Тарифна пастка для Верховного Суду. Прикрий різнобій рішень в адміністративних справах

Юрій Котнюк, ЮВУ

Із 1 січня цього року в Україні нарешті було підвищено тарифи на транспортування природного газу розподільними трубопроводами. Не набагато, звичайно, але можна вважати, що газорозподільні підприємства, яких у народі звично називають облгазами, таки частково досягли свого й змусили регулятора в особі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), встановити більш-менш економічно обґрунтовані ціни на свої послуги. Ця боротьба між ними протягом досить тривалого часу точилася, зокрема, й на судовому фронті, причому предмет спору виявився настільки складним, що навіть такі висококваліфіковані фахівці, як судді Верховного Суду, не змогли дати однозначної відповіді на запитання про те, хто ж із них правий? Про це свідчить той факт, що наприкінці минулого року Касаційним адміністративним судом за аналогічних обставин і правових підстав були ухвалені два протилежні рішення.

Тарифи не можуть лишатися незмінними

Свого часу наша газета розповідала про цю драму, вирішену на рівні Шостого апеляційного адміністративного суду (ЮВУ № 23 від 7 червня 2019 р. «Як облгази перемогли НКРЕКП. Проблема втручання суду в дискреційні повноваження державних органів»), тож стисло нагадаємо про суть конфлікту. Як відомо, газорозподільні підприємства вважаються природними монополістами в межах території, яку вони обслуговують, а тому ціни на їхні послуги встановлюються державним регулятором. Дані тарифи мають низку складових частин, серед яких вартість ремонту й обслуговування обладнання мереж, оплата праці, податки — всього не перелічиш, але одним із найважливіших пунктів у цьому переліку є так звані виробничо-технологічні втрати (ВТВ) природного газу. Справа в тому, що якими б герметичними не були труби, перемички й заслінки, газ — це така речовина, яка все одно десь та знайде яку-небудь малюсіньку щілиночку аби просочитися в атмосферу. Повністю усунути цей недолік газового господарства, звичайно, не можна, але можна знизити до мінімуму його негативні наслідки шляхом дбайливої експлуатації обладнання та своєчасною заміною зношених деталей.

За багато десятиліть галузь напрацювала методику встановлення рівня можливого, при тому цим займаються фахівці не НКРЕКП, а зовсім іншого відомства, яке має статус центрального органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі й нині називається Міністерством енергетики та захисту довкілля України. Саме його наказами визначаються норми ВТВ для кожного газорозподільного підприємства, виражені в кубометрах на рік, а вже потім фахівці Нацкомісії множать їх на гривні, додають інші складові й виводять загальну цифру для кожного облгазу. Найменший тариф на кожну доставлену розподільними трубопроводами тисячу кубічних метрів газу встановлено для Києва (Акціонерне товариство «Київ газ») — до нового року було 212 грн, після — 280 грн. Найбільший для Миколаївської області (АТ «Миколаївгаз») — було 731 грн, стало 1 090 грн. Як бачите, в цьому плані обслуговувати одне велике місто з його багатоповерхівками, зосередженими на маленькому «п’ятачку», набагато дешевше, аніж сотні населених пунктів сільського типу, розкиданих на великій території.

Отже, начебто, все розписано до деталей законами, підзаконними актами й відомчими наказами, проте привід для конфлікту все одно знаходиться. Один із них полягає в ціні на газ. НКРЕКП має множити отримані від Міненерго кубометри на ту ціну газу, яка діяла на той момент. А оскільки ціни на газ не стоять на місці, то встановлені регулятором тарифи повинні регулярно оновлюватися. Ще одна причина, з якої вони повинні змінюватися, причому однозначно в бік підвищення — постійно зростаючий рівень мінімальної заробітної плати, який встановлюється законом.

Але з тарифами на газ склалося так, що передостаннього разу вони були встановлені постановами НКРЕКП, ухваленими 15 грудня 2016 року та почали діяти з 01.01.2017 р. І лишалися незмінними три роки — аж до 24 грудня 2019-го, коли з даного приводу була ухвалена нова низка постанов. Подібний стан речей категорично не влаштовував облгази, які стверджували, що несуть збитки від такого собі «замороження» тарифів. Спочатку вони пробували домовитися «полюбовно», шляхом заяв, листів і пропозицій, але наштовхнувшись на «глуху стіну нерозуміння», почали подавати до Окружного адміністративного суду міста Києва позовні заяви з вимогою визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП і зобов’язати її для позивача встановити економічно обґрунтований тариф на розподіл газу. Деякі з них навіть набралися сміливості назвати конкретні цифри, які регулятору належало закласти до його складових. Серед них якраз і були акціонерні товариства «Дніпропетровськгаз» (справа № 826/6713/18) і «Харківгаз» (справа № 826/9826/180).

Єдність судової практики — запорука довіри суспільства до суду

Отже, протягом 2017—2018 років обидва згаданих вище облгази неодноразово зверталися до НКРЕКП із заявами про зміну тарифу, які регулятор повинен був або задовольнити, прийнявши відповідну постанову, або надати обґрунтовану відмову в їх задоволенні, яку теж належало оформити у вигляді постанови, щоб заявник у подальшому міг оскаржити її в суді. Проте Нацкомісія кожного разу знаходила причини не робити ні того, ні іншого. Тоді обидва облгази звернулися до суду з аналогічними за змістом позовами. Так, «Дніпропетровськгаз» просив визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП і зобов’язати встановити новий тариф, до складу якого включити 1 038 млн грн компенсації тих витрат, які він уже поніс через економічно необґрунтовані ціни на його послуги. Вимоги «Харків газу» різнилися хіба що сумою компенсації, яка становила 589 мільйонів гривень.

Рішення за цими позовами були ухвалені ОАС Києва, відповідно, 16 листопада 2018 р. і 4 лютого 2019 р. Судді першої інстанції задовольнили позови частково: визнали бездіяльність протиправною й зобов’язали встановити для позивачів економічно обґрунтовані тарифи, але від нав’язування конкретних цифр утрималися, вважаючи встановлення тих чи інших сум дискреційними повноваженнями НКРЕКП.

Такими вердиктами залишилися невдоволені всі сторони спору, а тому подали апеляційні скарги на них до Шостого ААС. Нацкомісія просила ці рішення скасувати й ухвалити нові, якими повністю відмовити в задоволенні позовних вимог своїх опонентів. Облгази, в свою чергу, просили ухвалити нові рішення, в яких би їхні претензії, навпаки, були б повністю задоволені. Удача виявилася на боці останніх: постановами суду апеляційної інстанції від 18 квітня 2019 р. було повністю задоволено апеляційну скаргу «Дніпропетровськазу», а від 15 травня 2019 р. — «Харківгазу». Суд на їх вимогу ухвалив нові рішення, якими зобов’язав НКРЕКП включити до складу тарифу на розподіл газу для кожного з них заявлені ними в позовних заявах суми.

Такий поворот викликав з боку керівників облгазів і лідерів їхніх профспілкових організацій цілком закономірну радість: вони з цієї нагоди провели прес-конференцію в одному з інформаційних агентств Києва, де натхненно розповідали про те, як державними чиновниками щодо газорозподільних підприємств застосовується тактика випаленої землі, реалізація якої тягне за собою збитки, масові звільнення працівників, відсутність коштів на обслуговування мереж, що в кінцевому підсумку наближає ситуацію до межі незворотного колапсу в забезпеченні газом споживачів.

Разом із тим, навіть з точки зору нефахівця, постанови суддів Шостого ААС видавалися, м’яко кажучи, сумнівними. Звичайно, позивач і мав право вимагати через суд компенсацію збитків й, тим більше, визначати їх суми. Але ж вони могли навмисне завищити їхні розміри, а могли й добросовісно помилятися. Справою ж суду було або своїми силами перевірити правильність розрахунків, або залучити до
цього профільних спеціалістів шляхом призначення судово- економічної експертизи. В даному ж випадку судді не стали обтяжувати себе зайвою роботою й вирішили повірити позивачам на слово. Спромоглися хіба що в мотивувальній частині видавити з себе фразу «Доказів щодо економічної необґрунтованості заявлених позивачем витрат відповідачем не надано».

Проте позиція суддів Верховного Суду, які розглядали касаційну скаргу НКРЕКП, здивувала ще більше. Так, колегія суддів у складі Андрія Рибачука, Анни Бучик і Лариси Тацій, яка розглядала справу «Харківгазу» своєю постановою від 21 листопада 2019 р. залишила без змін постанову Шостого ААС. Зате інша колегія того ж суду в складі Наталії Коваленко, Яна Берназюка та Ігора Желєзного, що розглядала справу «Дніпропетровськгазу», навпаки, постановою від 17 грудня 2019 р. скасувала попереднє рішення й ухвалила нове, яким повністю відмовила в задоволенні позовних вимог цього газорозподільного підприємства. Навіть у такій «дрібничці», як визнати протиправною бездіяльність НКРЕКП без нав’язування їй жодних цифр.

Разом із тим аргументи вказаної вище трійки суддів видаються досить переконливими. Щодо конкретних сум зрозуміло — це дійсно дискреційні повноваження регулятора, в які, принаймні без наявності висновку експертизи, суддям втручатися не варто. А от щодо бездіяльності, то тут ситуація також вимальовується досить неоднозначною. Так, у відповідях на численні заяви «Дніпропетровськгазу» Нацкомісія раз за разом відповідала, що їх розгляд по суті з подальшим прийняттям рішення є неможливим через відсутність кворуму, у зв’язку з чим розгляд заяви призупинено. Для цих суддів це виявилося достатньою обставиною, аби дійти висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач без будь-яких об’єктивних причин не вживав передбачених законодавством заходів для розгляду заяв позивача, а тому відсутні підстави вважати, що відповідачем допущено бездіяльність. Зате інші судді Касаційного адміністративного суду, які розглядали справу «Харківгазу», з цього ж самого приводу написали дещо інше, а саме, що посилання НКРЕКП на неможливість зібрання кворуму не заслуговує на увагу.

Хто з них правий, а хто помиляється, міг би встановити суд четвертої інстанції, але вітчизняним законодавством він не передбачений. Тож у цьому випадку лишається зайве переконатися у правильності твердження про те, що будь-який верховний суд — це група юристів, яка виправляє чужі помилки й увічнює власні.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути