів, то представники влади набирають туди зазвичай юристів із тих правничих компаній та адвокатських об’єднань, в яких вони самі працювали раніше. У всьому цивілізаційному світі — це кримінально-караний конфлікт інтересів. В Україні, на жаль, це називається «моя команда» — дружини, чоловіки, куми, партнери по бізнесу. От що таке наша сьогоднішня влада.

Тому сподіватися на покращення ситуації в країні сенсу немає, очікувати, скоріше, треба звуження, а то й скорочення, демократичних інституцій та посилення ролі й тиску відданих владі правоохоронців на громадян та юридичних осіб, незгодних із запропонованим курсом. Бо будь-яка «команда» завжди всіма можливими й неможливими способами та засобами намагається утриматися при владі. Вони її просто узурпують. Це все вже було неодноразово в нашій державі та закінчувалося воно, на жаль, трагічно. Ми ж будемо робити все можливе, аби цього не сталося в Україні.

— Й останнє запитання. Скажіть, як, на Вашу думку, потрібно діяти всім нам в умовах неготовності держави і суспільства до сприйняття рішення про обіг ринку земель?

— На мій погляд, не варто поспішати з другим читанням цього закону. Найперше, потрібно виробити механізм, максимально наближений до справедливого й законного розподілу державних земель між громадянами країни. Тут багато факторів. По-перше, це створення кадастру. По-друге, оціночна вартість земель — у кожному регіоні країни вона різна (більш родючі / менш родючі землі), а також створення Державного банку земельних ресурсів України та інституцій, які б контролювали належне використання земель власниками, враховуючи вимоги збереження навколишнього природного середовища та родючості наших чорноземів. А за великим рахунком я би порадив приймати не окремі «закончики» про використання земель, а створити нормальний сучасний Земельний кодекс України, який би відповідав національним інтересам країни, українців та критеріям передових країн світу.

— Дякуємо за цікаві та конкретні відповіді.

Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути