В Україні
Україна: шлях до корупційного олімпу. Частина 2
(Деякі особисті міркування автора на задану тему)
Володимир Дон,
член Національної спілки журналістів України
Продовження. Початок
Номенклатура
На жаль, такі вади людства, як крадіжка, розкрадання та корупція існували за всіх часів незалежно від економічного устрою та політичної системи. Глибина їх проникнення в суспільство, методи та масштаби залежать від стану законодавства в державі, наявності відповідних правоохоронних органів та судової системи, що в результаті сприяє торжеству принципу невідворотності покарання в тих випадках, коли система не може запобігти правопорушенню. Унікальність радянської корупційної системи полягала в тому, що вона була мотиватором, рушійною силою та системоутворюючим фактором, визначала напрями соціально-економічного та політичного розвитку країни. Як приклад можна навести цілу низку досить типових випадків, коли в держави абсолютно об’єктивно відсутній економічний, політичний, або якийсь інший сенс прокладати залізниці протяжністю тисячі кілометрів, споруджувати такі ж трубопроводи, будувати канали та розробляти проекти повороту сибірських річок назад чи споруджувати гігантські ГЕС, попередньо зруйнувавши тисячі малих та середніх.
Читайте також: Реквієм за адвокатським самоврядуванням
Причиною цього є хворобливе, збочене мислення, помножене на спрагу наживи, жорстокість і ненависть до співгромадян, бо в результаті виділення величезних ресурсів, наділені владою товариші спокійно й безкарно отримують можливість привласнити собі мільярди народних рублів, отримавши при цьому ордени та медалі, почесні звання тощо за героїчну працю на благо соціалістичної вітчизни. А народ – пухне з голоду, помирає від нелюдських умов життя, травм, холоду та виснаження.
Для повсюдної та ефективної боротьби з корупцією, а також іншими випадками порушення соціалістичної законності з боку власників партійних квитків було створено комісію партійного контролю. Як показала історія, основне завдання діяльності даної комісії полягало в тому, щоб не дати подальшого ходу викривальним матеріалам та обмежитися партійним стягненням або переведенням на іншу відповідальну роботу. Існувала висока думка, що розголос неприємних діянь партійних і радянських впливових чиновників може негативно позначитися на репутації всієї партії та держави.
У результаті представники номенклатури залишалися безкарними, а «великий вождь і вчитель», маючи на руках компромат, тримав на гачку не тільки побратимів по партії, а й прокурорів, суддів тощо. У зв’язку з цим основними особистими якостями для номенклатурних працівників були безмежна лояльність особисто сталіну та здатність беззаперечно виконувати його вказівки, а не моральна охайність, інтелектуальність та професіоналізм.
Панування страху
Чому ж радянський народ, громадяни, знаючи це все, мовчки зносили «тяготи такої ситуації»? Чому, як тоді було прийнято говорити, не сигналізували до відповідних органів? Відповідь тут досить проста. На любителів справедливості та борців із беззаконням обрушувалася вся радянська репресивно-каральна система й за «наклеп на чесних комуністів» можна було спокійно загриміти на нари за звинуваченням в антирадянській діяльності.
Гідний внесок у розвиток корупції в робітничо-селянській державі зробили співробітники нкдб — мдб. Якщо на зорі радянської влади прояви корупції в їх виконанні виражалися у зловживанні службовим становищем при конфіскаціях та арештах, більш схожих на грабежі, то з набуттям досвіду злочинний репертуар було розширено до здирства, шантажу, пред’явлення надуманих обвинувачень. Винятково прибутковим виявився 1947 р. у зв’язку з проведенням конфіскаційної фінансової реформи. Маючи інформацію про майбутній обмін старих купюр на нові, чекісти за допомогою третіх осіб внесли величезні суми в ощадкаси, тим самим зберігши заощадження і не тільки свої. (Тепляков А. Про корупцію в органах нкдб – мдб срср 1940–1950-х рр. // Суспільство. Інтелігенція. Репресії: Зб. статей до 60-річчя професора С. А. Красильникова / Новосибірський державний університет. – Новосибірськ: Видавництво «Сова», 2009. С. 205–223).
Читайте також: «Вибачте, панове, але це – беззаконня…»
Зрозуміло, не обійшлося без корупції і в судових органах. У період 1948 – 1949 рр. прокуратурою срср було встановлено численні факти хабарництва, зловживань, зрощування зі злочинними елементами та винесення неправосудних вироків і рішень у судах москви, Києва, краснодара та інших міст. У ході подальшого розслідування було встановлено, що ці злочини відбувалися в змові із суддями як нижчих інстанцій, так і Верховного суду. Таким чином, існувала налагоджена схема ухвалення неправомірних рішень при здійсненні «правосуддя» в державі. Слідство встановило наявність злочинного зв’язку між цими особами, який існував протягом кількох років з метою отримання хабарів під час винесення вироків, а також скоєння інших зловживань. У ході розслідування лише в москві було заарештовано 111 осіб, із яких 28 – представники судової системи.
Черговий імпульс процес розвитку корупції отримав наприкінці 70-х років ХХ століття під час керівництва срср Л. І. Брежнєвим. Умисна бездіяльність влади та заступництво зловмисникам викликало спонтанне зростання корисливих злочинів. При тому, що із трибун партійних з’їздів генсек жорстко засуджував «жадібність, корупцію, паразитизм, пияцтво, брехню та анонімки», представляючи їх пережитками минулого, зображуючи сьогодення як тріумфальну перемогу ідей соціалізму та комунізму (Боффа Дж. Від срср до росії. Історія незакінченої кризи. 1964-1994: Пер. з іт. Хаустової Л. Я. М.: Міжнар. відносини, 1996. 320 с.).
Перебування при владі стало настільки прибутковим, що «в деяких республіках існувала навіть певна такса на отримання партквитка» (Бобков Ф. Д. кдб і влада. С. 213.). «У південних республіках посада секретаря обкому коштувала півмільйона рублів, посада начальника УВС – 300 тисяч. Працівника ДАІ – від трьох до п’яти тисяч» (Гуров А. І. Червона мафія. М. 1955. Видавництво: Комерційний вісник С. 62, 352 стор. ISBN: 5-900647-10-2).
Варто зазначити, що політичне керівництво срср періодично з метою демонстрації суспільству своєї непримиренної позиції щодо корупції, а в основному для підтримки страху в середовищі васальної партноменклатури, оприлюднювало інформацію про найбільш одіозні та гучні процеси. Так, наприкінці шістдесятих сенсацією стала так звана «азербайджанська справа», під час якої стали відомі розцінки на придбання прибуткових посад. У 1982 р. резонансною була справа фірми «Океан», в ході якої було встановлено, що за кордон нелегально продавали чорну ікру у великих банках з маркуванням тихоокеанського оселедця. Одним з обвинувачених у ній проходив перший секретар краснодарського крайкому кпрс, член цк кпрс Медунов.
Справа Миколи Щелокова, який обіймав з 1968 по 1982 рік посаду міністра внутрішніх справ срср. Внаслідок комплексної перевірки було встановлено велику кількість порушень, вчинених екс-міністром. У зв’язку з цим 15 червня 1983 року М. Щелокова вивели з цк кпрс, а в листопаді 1984-го позбавили звання генерала армії. Указом Президії Верховної Ради срср від 10 листопада 1984 року Щелоков був позбавлений всіх державних нагород, а також його було виключено з лав кпрс.
Згадаємо й «бавовняну справу», пов’язану зі зловживаннями та приписками в бавовняній промисловості Узбекистану. Загалом у ході слідства було порушено 800 кримінальних справ, за якими засуджено на різні терміни позбавлення волі понад 4 тис. осіб, котрі звинувачувалися в приписках, хабарі та розкраданні. Були заарештовані та засуджені: до вищої міри покарання — колишній міністр бавовноочисної промисловості Узбекистану В. Усманов, колишній начальник ОБХСС Бухарської області А. Музафаров; до різних термінів позбавлення волі: перший заступник міністра внутрішніх справ срср Ю. М. Чурбанов, перший секретар ЦК КП Узбекистану І. Б. Усманходжаєв, колишні секретарі ЦК компартії республіки та інші.
Указані та деякі інші розслідування призвели до того, що було порушено свого роду договір між центральною владою та республіканським керівництвом, який полягав у тому, що керівництво срср поблажливо ставитиметься до витівок місцевих лідерів, а ті, в свою чергу, зберігатимуть лояльність і відданість центру. Місцева номенклатура, що причаїлася, чекала моменту, коли влада центру ослабне й стане можливим відновити свої позиції. У зв’язку з подіями 1991 р. реалізація плану ліквідації васального становища регіональних еліт була успішно здійснена.
Таким чином, можна стверджувати, що поряд з об’єктивними причинами розвитку суспільно-економічних відносин, які послужили знищенню срср як тоталітарної держави, важливу роль у цьому процесі відіграла наявність тотальної корупції, а також безуспішні спроби центральної влади створити видимість боротьби з хабарництвом, продажністю, кумівством тощо. Корупція виявилася сильнішою за тоталітарний режим, сильнішою за нерівність і покірність, голод, загальний дефіцит, а найголовніше – брехливу комуністичну пропаганду.
Чому радянська ідеологічна система, яка спиралася на корупцію і яка проіснувала понад 70 років, була зруйнована за досить короткий проміжок часу та ще й без відчайдушного опору номенклатури? Радянська державна система створила неприродний та нездоровий спосіб управління власністю, відповідно до якого бюрократія чи чиновництво, якому від імені народу було доручено раціонально та грамотно розпоряджатися державними ресурсами, абсолютно не було зацікавлене в їхньому ефективному управлінні. Особисті цілі номенклатури полягали виключно в досягненні вищої влади оскільки саме влада й виключно влада була основним джерелом усіх благ, у тому числі матеріального благополуччя. Жодні виробничі успіхи, вдосконалення техніки та технологій, відкриття та винаходи не йшли в порівняння з тими преференціями, які давала влада.
Читайте також: Корупція антикорупціонерів? Про підозри в роботі НАБУ і реальні результати діяльності
Цьому сприяли і закритий характер радянської економіки та партійна диктатура, яка не терпіла полеміки, критики, підбір кадрів здійснювався виключно за принципом відданості та вірності, безкарність та покровительство, що в комплексі служило живильним середовищем для розвитку тотальної корупції. Радянський тоталітарний режим став благодатним ґрунтом для виникнення корупції та її подальшої трансформації у формат тотальної. Сталося це, по-перше в зв’язку зі спробою приниження значення та ліквідації приватної власності. Як засвідчила історія, будь-які зазіхання або замахи на приватну власність приречені на провал. Це відбувається завдяки самій природі приватної власності, яка в будь-якому випадку проб’є собі дорогу, формуючи тіньові ринки та пов’язану з ними корупцію (Л. Тимофєєв. Тіньові економічні системи сучасної росії. Теорія – аналіз – моделі. 2008 Видавничий центр РДГУ 328 стор).
По-друге – закритість влади. Закрита, кулуарна система прийняття рішень, без відкритого обговорення в пресі, без можливості заперечувати прийняті владою рішення як основа радянської влади, що виникла з перших днів жовтневого перевороту. Відсутність об’єктивної інформації про реальний стан та масштаби корупції в державі взагалі та конкретні випадки, зокрема, не дозволяли суспільству висловити своє ставлення до цього явища. Неприйняття лише на рівні почуттів та емоцій не вилилося в протести на рівні знань і переконань.
По-третє – дефіцит, який автоматично породжує чорний ринок, існування якого без корупції в зв’язку із захистом спекулянтів, видобутком товарів та реалізацією послуг абсолютно неможливо (Корнаї Я. Дефіцит. 1982. Переклад з угорської: С. Берзіна, С. Булаха, В. Заїкіна, Д. Маркова, А. Михальської, А. Полякова, М. Попова, В. Філіппова. Наукове редагування Д. Маркова та М. Усієвич. Видавництво «Наука», 1990. 454 с.).
Боротьба радянської влади з корупцією зазнала нищівної поразки й завершилася у зв’язку з ліквідацією срср як носія цієї влади. У зв’язку з цим виникає цілком закономірне питання, як і чому найжорстокіший в історії цивілізації режим, який переміг усіх внутрішніх ворогів, у тому числі й ідеологічних, що розбив на фронтах війни фашистську Німеччину, імператорську Японію, що створив численний «пул» держав соціалістичної орієнтації в Європі, Північній та Південній Америці, Азії, Африці капітулював перед корупцією?
Недоторканність партійного керівництва та посадових осіб держави, відсутність рівного правосуддя для всіх, стала фактором, що розкладав не лише радянську правоохоронну систему, а й владу загалом. Відсутність відповідальності, безкарність є способами заохочення злочинності і, щойно неприйняття ефективних заходів доходить до критичного моменту, злочинність перемагає владу, що й сталося у випадку з корупцією. Навіть під час перебудови, коли корумпованість правлячої еліти різко зросла, корумпованість системи управління на офіційному рівні заперечувалася. Якщо ж було помічено симптоми подібних зловживань, службовець негайно позбавлявся посади. Однак представники вищої адміністративної еліти, як і раніше, були недоторканними. У зв’язку з цим неможливо не звернути увагу на автентичність процесів, що відбувалися в 1990-х з подіями в сучасній Україні, які отримали особливу виразність і забарвлення у зв’язку з нападом росії на нашу країну. Виходячи з вищевикладеного, можна дійти висновку, що причина корупції в срср полягає в самій природі створення та існування радянської держави: спроба обдурити об’єктивні закони розвитку соціально-економічних відносин у суспільстві; надмірне розростання бюрократичного апарату, який не виробляє матеріальних цінностей, а займається лише їх розподілом; абсолютна закритість бюрократії та у зв’язку з цим відсутність громадського контролю за діяльністю органів державної влади; високий ступінь криміналізації влади та нерівномірне правозастосування; невиправдано велика кількість заборон і, в ряді випадків, толерантність влади до їхнього порушення; існування системи тотального дефіциту. На жаль, багато з наведеного є і в сучасній Україні. Сподіватимемося, що політична воля керівництва держави та боязкі прояви громадянського суспільства не дозволять корупції в черговий раз здобути перемогу.
Патримоніальна модель управління
Еліта, номенклатура, чиновники – коли йдеться про радянську державу, вживання цих дефініцій відбувається досить часто, іноді вони використовуються як синоніми, іноді в них не бачать нічого спільного. Проте «Короткий політичний словник» визначає «номенклатуру», як перелік посад, призначення куди затверджується вищими органами (Короткий політичний словник. Автор-упорядник І. В. Льохін. 1964. 352 с.).
Номенклатура – це перелік найбільш важливих посад, кандидатури на які попередньо розглядаються, рекомендуються та затверджуються відповідним партійним комітетом (райкомом, міськкомом, обкомом партії тощо). Звільняються з роботи особи, які входять у номенклатуру партійного комітету, також лише з його згоди. До номенклатури включаються працівники, які перебувають на ключових постах (Петрович Н. А., Кузьмін Н. Ф., Петренко Ф. Ф. та ін. Партійне будівництво: навчальний посібник. Політвидав. Видання 6-е. 1981 р.).
Як більш доступне формулювання, можна навести значення «номенклатури», яке часто вживалося й було прийнято в срср – партійно-господарський актив, сукупність діючих керівних працівників вищої та середньої ланок. Відповідно до номенклатурних списків посад, партійні органи здійснювали добір кадрового резерву — кандидатур на заміщення осіб, які вибувають зі складу чинної номенклатури.
Сучасне значення номенклатури – це громадський клас, що складається з осіб, які займають важливі управлінські посади та отримали ці посади недемократичним шляхом, а також керівників трудових колективів, призначених державними або політичними особами. Тобто під номенклатурою мають на увазі як радянську, так і державну еліту будь-якого іншого недемократичного суспільства (А. Родіонів. Що таке номенклатура? 13 листопада 2019 р. Соціал-демократичний часопис «Логіка прогресу»).
Резюмуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що номенклатура, в даному контексті – це певна група осіб, призначених на керівні посади, за політичними мотивами кулуарними рішеннями партійних чиновників із застосуванням протекціоністського механізму, також, у переважній більшості випадків, є членами комуністичної партії, демонструють відданість і вірність комуністичним вождям, та мають відповідне класове походження. Таким чином, ключовою умовою, яка визначає поняття «номенклатура», є затвердження кандидатів на керівні посади відповідним партійним комітетом.
У зв’язку з цим номенклатура – це насамперед прихильники, члени політичної партії – партії соціалізму, що переміг. Що представляє собою «перелік найважливіших посад». В умовах комуністичної ідеології й того, що «пролетарська держава перебувала в оточенні зовнішніх ворогів та засланих провокаторів», беручи до уваги те, що вперше номенклатурні списки керівних посад у державних установах срср були затверджені Оргбюро цк ркп(б) у 1923 р. – це практично всі керівні посади, починаючи від найменших – начальник дільниці чи зміни цеху, бригадир у колгоспі, до керівників промислових підприємств, організацій, керівників освіти, культури, охорони здоров’я, міністрів тощо. Ця частина є господарським активом. Партійний актив – це секретарі первинних парторганізацій, інструктори райкомів, міськкомів, обкомів тощо – до секретарів цк союзних республік, члени цк кпрс, політбюро і навіть кандидати на ці формування. Депутати всіх рівнів, починаючи з районних і закінчуючи вс срср. Керівники органів радянської влади, починаючи від інструктора райвиконкому та закінчуючи верховною радою срср. Особлива увага приділялася при призначенні на посади військових, керівників та співробітників правоохоронних органів та судової системи.
Загальна чисельність радянської номенклатури – не відома. Але якщо оцінювати кількість найбільш привілейованих, то згідно з відомостями з Великої енциклопедії у 1981 році загальна кількість посад, затвердження на які здійснювалося з використанням номенклатурних списків, становило в срср 400 тисяч осіб. Натомість М. Восленський визначав чисельність номенклатурних працівників срср брежнєвського періоду цифрою 750 тисяч (без членів сімей). Помноживши цю цифру на 4 (приблизний середній склад сім’ї) отримуємо три мільйони. У цьому автор посилається на те що, що «до дворянського класу належить не тількии граф, а і його дружина — графиня та діти. Не забудемо ми й номенклатурних жінок і номенклатурних дітей» (М. Восленський. Номенклатура. Панівний клас Радянського Союзу. Видання друге, виправлене та доповнене, 671 с. Overseas Publications Interchange Ltd London, 1990).
Апологети радянської ідеології знаходять досить оригінальне виправдання щодо існування номенклатури. В умовах відсутності ринкових відносин був необхідний стимул, що спонукає керівників діяти з повною віддачею під загрозою відлучення від централізовано розподілених благ, при цьому призначення на посади здійснюється за особливими критеріями. Активність, що стимулюється матеріально (наявність чи відсутність благ і привілеїв), політично (можливість просування чи репресії), духовно («велика ідея»), ставала суб’єктивним заступником об’єктивних відносин ринкового суспільства. Номенклатура – це спосіб структуризації суспільства, за допомогою якого досягається його максимальна керованість в ім’я досягнення заданих стратегічних цілей (Мохов В. П. Номенклатура як політичний інститут історія радянського суспільства другої половини ХХ століття. Науково-практичний часопис Північно-західної академії державної служби. № 1, 2005 р. Стор. 96, 97, 94 111).
Подібну модель управління класифікують як патримоніальну (родинну, родову, спадкову), яка характерна тим, що чиновники розглядають службу як джерело адміністративної ренти, а своїм становищем зобов’язані особисто вождю. Кордони між приватним і публічним максимально стерті, і держслужбовець вважає свою посаду та економічні можливості приватної власністю (К. Мельників. Кафедра держкормління. Як кумівство і непотизм стали основою російської державності: зісторії срср. 15 жовтня 2020 року).
Відповідно до теорії Макса Вебера патримоніальна держава – це держава, перетворена на персональну власність правителя і керована як персональна власність (Макс Вебер. Господарство та суспільство. Нариси соціології, що розуміє. Т. ІV. Панування. Переклад із німецької під загальною редакцією доктора філософських наук, професора Л. Г. Іоніна. Видавничий дім Вищої школи економіки. М., 2019. С. 81).
Відповідно до концепції Гетті управління патримоніальною державою здійснюється не одноосібно, а кланами, в такий спосіб держава перетворюється на колективний видобуток. Більше того, клієнтелізм і патримоніальність зовсім не приречені на історичну загибель і навіть за умови зміцнення демократичних інститутів (Гетті А. Практика сталінізму: більшовики, бояри та невмираюча традиція. М.: РОЗСПЕН. 2016 р. пер. з англ. Л. Ю. Пантіна. С. 281).
Джеральд М. Істер, вивчаючи поведінку ранньої радянської еліти, дійшов висновку, що вирішальне значення для неї мала система особистих зв’язків, завдяки якій у розпорядження її членів надходили «неформальні ресурси влади». Наявність цих ресурсів було необхідно для підтримки влади за умов слабкості державного апарату. У зв’язку з тим, що радянська держава на ранніх стадіях була слабкою, то такі неформальні ресурси виявилися життєво важливими для її існування. Неформальні зв’язки та особиста взаємодопомога продемонстрували позитивний вплив на здатність радянської держави до територіального управління.
Аналогічної точки зору дотримується й згаданий уже М. Восленський, звертаючи увагу на те, що патронажні зв’язки відповідно до основного закону номенклатури захопили весь партійний і державний апарат. «Щоб зробити партійну кар’єру, треба бути не самотньому, а членом кліки, де всі підтримають один одного, і зуміти стати її ватажком, бо саме йому дістається найвища завойована клікою посада». (М. Восленський. Номенклатура. Панівний клас Радянського Союзу. (Видання друге, виправлене та доповнене). 671 с. Overseas Publications Interchange Ltd London, 1990).
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
