В Україні
«Туманність андромеди», або Чому реформи в Україні малоефективні?
Кілька днів тому Кабмін вирішив реорганізувати Міністерство енергетики і захисту довкілля на два відомства, як і було раніше — Міненергетики та Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів. Аналогічні рішення в сенсі розукрупнення очікуються й щодо Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерства освіти і науки. У «Слуг народу» це вважається, певне, реформою, такою, як її зрозуміли журналісти УНІАНу: «Купив козу, продав козу…».
А ще, як відомо, не так давно тому було ліквідовано Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ) та утворено новий центральний орган виконавчої влади — Державну сервісну службу містобудування України, а також утворено два інших центральних органи — Державну інспекцію містобудування України та Державне агентство з технічного регулювання в містобудуванні України.
Як бачимо, уряд піклується про чиновницький люд, створюючи для них все більше робочих місць у складі нових центральних органів виконавчої влади. Й дійсно це було б правильним кроком у справі зміцнення державного управління територіями та галузями, як би не одне «але» — ми цю «стратегію» укрупнення та функціонально-цільового розукрупнення проходили вже не раз. А от із результатом були проблеми…
Раніше відомчі органи утворювалися під егідою загальної стратегії оптимізації управлінської діяльності. Зараз це відбувається хаотично, без будь-яких концептуальних напрацювань, так би мовити, з сьогодні на сьогодні. До того ж, ці плани впроваджують, як правило, виконувачі обов’язків або новоспечені міністри й члени урядової команди. Чого варті пропозиції голови комітету парламенту з питань екологічної політики Олега Бондаренка приєднати «енергетичну частину» Мінекоенрго до Мінвугілля (яке ще не ліквідоване), а Мінзахисту довкілля залишити в міністерстві, що існує. Депутат аргументував свою позицію занадто великими строками для формування Міністерства захисту довкілля — шістьма місяцями. «У нас колосальна криза в енергетиці… І ми не маємо шес ти місяців на створення нового міністерства, тому йдемо таким шляхом», — сказав він.
Сумнівні аргументи, погодьмося. Замість логіки кризового менеджменту за ними криється логіка тимчасового утриманства, що є найбільш дорогим і найменш ефективним шляхом. А от що випливає з такої логіки, дозволю собі поміркувати на цю тему. Скоріше за все, виною всьому є зовнішнє чи олігархічне управління, що мало чим відрізняється одне від одного. Обидва ці шляхи можливі за умови слабкої центральної влади і є наслідком її діяльності. Тож ситуацію треба якнайшвидше міняти за рахунок реального посилення державної влади, її відповідності національним інтересам країни. А що таке сильна державна влада — це влада, яка спирається на свій народ. Не на його прошарки і не на бюрократичний апарат, а саме на народ. Бо за підтримки олігархів або зовнішніх партнерів влада здатна лише посилювати свій ситуативний вплив, але не реальну силу. Як кажуть у юристів, це «влада за довіреністю». А олігархам і зовнішнім світовим гравцям українська державна влада потрібна тільки слабкою. Свідченням цього є продовжувана гра в перетасування держорганів, їх функціональна невизначеність. Відданістю стилю урядування чинної влади можна пояснити початок роботи із перейменування «Національної ради реформ» в «Офіс простих рішень і результатів». Тобто якщо є намір щось ліквідувати, те, з чим ніхто не погоджується, то спочатку його перейменовують. Україна третій місяць живе без очільника культурного відомства, що є безпрецедентним випадком у сучасній історії. Ба більше — це симптом системної кризи, що поглинула гуманітарну сферу держави, перетворивши її в каламуть, де легко займатися корупційними махінаціями.
Відсутність належної державницької політики та уваги, зокрема, до культурної сфери, накладається на проблему деконструкції всіх культурних інститутів. В останні роки на наших очах це досягло свого апогею у вигляді розпродажу земель заповідників, розкрадання музеїв, ліквідації мистецьких шкіл та бібліотек, руйнації культурних пам’яток. Що лишиться нащадкам після подібних перетворень? І чи не перетворимося ми на безпам’ятне й злиденне населення, що шукає кращої долі в інших державах.
Нинішня соціальна динаміка вимагає від влади зовсім іншого. Бо нам з вами державна влада потрібна не тільки сильною, а й мудрою. Українська влада зараз перебуває в точці, коли ще є шанс щось змінити в цьому сенсі. Потрібні лише твердість та послідовність позиції, рішучість дій та, як мінімум, ідеологія здорового глузду! Саме вона вимагає від нас стати повноцінним культурним суспільством, а від країни — здобути перемогу у війні з Росією, здолати всі економічні негаразди й наблизити величне майбутнє України.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
