В Україні
В чому полягають проблеми українського керівництва або, війна стає все більш підступною
Редакція розпочинає серію публікацій про військові події. ЮВУ робила лише фрагментарні публікації з військової тематики. Відтепер це матиме більшу площу. Незалежно від того, скільки буде публікацій про проблеми українського політичного та військового керівництва за останні 1,5 роки, багато читачів все ще запитують, у чому полягають наші проблеми. В даній площині ми вперше робимо огляд вузьких місць, які потребують особливої уваги. Йдеться про те, як не програти війну, враховуючи реалії політичного та військового керівництва.
Пробіли стратегічного планування. Перше про що варто говорити, так це про відсутність узгодженої концепції мобілізації «на всю війну» (2022–2024 рр.). Хвилі мобілізації були імпровізованими, реактивними. На жаль ми так і не створили міцного запасу з людських ресурсів, який би міг підтримувати тривалу позиційну війну. Результат: серйозний дефіцит запасів до середини 2023 року; скорочення особового складу військ бригад до кінця 2024 року.
Читайте також: Сила права чи право сили, або Чому в сучасному світі не дотримуються міжнародні норми?
Фактично відбувається недооцінка наступального потенціалу росії. В Україні не має стратегічного внутрішнього виробництва артилерійських снарядів, двигунів для БПЛА, паливно-повітряних боєприпасів, системи радіоелектронної боротьби.
Наступним критичним фактором є відсутність національної системи пріоритетів протиповітряної оборони. Тому розгортання систем NASAMS/IRIS-T/PATRIOT відбувалося в основному за наявності політичного впливу. Тому критичні вузли (Павлоградський хімічний завод, київська ТЕЦ-5, залізничні вузли Дніпра тощо) не були постійно захищені. В результаті в нас постійно знижувався рівень виробництва енергії та боєприпасів.
Збої операційного рівня. Вони полягають у непослідовному розташування захисних ліній з урахуванням глибини оборони. Так, оборонні пояси (Куп’янська, Бахмутська, Покровська лінії) мали характеристику, яку можна позначити як мілководну, незв’язану, що не відповідає взаємодії між бригадами. В результаті можемо констатувати, що як тільки один вузол оборони вийшов з ладу, весь пояс починає руйнуватися (наприклад, Авдіївка, Очеретине, Покровськ-Мирноград). Російські війська зуміли створити єдину систему знищення (артилерія «Орлан» – «ЗАЛА» – «Леер» – «Ланцет»). Тому українські бригади знищувалися по частинах. Логістичні коридори ніколи ні за кім не закріплювалися.
Провали тактичного рівня. Маємо констатувати невміння адаптуватися до домінування російських багатошарових безпілотників; росія розгорнула масове виготовлені FPV, наситивши їх боєприпасами та радіоелектронними засобами. Як наслідок ми маємо суттєві втрати українських транспортних засобів з 2023 року. Наступним військовим фактором є те, що системи окопів не здатні витримувати російські плануючі бомби. Російські плануючі бомби ФАБ250/500/1500 руйнують наші укріплені зони.
Збої оперативного командування та керування. В даному випадку йдеться про надмірну фрагментацію бригад. Бригади були розділені на фрагменти ротних груп і використовувалися як «пожежні бригади». Про те більшої шкоди завдало втручання політичного керівництва в оперативні рішення. Так мали місце повторні накази типу «триматися будь-якою ціною»: Сєвєродонецьк (2022); Бахмут (2022–2023); Авдіївка (2023–2024); Покровськ (2024-2025). Результат: руйнування цілих витриманих утворень.
Читайте також: Захист інтересів потерпілого як складова справедливого судочинства
Збої системи забезпечення “трудової сили”. В нас має місце катастрофічна недоротація, тому підрозділи залишалися на передовій 180–300 днів без ротації. В результаті маємо психічні зриви, сплеск дезертирства, зниження рівня боєздатності бригад. Втрати серед сержантів у 2022–2023 роках можуть зруйнувати хребет ЗСУ.
Висновок, який можна додати, полягає в тому, що потрібні зміни у війську. Констатувати нездатність керівництва винести будь-які уроки з власних помилок і повну неготовність до реформ сьогодні явно недостатньо. Керівництво ЗСУ опирається порадам, як і керівництво Імператорського флоту Японії наприкінці 1930-х та на початку 1940-х років. Чим закінчилася та історична ситуація, добре відомо. Зниження здатності України протистояти російському вторгненню є зумовленим фактом. Хоча ЗСУ здатне продовжувати опір на кшталт «орієнтовного часу до повного колапсу» – коливаються від 8 до 10 місяців.
І на останок. Чотири роки йде війна проти переважних сил. Відбувається певна інновація промисловості. І в той же час ми не ввели продуктових талонів, валюта тримається у певних межах; ведеться дипломатична робота на всіх можливих напрямках. Попри масштабну політичну кризу всі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування працюють. В умовах війни у країні не має голоду, гіперінфляції, паралічу органів влади. Сподіваємось, що українська державність буде міцнішою за всіх тих, хто стверджує про її відсутність. Проте побачимо, що відбуватиметься на полі бою у поточному році.
Василь Горбенко
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
