Важкий шлях абонплати. Виправляти помилки газового регулятора знову доведеться в судовому порядку

Юрій Котнюк, ЮВУ

У ході жвавої дискусії, спричиненої спробою НКРЕКП запровадити щось на кшталт абонплати за доставку газу, непоміченою лишилася доволі цікава обставина: якби в Україні суворо дотримувався принцип верховенства закону, в ній би вже восьмий місяць діяла не якась сурогатна, а цілком повноцінна абонплата за послуги транспортування газу розподільними трубопроводами, запроваджена тим самим регулятором ще в березні 2017 року. Так, її скасували дуже швидко — вже в квітні того ж року і, як то кажуть, на численні прохання трудящих, але 19 червня 2019 року вона була формально реанімована постановою Шостого апеляційною адміністративного суду й виконання даного вердикту не було зупинене до завершення розгляду касаційної скарги НКРЕКП: зовсім недавно, 27 січня, суддя Верховного Суду Олена Губська, приймаючи її до провадження, залишила це питання відкритим. Але з людей ця сама абонплата так і не стягується, оскільки недосконалість і суперечливість наших законів компенсується необов’язковістю їх виконання.

Фальстарт 2017-го

Ідеєю запровадження абонплати за доставку, як складової частини реформи ринку природного газу, Україна була «вагітна» ще з 2012 року, коли тодішнє керівництво держави взяло курс на укладання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Потім цей курс було закріплено в ухваленому в квітні 2015-го Закону України «Про ринок природного газу», а, крім того обіцяно в Меморандумі про економічну і фінансову політику, що містився в офіційному листі до Міжнародного валютного фонду від 1 вересня 2016 року, під яким стояли підписи Президента України Петра Порошенка і Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.

Для розвинених країн Європи фіксована плата за користування газовою інфраструктурою така ж природна річ, як і фіксована плата за оренду житла, гаража чи автомобіля, яку платити треба незалежно від того, користується орендатор вказаними об’єктами, чи ні. Але Україна — не Європа, і в силу специфічних особливостей її економічної історії вимога платити щомісячну суму за послуги транспортування газу розподільними трубопроводами, навіть у тому випадку, коли людина не спалила за місяць жодного кубометру, могла викликати в народу неабияке роздратування. Тим більше, що гроші за це мали отримувати газорозподільні підприємства, яких звично називають облгазами, а до них на наших теренах особливо «прихильне» ставлення.

Їх «первородний» гріх полягає в тому, що вони є природними монополістами — одне це слово діє на людей як червоне на бика й дозволяє в очах народу застосовувати до них принцип презумпції винуватості. Інша обставина — будучи в абсолютній своїй більшості приватними структурами, облгази оперують газорозподільними системами, майно яких належить державі, але передано їм чи то на праві безоплатного користування, чи то на праві оплатної експлуатації. Ну й третій немаловажний момент — значна їх частина має доволі «токсичну кредитну історію», пов’язану з персоною «віденського в’язня» Дмитра Фірташа. Попри відсутність конкретних вироків суду, всі твердо переконані в тому, що належні йому газорозподільні підприємства списували на житлово-комунальний сектор величезну кількість придбаного в держави за пільговими цінами природного газу, який потім гнали для потреб гігантів хімічної промисловості, належних тому самому Фірташу.

Зрозуміло, що за таких обставин будь-які новації, що можуть бути сприйняті як непопулярні заходи, слід робити з ювелірною точністю. Попри це роз’яснювальна робота велася дуже незграбно: штатні аналітики розслаблено-зарозуміло розповідали з телеекранів, що буде щось на кшталт двох платіжок: одна безпосередньо за використаний газ, інша — за послуги з його доставки, але прості глядачі не могли зрозуміти складної для них термінології.

І ось результат: 28 березня 2017 року НКРЕКП ухвалила чотири десятки постанов (кожна окремо для кожного з чотирьох десятків облгазів), якими запроваджувалися нові тарифи, вирахувані на базі нової методики, заснованої на принципі абонплати. А далі сталося те, що сталося: всенародне обурення в інтернеті спонукало тодішніх президента й прем’єра звернутися до регулятора з проханням дати задній хід, і «малолітній» голова Нацкомісії Дмитро Вовк не посмів їм відмовити. Так, 10 квітня постановою НКРЕКП № 494 були скасовані всі вищевказані її рішення, внаслідок чого, так би мовити, було відновлено статус-кво: нові тарифи були викинуті на смітник історії, а старі вийняті з нього й знову прийняті на озброєння.

Суд вирішив, що регулятор суперечить сам собі

Такий розворот регулятора був оскаржений в порядку адміністративного судочинства. В ролі позивача виступив нічим не примітний мешканець Закарпаття, за спиною якого реально стояли облгази, невдоволені несподіваним реверсом. Сприятливі для них висновки Шостого ААС базувалися на відповідності чи невідповідності дій регулятора вимогам Закону України «Про ціни і ціноутворення». Якщо, наприклад, ціни на природний газ не підпадають під його дію, оскільки мають формуватися балансом попиту й пропозиції, то ціни на послуги транспортування газу розподільними трубопроводами, навпаки, підпадають, оскільки підприємства, що їх надають, є природним монополістами — кожен на своїй території діяльності. Такі ціни, згідно із законом, вважаються державними регульованими і встановлюються регулятором, роль якого в даному випадку грає НКРЕКП, і повинні бути економічно обгрунтованими.

Основний же фокус полягав у тому, що коли Нацкомісія запроваджувала нові тарифи з абонплатою, з-під пера її тодішнього очільника вийшов доволі об’ємний трактат, з якого випливало, що старі тарифи є економічно необґрунтованими, оскільки не забезпечують облгазам покриття необхідних витрат на виробництво послуг із транспортування газу, зате нові неодмінно будуть такими, як треба. Тож уявіть комічність ситуації: 10 квітня 2017 року, керуючись неюридичними мотивами, регулятор скасовує нові, економічно обгрунтовані тарифи, й відновлює старі, які перед тим сам же визнав економічно необгрунтованими. Тож нічого дивного немає в тому, що суд скасував спірні положення постанови НКРЕКП № 494, де-юре відновивши абонплату за доставку газу.

Але між де-юре й де-факто виявилася дистанція величезного розміру. Дивна склалася ситуація: продовжуючи відстоювати в судах правильність свого рішення про скасування абонплати, Нацкомісія, разом з тим, затіяла впровадження її сурогатного замінника. Так на світ божий з’явилася постанова НКРЕКП № 2080 від 7.10.2019 р., якою були внесені зміни до Кодексу газорозподільних систем і Типового договору про розподіл газу. Суть їх полягала в тому, що плата за доставку газу, як і раніше, стягувалася з розрахунку за кожний доставлений кубометр, але були й певні новації. Зокрема, з 1 січня 2020 року щомісячну плату належало рівномірно стягувати, виходячи з кількості газу, доставленого протягом усього попереднього газового року (з 1 жовтня про 30 вересня), й при цьому поділеної на число 12.

Нова спроба виявилася ще більш недолугою

За великим рахунком, на основній масі побутових споживачів це не дуже позначиться, зокрема для родин, які стабільно з року в рік споживають приблизно однакову кількість газу, так навіть зручніше. Але ж бувають і винятки з правил. Люди вселяються в нові квартири і виселяються з обжитих. Внаслідок цього в тих оселях, де не було жодного споживання газу, воно стає дуже активним, і навпаки — там, де ще вчора лічильник жваво крутив кубометри, сьогодні повна тиша. А буває й таке, що люди як жили, так і живуть у своїх домівках, але суттєво скорочують або взагалі припиняють споживати газ, користуючись натомість альтернативними джерелами енергії, хоча при цьому про всяк випадок не «відрізають» трубу. Нині така мода все більше набирає силу в одноквартирних приватних будинках.

Отже, якби платня стягувалася, грунтуючись виключно на показниках попереднього року, могло скластися так, що люди, які не споживають газ, мають платити за доставку, а люди, які його споживають, можуть і не платити. НКРЕКП про подібні випадки подбала, проте доволі однобоко. Так, згідно зі згаданою постановою, люди, які раніше не споживали газ, тобто ще не «прожили» свій перший газовий рік, мають платити за показниками, наведеними в додатку № 1 до Кодексу ГРС. А відповідно до наведених у ньому цифр, наприклад, мешканці багатоквартирних будинків, що використовують газ лише для газової плити, мають платити за доставку так, ніби вони споживають 54 кубометри на рік на одну особу.

Тобто чиновники Нацкомісії виходили з того, що ті люди, які раніше не споживали газ, з 1 січня 2020 року неодмінно почнуть його споживати. А про тих, хто споживав, але обмежив чи припинив споживання, вони забули. Таким чином, у діях НКРЕКП явно вбачається порушення одного з основних положень цивільного законодавства, відповідно до якого особа має платити лише за реально отримані товари чи послуги. Якщо регулятор застосовує принцип «гривня за добу», значить клієнт повинен платити гривню за добу, незважаючи на кількість газу, яка протягом цієї доби зайшла на його об’єкт. Але якщо застосовано принцип «гривня за кубометр», значить треба платити, виходячи з кількості доставленого газу, і якщо доставка була нуль, то й оплата має теж дорівнювати нулю — як тут не крути. На жаль, НКРЕКП спробувала щось «викрутити» й сіла в калюжу.

Що стосується роз’яснювальної роботи, як з боку регулятора, так і з боку газорозподільних підприємств, то в цьому плані їхні дії не витримують жодної критики. Наприклад, у ситуації з «морозними коефіцієнтами» восени 2018 року, коли облгази не мали єдиної позиції з регулятором, вони дуже докладно написали в адресованих споживачам платіжних повідомленнях про те, відповідно до якої статті закону «Про ринок природного газу», якого розділу Кодексу газорозподільних систем і якого пункту Типового договору на розподіл газу запроваджується дана новація. Цього ж разу у газорозподільників спостерігалася повна єдність поглядів з НКРЕКП, у зв’язку з чим вони, напевне, не зважили за потрібне пояснювати людям, що й до чого. Нацкомісія також не стала себе обтяжувати навіть мінімальним обсягом роботи з інформування населення — про існування її постанови № 2080 широкий загал дізнався від опозиційних політиків, які спеціалізуються на критиці політики влади в комунальній сфері.

Під час брифінгу голови НКРЕКП Валерія Тарасюка, що відбувся 12 лютого в будівлі Кабміну, склалося враження, ніби він зрозумів, що очолюване ним відомство утнуло неабияку дурницю, але конкретної відповіді на питання, як саме буде виправлятися допущена помилка, так і не дав. Очевидно, це знову доведеться робити в судовому порядку, тож чекаємо нових позовних заяв і рішень суду.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути