Трибунал без підсудних: чим рішення Гааги щодо Лівану важливе для справи МН17?

Анастасія ГЕРАСИМЧУК,
асистент головного редактора UA: Ukraine Analytica, афілійований експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма»

Спеціальний міжнародний трибунал у Гаазі, що розглядав справу про вбивство колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка Харірі, не так давно оголосив вердикт, визнавши винним одного з чотирьох підозрюваних у справі – членів воєнізованого крила «Хезболли». Розслідування та розгляд справи тривали 15 років, проте ліванці так і не отримали відповіді на головне питання: хто стоїть за політичним убивством, що поставило країну на межу нової громадянської війни? Проте для України це рішення важливе з іншої причини. Адже справа, вирок у якій було винесено, має багато схожого зі справою про збиття над Донбасом літака рейсу МН17.

Без замовників

Вісімнадцятого серпня Саліма Джаміля Айяша визнали винним у змові з метою вчинення теракту, вбивстві Рафіка Харірі та ще 21 особи і в спробі вбивства ще 226 людей (внаслідок вибуху). Вирок буде оголошено окремо. Максимальне можливе покарання – довічне позбавлення волі. З трьох інших підозрюваних бійців «Хезболли» звинувачення зняті через наявність лише опосередкованих доказів. Проте шанси на покарання хоча б одного з виконавців малі, оскільки «Хезболла», що не визнає рішення трибуналу, не має наміру видавати злочинця.

Проблема не тільки у встановленні провини виконавців та їхньому покаранні. Не вдалося офіційно встановити замовників. Судді визнали, що вбивство було політично вмотивованим, зазначивши при тому, що і лідери «Хезболли», і сирійський уряд могли мати мотиви, проте для визнання їхньої причетності немає доказів. Хоча на початку розслідування такі версії лунали.

Головуючий суддя підкреслив, що вбивство сталося не в політичному вакуумі, тож необхідно враховувати обставини, які були в країні на той момент. Вбивство Харірі, одного з найвпливовіших сунітських політиків, стало вододілом для Лівану, що втягнув країну у новий період нестабільності та жорстких політичних протистоянь, сформувавши їхні лінії між двома головними політичними альянсами (прозахідним/просаудівським та проіранським).

Саме тому висновки трибуналу мали велике значення для ліванців. І не лише тому, що оголошення вердикту відбулося на тлі найгострішої після громадянської війни політичної та економічної кризи та в умовах паралізованої після вибуху 4 серпня влади. Рафік Харірі став прем’єр-міністром Лівану після закінчення тривалої громадянської війни, що знекровила країну, його прихід до влади ознаменував початок періоду миру та відновлення. Він просував інтереси Саудівської Аравії, зміцнював її вплив у Лівані та активно виступав проти військової присутності Сирії. Вбивство Харірі пов’язують саме з його антисирійською позицією. На той момент він уже подав у відставку, але залишався впливовою політичною постаттю та членом парламенту. Невипадково попередні висновки міжнародної комісії ООН вказували на можливу причетність до злочину Сирії. Тому на тлі міжнародного та внутрішнього тиску сирійські війська пішли з Лівану після більше ніж 30-річної присутності, а в країні було проведено вибори, які, втім, не змогли стабілізувати ситуацію.

Попри те, що рішення трибуналу не стало гучним, воно може стати фактором, що поглибить нинішню кризу. Лідер опозиційної партії «Мустакбаль», син убитого екс-прем’єра Саад Харірі визнав рішення трибуналу, підкресливши, що виконання покарання є необхідним для встановлення справедливості. Рішення суду збільшують шанси на його повернення на посаду прем’єра.

Водночас лідер «Хезболли», яка є основою нинішньої правлячої коаліції, Гасан Насралла відмовився визнавати будь-який вердикт, акцентуючи на політичній вмотивованості процесу. Ба більше, він відкидає можливість видачі злочинця, навіть попри те, що членство звинуваченого у «Хезболлі» офіційно не було доведено.

Прецедент для МН17

Цей судовий процес, утім, важливий для України зовсім з інших міркувань. Із моменту заснування ООН міжнародні трибунали створювалися лише п’ять разів, включно з трибуналом по Лівану. Проте останній є особливим. На відміну від попередніх, які були створені для розгляду військових злочинів та злочинів проти людяності, цей займався справою про політичне вбивство, позначене як терористичний акт. Особливістю є й те, що керувалися в цьому трибуналі нормами ліванського законодавства.

Наразі, як відомо, в Гаазі ведеться ще одне гучне судове провадження — стосовно злочину, який мав світовий резонанс та відповідальність за який необхідна для встановлення справедливості в глобальному вимірі. Це справа про збиття МН17, за яким стоїть ціла країна-агресор.

Попри те, що провадження різні за змістом, між ними можна проводити паралелі. Обидва злочини можна трактувати як тероризм та масове вбивство. Проте, на відміну від вбивства Харірі, яке було відображенням внутрішніх процесів за участі третіх сил, збиття малайзійського боїнга стало результатом зовнішньої агресії за участю симпатиків усередині. Однак, попри цей факт, у справі МН17 не вдалося створити міжнародний трибунал.

Після вбивства Харірі почала працювати комісія, створена Радою Безпеки ООН, а у 2007 році на звернення прем’єр-міністра Лівану резолюцією Ради Безпеки був створений трибунал, мандат якого діяв під статтею 7 Статуту ООН. Після збиття літака проросійськими найманцями з російської зброї та за керівництва з Москви, що є міжнародним злочином, створити трибунал не вдалося через вето РФ у Раді Безпеки. Тому за рішенням міжнародної групи з розслідування, створеної урядами держав, що постраждали (Австралія, Бельгія, Малайзія, Україна та Нідерланди), справу було віддано на розгляд в окружний суд Гааги, під кримінальну юрисдикцію Нідерландів.

Попри різницю у правовому статусі, в обох випадках звинувачення можливі лише на адресу виконавців, а не замовників. На відміну від суду щодо МН17, трибунал по Лівану мав можливість якщо не засудити, то встановити причетність країн та організацій, і вимагати арешту керівників. Окружний суд у Гаазі зможе засудити лише чотирьох підозрюваних, що стояли безпосередньо за виконанням, попри те, що є докази причетності російських високопосадовців.

Обидва процеси ведуться заочно, в обох випадках видача злочинців є малоймовірною. У разі винесення обвинувального вироку РФ, як і «Хезболла», не видасть своїх злочинців, про що вже заявлялося. Утім на відміну від ліванського прецеденту, Україна ще має шанс притягнути до відповідальності країну, яка стоїть за злочином. Міжнародний суд ООН у Гаазі розглядає позов України проти РФ за порушення двох міжнародних конвенцій – про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Одним зі звинувачень у контексті фінансування тероризму і є справа МН17.

Убивство Рафіка Харірі було не першим і не останнім політичним убивством у Лівані. Лише за роки громадянської війни в країні було скоєно чимало злочинів проти людяності. Але створення трибуналу саме для розгляду цієї справи стало прецедентом. Окрім правового значення, це мало на меті закласти основу для зміни системи, в якій вбивство є способом ведення політики.

Неможливість встановити та притягнути до відповідальності тих, хто стояв за цим убивством, не справдила надії на встановлення справедливості. Так само світовій спільноті не вдалося примусити відповідати винних за МН17 у міжнародному трибуналі. Проте навіть якщо не вдасться добитися персональної відповідальності всіх причетних, Україна має шанс покарати країну, що стоїть за цим терактом. І це стане прецедентом для розгляду нових справ про тероризм.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути