В Україні
Від невідворотності до відворотності. Корупції сприяє відворотність покарання, а закон № 4555-IX цьому допомагатиме
Павло Демчук, юридичний радник Transparency International Ukraine
Двадцять третього липня набрав чинності закон № 4555-IX, який усі більше знають як законопроект № 12414, який може «поставити хрест» на ефективній боротьбі з корупцією у владі. Менш ніж за добу – від реєстрації змін до набрання чинності – українська влада зробила серйозний удар по системі незалежних антикорупційних розслідувань, яку будували роками. Після цього найбільш імовірно, що гучних викриттів у корупції провладних посадовців стане менше, а самої корупції – більше. І на це вказують дослідження.
Чому корупція – це про раціональність? Раціональна теорія злочину пояснює, чому люди вчиняють економічні правопорушення через призму раціональних розрахунків. Розроблена Гері Беккером у 1968 році, вона стверджує, що потенційні злочинці діють, як підприємці: зважують очікувані вигоди проти ймовірних витрат. Якщо «прибуток» перевищує «збитки» – особа йде на злочин.
Читайте також: Перевірка і поліграф для правоохоронців та заборона виїзду за кордон працівникам НАБУ
Ключовий висновок у тому, що найефективніший спосіб боротьби зі злочинністю – не виключно посилення покарань, а підвищення ймовірності викриття. Люди психологічно схильні недооцінювати малоймовірні ризики, тому навіть дуже суворе покарання не стримає, якщо шанси бути спійманим мінімальні. Корупціонер завжди розмірковує за простою схемою: скільки я можу заробити, яка ймовірність бути спійманим, яке покарання мені загрожує. Новий закон кардинально змінює це рівняння – знижує ймовірність викриття.
Як розширюватиметься мотивація до корупції? До прийняття закону № 4555-ІХ у нас були гучні викриття топ-посадовців: Всеволод Князєв став першим головою Верховного Суду, затриманим за корупцію, «Бурштинова справа» екс-депутатів Полякова та Розенблата досі перебуває на розгляді у ВАКС, їхнього колегу Андрія Одарченка суд першої інстанції уже засудив, вирок у «Газовій справі» Олександра Онищенка був скасований АП ВАКС з формальних підстав і справа знову в першій інстанції.
Проте існували серйозні проблеми, які поступово долалися завдяки тиску громадськості та міжнародних партнерів. Коли справи НАБУ затягувалися в загальних місцевих судах, створили спеціалізований – Вищий антикорупційний суд (ВАКС). Коли тривалий час не призначали керівника САП, обраного комісією з міжнародними експертами, змінили процедури голосування на майбутні конкурси. Коли виникла можливість «крадіжки» справ від НАБУ через зміну підслідності – посилили повноваження керівника САП. Коли обвинувачені почали мобілізуватися з наміром уникнути відповідальності – цю лазівку закрили.
Водночас багато проблем так і залишилися невирішеними через відсутність політичної волі: зловживання процесуальними правами, які призводять до затягування розгляду справ у суді; відсутність повноважень у керівника САП розпочинати розслідування щодо народних депутатів; велике навантаження на малу кількість суддів ВАКСу; неефективне обчислення строків давності; відсутність автономного прослуховування в НАБУ та доступу до незалежної судової експертизи.
Читайте також: Якщо підсанкційна особа оформлює відчуження активів в іншій державі, то це не скасовує санкцій, накладених Україною
Усі ці процесуальні перешкоди створювали можливості для фігурантів справ уникнути відповідальності. Хтось отримував інформацію про переслідування від інших органів і завчасно втікав – як у справі «смотрящого за Києвом» Дениса Комарницького. Деякі справи закрили за строками давності – щодо Костянтина Руських, а зовсім нещодавно – й Миколи Мартиненка. В інших випадках справи закривали через пропущені строки досудового розслідування – як, наприклад, у провадженнях щодо суддів Івана Тулика та Володимира Пономаренка. Усі ці проблеми додають до шальок терезів особам з корупційними намірами аргументів «за» вчинення корупційного злочину. Але новий закон лише посилює цю тенденцію – він створює потужніші інструменти для уникнення кримінальної відповідальності та додає ще вагоміші аргументи «за».
Тепер Генпрокурор отримав контроль над врученням підозр топ-посадовцям – може вирішувати не лише з юридичних, а й з політичних міркувань, по кому справу рухати далі. Концепція виключної підслідності НАБУ руйнується – справи можуть передавати до менш ефективних органів, наприклад, ДБР. З’являються серйозні ризики витоку інформації про розслідування, що дозволить впливовим фігурантам завчасно готуватися до обшуків. А у виняткових випадках Генпрокурор може просто закрити справу.
Комісія з аудиту НАБУ свого часу сформулювала велику кількість рекомендацій для поліпшення роботи бюро. Серед них – потреба в самостійних повноваженнях щодо прослуховування, доступ до незалежної судової експертизи, остаточне розв’язання проблеми «поправок Лозового». Але точно не було рекомендації про посилення залежності від Генпрокурора. Таким чином, Україна зробила крок назад – від невідворотності до відворотності. Від системи, де корупціонер більше ризикував бути викритим, до тієї, де він може розраховувати на «покровительство» й захист. Ці зміни складно назвати технічними або такими, що спрямовані на захист антикорупційних органів від «російського впливу». Їхня справжня мета – створити керовані й залежні антикорупційні органи.
Джерело: Юридичний вісник України
