Війна за Олімпійський коледж: влада зазнала моральної поразки

Юрій Котнюк, ЮВУ

Сутички, які сталися днями в Олімпійському коледжі Києва, деякі засоби масової інформації поспішили охрестити спробою рейдерського захоплення. Звісно, це не так, адже держава на може захоплювати належний їй і нею ж фінансований заклад, але ситуація там дійсно неоднозначна. Одна зі сторін протистояння переконує, що корумповані чиновники намагаються під виглядом реорганізації ліквідувати коледж, а 16 гектарів землі біля станції метро «Лісова», на яких він розташований, продати під будівництво житлового комплексу чи торговельно-розважального центру. Їх опоненти, натомість, стверджують, що хулігани й розбишаки заважають державним органам втілювати в життя ефективні управлінські рішення, прийняті ними в межах своїх дискреційніх повноважень. Найбільш об’єктивним джерелом інформації в подібних випадках може бути лише суд. Й хоча рішення про цій справі поки ще не прийнято ні в останній, ні навіть у першій інстанції, деякі відомості з відповідного єдиного державного реєстру все ж почерпнути можна.

Вимоги закону допускали неоднозначне тлумачення

Олімпійський коледж імені Івана Піддубного було створено в Києві ще в 1966 році як Республіканську спеціалізовану школу-інтернат спортивного профілю, тож акт про її заснування мав статус розпорядженням Ради Міністрів Української РСР. До 1992 року він надавав обдарованим у спортивному відношенні дітям лише повну середню освіту, але потім було вирішено, що окрім цього, заклад може готувати ще й невелику кількість фахівців рівня молодшого спеціаліста. А з 2015 року, коли коледж отримав сучасну назву, він, маючи перший рівень акредитації, почав випускати ще й бакалаврів. Загалом до початку драматичних подій, у ньому навчалося 620 учнів 6–11 класів і 112 студентів, а підпорядкований він був напряму Міністерству освіти і науки України.

Безпосереднім поштовхом до конфлікту стало розпорядження Кабміну від 2 вересня 2020 р. № 1083-р, яким даний навчальний заклад приєднувався до Національного університету фізичного виховання і спорту України. При цьому він і надалі мав називатися коледжем, зберігаючи навіть ім’я Івана Піддубного, але втрачав статус окремої юридичної особи і ставав структурним підрозділом. Законність цього розпорядження нині оскаржується в Окружному адміністративному суді Києва і для цього є доволі вагомі підстави. Справа в тому, що в грудні 2017 року парламентом було прийнято, а Президентом підписано Закон «Про державний бюджет України на 2018 рік», стаття 24-та якого мала безпосереднє відношення до подальшої долі Олімпійського коледжу. Так, першим її пунктом було передбачено, що 142 вищих навчальних заклади державної форми власності I-II рівнів акредитації, що мають статус окремих юридичних осіб, з 1 січня 2018 року повинні фінансуватися з регіональних бюджетів, тобто залежно від місця дислокації, або відповідної області, або міста Києва. А от наступним пунктом Кабінету Міністрів давалася вказівка забезпечити передачу з державної в комунальну власність цих самих ВНЗ, але при цьому не допустити їх закриття чи перепрофілювання. Олімпійський коледж, як ви вже напевне здогадалися, перебував у числі тих 142 закладів, повний перелік яких містився в додатку № 10 до згадано закону.

А ось третій пункт 24-ї статті представляє собою справжній ребус. Відповідно до його положень Міністерство освіти і науки України до 1 червня 2018 року повинне було прийняти рішення про доцільність злиття певних категорій вишів. Зокрема ВНЗ I-II рівнів акредитації, які належали державі й мали статус окремих юридичних осіб, могли увійти на правах структурних підрозділів до складу інших державних ВНЗ, але вже III-IV рівнів акредитації. Діло це було добровільним: міністерство мало приймати таке рішення разом із тими закладами, яких це стосувалося: і тих, які входять, і тих, до складу яких входять. Мало того — рішення про входження мало прийматися трудовими колективами таких закладів та їх засновниками.

На перший погляд, начебто, все ясно, але дуже швидко постає питання, чи стосується цей пункт тих 142-х ВНЗ, які вже не в добровільному, а в примусовому, порядку мали буди передані з державної до комунальної форми власності? На жаль, у законі немає конкретної вказівки, підпадають вони під дію цього пункту, чи ні. А відтак тлумачити його можна, кому як заманеться. Наприклад, тих закладів, які до 1 червня 2018 року встигнуть перейти з державної до комунальної власності, третій пункт не стосується. А от щодо тих, які не встигнуть, МОНУ буде приймати рішення про доцільність злиття.

Щось тут, чесно кажучи, не те: не інакше, як народні обранці, приймаючи за недоброю традицією цей закон в «бюджетну» ніч, забули в нього вписати кілька важливих слів, як колись забули вписати в один інший закон податкову міліцію, за що над нашою країною потім увесь світ сміявся. Але оскільки в даній ситуації обсяг помилки був значно меншим, Олімпійському коледжу випала можливість вирішувати ситуацію залежно від власного вибору й власної спритності: зуміє — лишиться сам собі господарем, хоча вже не в державній, а в комунальній власності, а не зуміє — стане «приймаком» у чужій хаті.

Уряд вирішив, що коледж треба злити…

Протягом двох років після ухвалення Закону «Про державний бюджет України на 2018 рік» тема Олімпійського коледжу всерйоз ніким не порушувалася: в травні 2018-го заклад направив до МОНУ лист про бажання продовжувати автономне плавання, відповіді на який не отримав, але й міністерство до вказаної законом дати — 1.06.2018 р. не прийняло з цього приводу жодного рішення, ні про доцільність приєднання до якогось іншого вишу, ні про недоцільність такого кроку. А от уже на початку нинішнього року події значно активізувалися: МОН розробило проект входження коледжу до Національного університету фізичного виховання і спорту України (більш відомого в народі як Інститут фізкультури, або скорочено — Інфіз) і надіслало його разом із пояснювальною запискою для погодження ще трьом відомствам — Міністерству розвитку, економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерству фінансів та Київській міській державній адміністрації. Даним проектом пропонувалося відокремити від коледжу його структурний підрозділ — загальноосвітню школу-інтернат спортивного профілю, який передати столичній громаді, а те що лишиться, має увійти до Інфізу.

Таке вирішення питання влаштовувало всіх, окрім трудового колективу закладу, який 16 січня цього року на своїй конференції сформулював власну позицію з цього приводу й невдовзі й направив до МОНУ відповідне звернення. А оскільки відповіді не отримав знову, то вже в червні профспілкова організація працівників та студентів Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного подала до Окружного адміністративного суду Києва позовну заяву, в якій вимагала зобов’язати відповідача — Міністерства освіти і науки прийняти рішення щодо недоцільності входження закладу до складу іншого вишу. До позову додавалася заява про його забезпечення шляхом заборони до набрання законної сили судовим рішенням у справі вчиняти будь-які дії, спрямовані на ліквідацію, реорганізацію, приєднання Олімпійського коледжу.

Ухвалою цього суду від 19.06.2020 р. в задоволенні даної заяви було відмовлено, а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9.09.2020 р. даний вердикт було залишено без змін. Таке своє рішення суди обґрунтували тим, що заходи забезпечення позову вживаються лише в тих випадках, коли очевидними є ознаки протиправності рішення суб’єкта владних повноважень. Тут із ними сперечатися важко — як можна визначити очевидність порушення закону, коли самі вимоги закону (в даному випадку — «Про державний бюджет України на 2018 рік») зрозуміти доволі проблематично.

Утім поки суд другої інстанції розглядав апеляційну скаргу позивача, уряд ухвалив розпорядження, через яке позаминулого четверга і стався такий сир-бор. Воно також було оскаржене тою ж самою профспілковою організацією коледжу в тому ж самому ОАС Києва, тільки цього разу відповідачем було не лише МОН, а й Кабмін. І знову разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного розпорядження, а також заборони проведення будь-яких заходів, спрямованих на ліквідацію, реорганізацію чи приєднання Олімпійського коледжу до будь-яких інших закладів освіти, а також на відокремлення від нього загальноосвітньої школи-інтернату спортивного профілю.

Дану заяву позивач обгрунтував очевидною протиправністю оскаржуваного розпорядження, зокрема через те, що не було дотримано порядку оприлюднення його проекту на офіційному веб-сайті Кабміну. Проте суддя Олена Патратій ухвалою від 11 вересня в задоволенні цієї заяви відмовила, зазначивши, що питання обґрунтованості чи необґрунтованості урядового рішення в даний час є спірним, і ще повинно бути ретельним чином досліджено та доведено.

Кульмінація

Подальші події розвивалися доволі стрімко: того ж дня, 11 вересня, студенти коледжу оголосили про страйк, 15 вересня провели акцію протесту під Верховною Радою, причому незвичну, а з видовищними виступами вихованців коледжу, які демонстрували свою майстерність із різних видів спорту — фехтування, боротьби, атлетики. А кульмінація датується 24-м вересня: коли до закладу прибула ліквідаційна комісія на чолі з ректором Інфізу Євгеном Імасом, сталося те, що сталося: агресивно налаштовані студенти і школярі, обурені відмовою непроханого гостя спілкуватися з ними державною мовою, намагалися запхнути його у сміттєвий бак, а коли цьому завадила працівники поліції — обсипали вже немолодого чоловіка борошном. Коли ж між правоохоронцями і «піддубнівцями» зав’язалася бійка, на допомогу останнім почали прибувати представники різних громадських організацій і депутатського корпусу. Розрулювати ситуацію приїхав також народний депутат і відомий спортсмен (чемпіон світу) Жан Беленюк, який нагадав: «Ми попереджали, якщо ви не будете вести діалог, а намагатиметеся ламати через коліно учнів, які тут тренуються, то отримаєте подібний результат».

Таким чином, ще невідомо, чим закінчиться ця судова справа, але вже очевидно, що влада зазнала моральної поразки. Молоді люди зробили все, аби в очах широкої громадськості виставити чиновників рейдерами, ворогами вітчизняного спорту й на додачу до цього прихильниками «Руського міра». А чиновники зробили все, аби громадськість у це повірила.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути