«Усипка, утечка, усушка й утруска», або Що робиться з газом у розподільних мережах?

Юрій Котнюк, ЮВУ

Кабінет Міністрів таки не наважився відпустити з 1 червня ціни на газ на ринкову волю і вкотре, цього разу до 1 серпня, продовжив термін дії своєї постанови No 187 про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу. Населення зітхнуло з полегшенням, але так само зі ще більшим полегшенням, напевне, зітхнули й вітчизняні олігархи, адже принаймні ще два місяці на їх користь триватиме те, що Остап Вишня, розповідаючи про масштабні розкрадання на господарському фронті, виніс у заголовок свого відомого фейлетону. А саме «Усипка, утечка, усушка й утруска» (1922 р.). Тільки в сучасній газовій термінології це називається «виробничо-технологічні витрати і нормовані втрати».

Куди ділося 70 мільйонів кубометрів?

Уяву про те, в яких масштабах відбувається це явище, дає рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 травня у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби. Позивач належить до числа підприємств, на які поширюється дія урядової постанови No 187 і які відповідно до її положень мають право купувати в НАК «Нафтогаз України» дешевий газ, але й самі зобов’язані продавати його за дешевою ціною окремим категоріям непромислових споживачів, зокрема населенню. Щороку ПАТ «Харківміськгаз» розподіляє по півторамільйонному Харкову близько 1,4 мільярда кубометрів природного газу, для чого використовує 8 тисяч кілометрів трубопроводів, які залежно від діаметру діляться на розподільчі, ввідні та внутрішні газопроводи. І ось якокь у податковій інспекції порахували, що протягом трьох років — з середини 2014 по середину 2017 року — «Харківміськгаз» списав на виробничо-технологічні витрати та нормовані втрати 70 млн м3 природного газу, тобто кожний шістдесятий кубометр із тих, які йому замовили розподілити.

Здоровий глузд підказує нам, що в даному випадку була реалізована звична схема, про яку нещодавно розповідав Прем’єр-міністр Володимир Гройсман: «Людям, наче, давали дешевий газ, а насправді просто списували на них, а продавали по ринкових цінах і крали на цьому сотні мільйонів і мільярдів доларів». Іншими словами соціальний газ на папері оформили під витрати й втрати, а насправді він пішов на заводи олігархів. Але конкретних доказів цьому податківці, на жаль, не знайшли, тому вирішили розжитися принаймні на екологічному податку.

Аби доступно пояснити це, згадаймо на хвилинку шкільні уроки хімії. Природний газ, як відомо, в більшості своїй складається з метану (хімічна формула — CH4). Під час горіння він вступає в реакцію з киснем (O2), внаслідок чого не лише генерується теплова енергія, а й утворюється два основних продукти відходів — вуглецевий газ (CO2) і вода (H2O). Отже, якщо «Харківміськгаз» витратив 70 мільйонів метрів газу, значить він випустив в атмосферу на таку ж кількість щось одне з двох: або вуглецевий газ (якщо природний газ було спалено в газоперекачувальних агрегатах), або метан (якщо стався витік природного газу). В будь-якому випадку підприємство, на думку податківців, мусило заплатити екологічний податок.

Щоб оформити одержану з оперативних джерел інформацію в належному вигляді фахівці Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби провели позапланову документальну виїзну перевірку «Харківміськгазу» на предмет повноти сплати ним цього податку за період з 1.07.2014 по 30.06.2017 рр. На підставі її матеріалів 12 грудня 2017 р. було складено Акт про порушення вимог Податкового кодексу України, а 3 січня винесено податкове повідомлення-рішення про стягнення 5,8 мільйона гривень: зокрема, 4,7 млн грн несплаченого податку плюс 1,1 млн грн штрафних фінансових санкцій.

Помилка фіскалів

Хоча основною темою нашої розповіді є махінації із соціальним газом, нам ніяк не уникнути деяких екологічно-правових моментів. В ході податкової перевірки було встановлено, що в перекачувальних агрегатах газ точно не спалювався, а значить і вуглецевий газ в атмосферу не викидався. Залишався метан. Для обгрунтування свого рішення податківці послалися на Перелік речовин, які входять до «твердих речовин» та «вуглеводнів» і за викиди яких справляється збір, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.03.2002 р. No 104. В ньому до категорії вуглеводнів було віднесено й метан.

Але такі розрахунки фіскалів виявилися глибоко помилковими й такими, що грунтувалися на застарілих даних. Прийнятий у 2010 р. Податковий кодекс України встановлював, що за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин має стягуватися екологічний податок, але визначення, що таке забруднюючі речовини, а тим більше їх переліку, не наводив, тож для роз’яснення цього питання слід було піднімати інші закони й підзаконні акти. Фахівці Офісу ВПП підняли згаданий вище наказ МЕПР, але з часу його прийняття сталася низка подій. Зокрема, 4 лютого 2004 р. було прийнято Закон України «Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату». А одному з додатків цього протоколу було сказано, що метан відноситься не до забруднюючих речовин, а до парникових газів. А раз так, то й податок за його викиди в атмосферу стягуватися не повинен.

Що ж стосується наказу Міністерства екології та природних ресурсів No 104/2002, то з цього приводу суд зауважив, що він взагалі-то був розроблений на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 1.03.1999 р. No 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору». Але виконавши свою місію в новітній вітчизняній історії, цей нормативно правовий акт ще в грудні 2010 р. постановою уряду було визнано таким, що втратив чинність. Раз так, то й відомчий наказ, розроблений на його виконання, мав би сконати слід за ним. Так, згідно листа Міністерства юстиції України від 09.10.2017 року зазначений наказ Мінекології мав бути скасованим не пізніше 12.02.2011 року, але в силу управлінського хаосу, що спостерігався при старій владі й продовжує спостерігатися при новій, він, у порушення законодавства, досі значиться діючим.

Винуватий «закон Гей-Люссака»

Отже, виходячи лише з цього мотиву позов «Харківміськгазу» до Офісу ВПП ДФС про скасування податкового повідомлення рішення був би задоволений. Але, на превелику радість шанувальників гумору в тексті вердикту Харківського ОАС містяться пояснення позивача про те, куди ж все таки ділося 70 мільйонів метрів газу, якщо вони не були ні спалені, ні викинуті в атмосферу в природному вигляді. І з якими, на превеликий подив, цілком погодилася суддя Олена Шляхова.

Причина перша: виявляється, істотною частиною виробничо-технологічних витрат є обсяги природного газу, за допомогою яких здійснюється фізичне балансування в газорозподільних мережах (ГРМ). Останнє представляє собою комплекс технічних і технологічних заходів, які вживаються оператором ГРМ для утримання тиску газу на рівні, необхідному для безпечного й ефективного розподілу цього виду палива. Іншими словами, це природний газ, який постійно перебуває в мережах для забезпечення руху природного газу та працездатності мереж, тобто використовується для забезпечення технологічного процесу.

Доповнимо пані Шляхову. Уявімо собі завод або фабрику, які давно не працюють, чи квартиру або приватний будинок, в яких давно ніхто не живе. До них підведено газопровід, проте газ уже протягом тривалого часу цими споживачами не використовується. Але для того, щоб після увімкнення вентиля одразу ж пішов газ, необхідно, щоб у цій так би мовити «мишачій норі» постійно перебував певний його обсяг. І чим більше споживачів припиняють користуватися газом, тим більше його лежить мертвим грузом й тим більші витрати на фізичне балансування в ГРМ. Начебто логічно й зрозуміло. Але прикинемо навскидку, скільки газу заляже в таких от «мишачих норах», якщо раптом увесь Харків перестане користуватися газом. Не тому, звичайно, що вимре, а тому, що, скажімо, перейде на інші види палива. Відповідь: при наявній довжині й діаметрі труб — не більше ста тисяч кубічних метрів.

Таким чином, усе це маніпуляції, схожі з тими, які менеджмент Нафтогазу проводить із так званим «буферним газом» у підземних сховищах газу, який фізично не можна з них викачати. Журналісти підмітили, що спочатку його обсяг офіційно озвучувався цифрою 7, потім 6, потім 5 мільярдів кубометрів, а потім на запити почали надходити відповіді, що інформація про обсяги буферного газу розголошенню не підлягає. Це при тому, що підземні сховища газу обладнуються в порожнинах висмоктаних газових родовищ, куди не треба закачувати ніякого буферного газу, оскільки цим буферним газом насправді є той газ, який так і не змогли вкачати під час промислової розробки. Зате за рахунок маніпуляцій із цим уявно-буферним газом у менеджменту Нафтогазу захмарні зарплати.

Причина друга — метрологічні втрати на приладах обліку. Так, на побутових лічильниках газу внаслідок похибок вимірювання може втрачатися від 1,5% на нових лічильниках до 6% на тих, які вже були в експлуатації кілька років. Тому, мовляв, кількість фактично спожитого газу може бути більшою, аніж кількість зафіксованого лічильником.

Третя причина — закон теплового розширення газів, відкритий двісті років тому французьким хіміком Жозефом Луї Гей-Люссаком. Відповідно до нього природний газ має властивість змінювати фактичний об’єм залежно від зміни температури. Чим вище вона — тим більший об’єм газу. Практичне його значення, на думку судді Олени Шляхової, полягає в тому, що «Харківміськгаз» одержує блакитне паливо при температурі +20°, а в більшос- ті його споживачів, що використовують газ для опалення, лічильники розташовані на відкритому повітрі. Враховуючи, що більшу частину природного газу вони отримують взимку при температурі -10°, а іноді й -20°, зменшується фактичний обсяг отримуваного газу — десь на 3,6% на кожні 10°. Тож якщо, наприклад, з «теплої» сторони буде відпущено 1000 м3 природного газу, то лічильник споживача, якщо він обладнаний на «холодній» стороні, порахує лише 856 м3

Отже за цією логікою виходить так, що харків’яни мають ще й дякувати «Харківміськгазу» за те, що той списав на «усипку, утечку, усушку й утруску» лише кожний шістдесятий кубометр газу, бо за розрахунками пані Шляхової міг би й у десять разів більше.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути