Укртрансгаз проти тепловиків Юридичні проблеми кваліфікації безпідставно набутого майна

Юрій Котнюк, ЮВУ

Наприкінці минулого року наша газета вже розповідала про те, що в серпні—вересні 2019 р. належне державі Акціонерне товариство «Укртранснгаз» раптом у масовому порядку почало подавати до господарських судів позови про повернення безпідставно набутого майна, одержаного шляхом несанкціонованого відбору газу з газотранспортної системи. Спірний період у переважній більшості випадків охоплював 2016-2017 роки, а відповідачами були комунальні підприємства і об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, промислові підприємства й навчальні заклади, військові частини і в’язниці, словом, усі ті, хто використовує природний газ для обігріву житлових приміщень і їх забезпечення гарячою водою. Ще в листопаді кількість розглянутих за цими позовами справ можна було перелічити на пальцях, і всі вони були вирішені не на користь позивача. Але станом на початок лютого в Єдиному державному реєстрі судових рішень уже налічується близько сімдесяти вердиктів даної категорії, з яких Укртрансгазом програно сорок, а, умовно кажучи, виграно тридцять. Це що стосується судів першої інстанції, а от уже в апеляційній було ухвалено лише дві постанови й жодна з них не на користь позивача. Така статистика свідчить, що, можливо, передчасними були висновки, ніби Укртрансгаз затіяв цю кампанію виключно для того, аби забезпечити роботою й заробітком своїх адвокатів.

Чому так пізно?

Одразу зауважимо, що з 1 січня цього року Укртрансгаз уже не є оператором газотранспортної системи (ГТС) — замість нього в цій ролі виступає вже інше й теж належне державі підприємство. Але при цьому Укртрансгаз не зник з економічної карти України — він залишається оператором підземних сховищ газу, а також виконує ще низку функцій, серед яких і доведення до логічного завершення судових справ, ініційованих ним у ту пору, коли він ще був оператором ГТС.

Що стосується даної категорії справ, то, оцінюючи ситуацію з формальної точки зору, можна констатувати, що в повному обсязі Укртрансгаз не виграв жодної справи. Це сталося тому, що позивач заявляв фактично дві альтернативні позовні вимоги: і повернути несанкціоновано відібраний газ, і відшкодувати його вартість грошима за цінами, що склалися в липні 2019 року. В більшості частково виграшних для Укртрансгазу випадків судді вирішували, що відповідач має відшкодувати безпідставно набуте майно грошима, оскільки саме по собі це майно у вигляді газу давно було спалене для обігріву житла, тож повернути його вже неможливо. Але у двох випадках було вирішено повернути не грошима, а газом. Такий оригінальний підхід продемонстрував суддя Господарського суду Харківської області Володимир Ольшанченко, який мотивував своє рішення тим, що йому не були надані докази відсутності у відповідачів-ОСББ цього незаконно одержаного газу, а тим паче доказів неможливості його повернення в ГТС. Такий підхід нагадує логіку класичної німецької бюрократії, абсурдність якої була яскраво змальована в у кінострічці про барона Мюнхаузена: «Якщо суду не надано доказів, що він не літав на місяць, значить він на нього літав, а якщо в судовому порядку встановлено, що він туди літав, значить це вже науковий факт».

Однак попри цей комічний момент виникає запитання, чому Укртрансгаз так довго тягнув з подачею позовів до тепловиків, адже в багатьох випадках з моменту виникнення спірних відносин минуло три роки й було пропущено строк позовної давності. Виявляється, це дуже довга й складна історія, в ході якої Укртрансгаз судився за своє майно спочатку з Нафтогазом, потім з облгазами, але оскільки всі попередні спроби виявилися безуспішними, він спробував щастя у судовій війні з виробниками тепла. Але про все по порядку.

У пошуках винуватця зниклого газу

Як відомо, Україна споживає нині більше 30 млрд м3 газу на рік. Це означає, що кожного дня з ГТС до споживачів виходить близько ста мільйонів кубометрів, і стільки ж має заходити до неї протягом доби з родовищ, підземних сховищ або газотранспортних систем сусідніх країн. Але й це ще не все: для підтримання постійного тиску в системі, яку складають 30 тисяч кілометрів труб великого діаметру, в ній постійно має передувати близько одного мільярда кубометрів так званого технічного газу, який вважається власністю Укртрансгазу і який він придбає за свої кошти.

І ось за підсумками 2016 року його фахівці порахували, що протягом року з ГТС вийшло на кілька мільярдів кубометрів більше, ніж зайшло. Аналогічна ситуація повторювалася й за підсумками й кожного наступного року. Будучи згідно з законом зобов’язаним підтримувати систему в належному стані, Укртрансгаз покрив цю дірку, придбавши необхідну кількість газу за власні кошти, а потім став шукати винуватця її утворення, аби стягнути з нього компенсацію. Облгази, які є операторами газорозподільних систем, пояснили йому, що до чого. Виявилося, що цей «зниклий» газ було спожито виробниками тепла, які уклали договір його купівлі-продажу з Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», яка й постачала їм цей газ, але натомість не подавала в ГТС аналогічну кількість газу з жодного з трьох перелічених вище джерел.

Попри те, що Нафтогаз був його материнською компанією, який і тоді був і нині є власником ста відсотків його акцій, Укртрансгаз подав на нього до суду, логічно вважаючи, що раз Нафтогаз постачав тепловикам паливо й отримував від них за це гроші, то він і має компенсувати недостачу. Але цю справу (№ 910/10225/16) за підсумками її розгляду в усіх трьох інстанціях Укртрансгаз програв, оскільки суддям здалися переконливими наступні аргументи його опонента.

Нафтогаз відповідно до покладених на нього урядом спеціальних обов’язків дійсно мав договори з тепловиками, але згідно з відповідними постановами Кабміну він зобов’язаний був постачати їм газ лише в тих випадках, якщо споживач забезпечував рівень розрахунків за поставлений ресурс не нижче 90 відсотків. Якщо ж заборгованість перевищувала цю відмітку, Нафтогаз припиняв постачання таким недисциплінованим виробникам тепла. Зокрема, не виділяв для них номінації, без наявності яких оператори газорозподільних систем не мали правових підстав здійснювати транспортування їм газу мережами розподільних трубопроводів. Простіше кажучи, повинні були перекрити їм вентиль.

Судові спори з облгазами виявилися програшними

Спіймавши такого облизня, Укртрансгаз вирішив судитися вже з облгазами. Логіка його дій була такою: раз вони не перекрили їм подачу газу, значить несуть відповідальність за несанкціонований відбір газу, який мають спочатку відшкодувати Укртрансгазу, а потім у свою чергу стягувати цю суму з тепловиків. Ці спори з чотирма десятками носили доволі драматичний характер: бували випадки, що Укртрансгаз вигравав позови в судах першої інстанцій, бувало що і в другої, але жодне з рішень Верховного Суду не було ухвалене на його користь.

Це сталося тому, що на боці облгазів виявився залізний аргумент. Справа в тому, що постанова КМУ дійсно знімала з Нафтогазу зобов’язання постачати газ тепловикам і виділяти їм номінації за відсутності належного рівня розрахунків. Але разом з тим Кабмін з 2015 по 2018 рік кожного жовтня приймав розпорядження (№ 1065, № 742, № 720 і № 717), які в період опалювального сезону зобов’язували Нафтогаз давати виробникам тепла номінації, а крім того зобов’язували облгази забезпечувати доставку газу виробникам тепла. Причому з тексту цих розпоряджень важко було зробити однозначний висновок про те, чи скасовують вони на холодний період року вимоги урядових постанов про рівень розрахунків. Саме тому одні судді вирішували, що протягом опалювального сезону Нафтогаз повинен виділяти номінації, а облгази забезпечувати доставку газу тепловикам незалежно від розмірів їхньої заборгованості. Інші ж судді робили висновок, що номінації мають виділятися лише за умови оплати виробниками тепла 90 відсотків вартості раніше поставленого газу. Як уже було зазначено, судді останньої інстанції однозначно прийняли першу з цих двох точок зору й відхилили претензії Укртрансгазу до облгазів.

Після такої поразки в Укртрансгазу було два сценарії дій продовжувати боротьбу за компенсацію витрачених ними коштів на покриття газової діри. Перший — відновити спір з Нафтогазом й подати заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Другий — судитися з сотнями, якщо не з тисячами великих і малих виробників тепла. Укртрансгаз, судячи з подальших його дій, обрав перший і в червні 2019 року подав заяву про відновлення тяжби з Нафтогазом й навіть заплатив за це судовий збір у сумі 310 тисяч. Але сталася халепа: представником заявника виявився той самий адвокат, який за два роки до того брав участь у розгляді цієї ж самої справи, але на зовсім протилежному боці, виконуючи функції представника Нафтогазу. Цей факт яскраво свідчить про якість управління юридичним підрозділом концерну, а суд розцінив його достатньою підставою аби відмовити в перегляді справи.

Поразки й піррові перемоги

Таким чином усі перелічені шляхи пошуків правди виявилися для Укртрансгазу провальними, після чого той вирішив спробувати останній шанс, тож у серпні-вересні його адвокати стали засипати господарські суди позовами до тепловиків, вимогою яких було повернення безпідставно набутого майна й відшкодування його вартості в грошовому вираженні. Правда перед тим юристам державного концерну довелося сформулювати розлоге пояснення, чому суд повинен розглядати позов до особи, з якою в позивача не було договірних відносин. Внаслідок цього не лише відповідачі, а й деякі судді дізналися про існування такого юридичного поняття як кондикція (не плутати зі схожим за написанням словом кондиція, значення якого відомо останньому алкоголіку). Поки що результати розгляду цих справ за і проти позивача розділилися у пропор ції тридцять на сорок, тому важко передбачити, якими будуть остаточні рішення в судах останньої інстанції. Тому поки що ми пропонуємо увазі читача деякі цікаві, а подекуди й комічні моменти цієї епопеї.

Як і слід було чекати, думки суддів розділилися в питанні тлумачення так званих «опалювальносезонних» розпоряджень уряду, що мало місце й під час розгляду позовів Укртрансгазу до облгазів. Якби Верховний Суд свого часу узагальнив судову практику на цю тему й оформив свої висновки у вигляді постанови пленуму ВС, можливо, рішення судів були би більш одноманітні.

Найменша сума вимог була заявлена в позові до розташованого в Харківській області об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) «Лозівська-5», з якого Укртрансгаз хотів стягнути 2 кубічних метри газу, нібито несанкціоновано відібраного в квітні 2017 року й одночасно стягнути 13 гривень 36 копійок його вартості (справа № 922/3037/19), заплативши за це 1 921 гривню судового збору. Проте господарський суд, зробивши висновок про те, що безпідставного набуття майна в даному випадку не було, в задоволенні позову відмовив, а, крім того, додатковим рішенням ухвалив стягнути з позивача 7 274 гривні, витрачені відповідачем на отримання правової допомоги. Як кажуть в народі, пішов за шерстю, а повернувся стриженим.

Пірровою перемогою можна вважати для Укртрансгазу рішення Господарського суду Харківської області, ухвалене в справі № 922/3036/19 за його позовом до ОСББ «Наш дім 2012». предметом якого було стягнення 175 м3 природного газу, відібраного теж у квітні 2017 року, а також його грошової вартості в сумі 1 169 грн. За це було сплачено 3 842 грн судового збору. Відповідач, як то кажуть упав на дно, письмових пояснень суду не надав і явку свого представника в судове засідання не забезпечив, тож суд, ухвалюючи рішення, виходив з доказів позивача і міркувань здорового глузду. Наслідком цього стало часткове задоволення позову — лише в частині грошової компенсації: суд ухвалив стягнути з цього ОСББ на користь Укртрансгазу 1 169 грн позовних вимог і половину сплаченого ним судового збору в сумі 1 921 грн. Чистим результатом для нього стала втрата 752 гривень — такою виявилася ціна за моральне задоволення від частково виграної справи.

Приклади перемог, за які не соромно

Втім, далеко не завжди позовні вимоги Укртрансгазу виражалися такими відносно скромними сумами — ним були виграні й чималі гроші в низки великих комунальних підприємств, які мають змогу наймати кваліфікованих адвокатів. Так, призом переможця стали 114 млн грн, постановлених до стягнення з КП Дніпровської міської ради «Теплоенерго», 76 млн грн — з КП «Криворіжтепломережа», 58 млн грн — з КП «Рубіжнетеплокомуненерго». Але все це були рішення судів першої інстанції, тож немає жодної гарантії, що вони не будуть переінакшені в апеляційних судах.

А от кому в цій історії можна поспівчувати, так це юристам однієї з дислокованих у Кропивницькому військових частин, з якої рішенням Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/2643/19 було ухвалено стягнути 55 тис грн за відібрані в жовтні-листопаді 2016 року 11 тис кубічних метрів газу. В нього, як і багатьох інших відповідачів, був договір з Нафтогазом, але через надмірну заборгованість він припинив виділяти номінації. Разом з тим оператор місцевої газорозподільної системи АТ «Кіровоградгаз» не перекрило військовикам вентиль і вони продовжували отримувати газ, необхідний для опалення житлових приміщень. Сподіваючись розрахуватися за паливо після того, як надійдуть кошти з Міністерства оборони, вони надіслали на адресу Нафтогазу складені в двох примірниках й підписані акти приймання-передачі, які пропонували підписати, а один повернути споживачеві. Проте Нафтогаз відмовився це робити, посилаючись на те, що номінацій даній військовій частині він не виділяв, постачальником себе не вважає, тож не бачить необхідності підписувати акти приймання-передачі товару, який він не продавав.

У ході судового розгляду відповідач намагався пояснити, що він є бюджетною установою й фінансується через Державну казначейську службу, яка не реєструє фінансових зобов’язань і не здійснює відповідних оплат без наявності належних чином оформлених актів виконаних робіт, роль яких у даному випадку грають акти приймання-передачі газу. Тож Нафтогаз, виходить, теж частково винен у тому, що військовики несвоєчасно розрахувалися з ним. Попри це суддя Тетяна Макаренко вирішила, що відповідач не довів, що три роки тому ним було зроблено все від нього залежне, аби його дії не були кваліфіковані як безпідставне набуття майна.

Втім, дане рішення, як і сім десятків інших, ще не є остаточним, тож головні події даної історії ще попереду.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути