В Україні
Як би не було нам складно, маємо все здолати …
Ми, українці, в своїй більшості є оптимістами. Й можемо робити досить успішне моделювання подій 2025-го. Питання лише в тому, наскільки реалістичним і до якої межі позитивним може бути сценарій нового року для України? Як то кажуть, варіантів кілька – від поганого і проблемного до позитивного.
Читайте також: Нормативно-правові документи для вступу України в ЄС перекладатиме новий «Офіс перекладів»
Хоча на сьогодні ніхто, певне, не знає, що буде завтра. Реально це важко передбачити, можна лише змоделювати сценарії на основі наявних факторів і трендів та оцінити наслідки. Але як його, майбутнє, можна запрограмувати? Для цього треба мати реальні цілі, продуктивну стратегію, ресурси, механізми досягнення цілі, реально впливати на інших, стейкхолдеров, зокрема. Це я веду до того, що політичний менеджмент країни, на моє переконання, на сьогодні не має якогось єдиного бачення виходу з кризи і війни, не окреслено довгострокових цілей і спільної відповіді на ідеологічне питання щодо того, яку країну ми разом будуємо. Є лише розрізнені документи з цього приводу. Про ЄС та НАТО як цілі навіть не варто говорити. Входження до Євросоюзу, як би ми до цього позитивно не ставилися, безумовно матиме численні негативні наслідки, як то деіндустріалізація промисловості, відтік людського капіталу, зміна звичного укладу життя, нові соціальні стандарти тощо. За великим рахунком Україна певний час буде своєрідним ресурсним центром для ЄС. При нашому бізнес-кліматі, монополізмі, 150-му місці в індексі економічних свобод, досі значній лояльності до корупції тощо, то хто скаже що нас очікують молочні береги в Європейському Союзі. Візьмемо за приклад досвід сусідів. Всі вони пройшли свій складний етап пристосування до життя в умовах ЄС. Хоча рівень проблем, стан економіки, загалом стартові умови були іншими. Про НАТО, думаю, говорити зарано. До того ж, це буде частиною домовленостей про перемир’я та компромісу з росією.
Читайте також: Україна підтримує євроінтеграційні прагнення Грузинського народу: заява Верховної Ради
Отже, практичних і реальних цілей Україна не має, як не має і єдиної, зрозумілої стратегії для їхнього досягнення. Але насторожує інше. Наша влада досі не виробила ефективної системи управління країною. Пострадянська модель базувалася на керівній ролі КПРС, яка канула в лету, але інструменти, інститути управління державою базуються на контролю всього і вся. Кожна президентська команда традиційно підминала під себе суди, правоохоронну систему, фінанси, економіку, підриємства були поділені за кланово-монополістичними розкладом. І в нас не працює як слід Конституція, у якій записано, що громадянин — головний бенефіціар країни, співвласник усіх надр, лісів, полів та річок, а також держкомпаній та інфраструктури. Але вартість 1/40-мільйонної частки в спільних активах ми й досі не знаємо. Чиновництво монопольно контролює ресурси, людей, а тепер ще й землі. Лише окремі інститути громадянського суспільства та деякі ЗМІ намагаються опонувати владі.
Ідемо далі. Склався системний конфлікт гілок влади. Три гілки влади фактично управляються з одного центру, відтак і вони не є незалежними. Хоча це дещо згладжує конфлікт усередині їх самих. На жаль, ми перетворилися в державу, де міністерства й відомства – це набір юросіб, які вирішують справи для себе і виключно на свій інтерес. В нас є окремо Мінфін, Мінекономіки, Мінстратегпром тощо. І що з того, будь-яке рішення погоджується місяцами, а в підсумку ще й не приймається. Водночас наші силовики мають необмежені права та лише номінальну відповідальність за свавілля, позбавлення людей свободи, приватної власності. А прості громадяни, бізнес, ЗМІ, інститути громадянського суспільства не мають презумпції невинуватості. А ще в нас 220 разів за 10 років змінилося податкове законодавство. Трудові права «захищені» ще радянським кодексом про працю. Водночас у Кримінальний кодекс внесені зміни, які концептуально відкинули його до рівня фронтального відступу від принципу верховенства права, від захисту прав людини. Ми посідаємо 150-те місце в індексі економічних свобод. По сусідству з нами Ємен, Лівія, Іран, Аргентина, М’янма, Алжир, Сирія, Судан, Зімбабве та Венесуела. До всього Україна щороку втрачає значну кількість людей. Так, іде війна і за кордоном через агресію рф перебувають 4,9 млн українців, багато з яких там і залишаться. І якщо завтра, тобто в 2025 році, війна закінчиться, то нас очікує новий час, нова країна, нова реальність. Будьмо готові до цього, бо всі ми варті кращого, світлішого, достойнішого в цьому житті. Тож із Новим 2025-тим роком нас усіх.
Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
