Connect with us

В Україні

Як зламати систему корупційних злочинів?

Роман ТРУБА, директор Державного бюро розслідувань

Фактично з перших днів призначення на посаду я постійно чув один й той самий перелік запитань: «Коли будуть гучні справи?», «Хто з топ-посадовців фігурує у ваших провадженнях?», «Коли ви запроторите когось за грати?».

Державне бюро розслідувань асоціюється саме з гучними політичними провадженнями. Водночас, я завжди наголошував, що наше завдання набагато глибше — ми маємо побороти системні злочини. Це — корупція на митницях, де роками безперебійно працюють налагоджені схеми, застосування правоохоронцями сили там, де для цього немає підстав, катування в тюрмах та побудова бізнесу на потребах засуджених людей.

Та за більшістю усіх злочинів стоять гроші. Структурою, яка бореться з корупцією, прийнято вважати НАБУ. Так сталося, що ця інституція запрацювала набагато раніше за ДБР. Проте наші колеги розслідують лише «верхівку айсберга» — можливі неправомірні дії топ-чиновників. Розслідування основного масиву корупційних злочинів припадає на ДБР. Нам підслідні сотні тисяч державних службовців, правоохоронців — від поліцейських до керівників підрозділів у Генеральній прокуратурі України.

За сім місяців роботи у ДБР 2 670 проваджень щодо злочинів у сфері службової діяльності та корупції: у 165 — повідомлено про підозру, 149 — скеровано до суду, 6 обвинувальних вироків. Це — різні злочини. Так, за керівну посаду в «Укроборонпромі» шахраї вимагали 570 тисяч доларів від колишнього співробітника «Укрспецекспорту». ДБР викрило схему й затримало зловмисників під час передачі половини суми.

Уявляєте, півмільйона доларів за посаду державного службовця, а ще кажуть, що державна служба не престижна. На жаль, така практика існує, щоб у подальшому «відбивати» ці гроші на корупційних схемах. Наприклад, можна привласнити 30 млн грн бюджетних коштів при будівництві на полігоні, або двигуни танків для подальшого перепродажу — від 18 до 25 тисяч доларів за один. Або купити неякісне речове майно для армії, завдавши збитки державі, за попередніми оцінками, на суму понад 100 млн гривень.

Візьмемо корупційні злочини серед правоохоронців: начальник слідчого управління поліції вимагає 5 тисяч доларів, щоб не оголошувати підозру; прокурор обіцяє за 3 500 доларів укласти угоду про визнання винуватості з тим, щоб суд не призначив покарання, пов’язане з позбавленням волі; прокурор вимагає 5 тисяч доларів у підприємця за непритягнення до відповідальності та подальше «сприяння» веденню бізнесу; працівники слідчого ізолятора беруть 2 тисячі доларів, щоб не поміщати до карцеру. Знайомі ситуації? А суми? Такі люди, маючи ресурс тиску завдяки своїй посаді, будують «бізнес», вимагаючи по 3, 5, 10 тисяч доларів з українців. Це відбувається не десь там у високих кабінетах. Це відбувається постійно і повсюдно: від столиці до районів та сіл.

Бувають і нестандартні кейси. Так, днями ДБР викрило діяльність тіньового казино, яке працювало під прикриттям правоохоронців. Або, наприклад, у Львові правоохоронці за неправомірну вигоду повернули 24 кг ювелірних виробів, які були речовими доказами та підлягали конфіскації. Нанесена шкода державі — 20 млн грн.

Окрема категорія — корупція на митницях. У ДБР близько ста проваджень щодо працівників Державної митної служби в Україні. У 14-ти з них — повідомлено про підозру, вісім — уже в суді.

Начальники митних постів «беруть» з підприємців за «правильне» митне оформлення товарів по 2 500 доларів США, налагоджують схему їх протиправного ввезення, прикривають контрабанду. Перелік можна продовжувати. Наприклад, ДБР розслідує: контрабандне переміщення тютюнових виробів, тварин, а також нелегальних мігрантів через Державний кордон України; виведення у тіньовий сектор економіки безготівкових коштів підприємств та державного бюджету. Місячний тіньовий обіг — 500 млн гривень; митне оформлення товару без сплати необхідних митних платежів. Збиток держави — понад 33,1 млн гривень.

Системні злочини тримаються на безкарності: коли посадовець знає, що можна комусь заплатити так само, як платять йому, що можна «вирішити питання». Коли ж посадять одного, другого, десятого — система почне ламатися.

Раніше серед правоохоронців панувала думка, що практично неможливо оголосити підозру, а потім винести обвинувальний вирок прокурору. Усім іншим правоохоронцям — так, прокурорам — ні. Тому, коли ДБР почало це робити, я отримав багато повідомлень про те, що щось змінюється.

Водночас, рішення виносить суд. Від нього залежить, чи будуть притягнуті винні до відповідальності. Незабаром запрацює Вищий антикорупційний суд, але він не розглядатиме тисячі «корупційних» проваджень, які розслідує ДБР, звісно, не стане універсальними ліками від корупції. Але я сподіваюся, що запуск Вищого антикорупційного суду дасть сигнал — не боятися притягувати до відповідальності посадовців будь-якого рівня. Бо країна змінюється, адже цього хочемо ми, українці.

Джерело: Юридичний вісник України

В Україні

Українські газові схеми з американським акцентом

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Цієї осені газовидобувна галузь України несподівано й небажано для себе опинилася в центрі уваги світових засобів масової інформації. Причина цьому зовсім не в її успіхах чи провалах, а в скандалі, пов’язаному з нинішнім президентом США Дональдом Трампом і колишнім віце-президентом цієї країни Джозефом Байденом. Конфлікт між цими претендентами на майбутніх виборах витягнув на світ Божий, начебто, давно вже закрите питання: чому вдалося утриматися на плаву двом газовидобувним структурам, створеним під себе двома колишніми міністрами епохи Януковича — Едуардом Ставицьким і Миколою Злочевським?

Вдало вийшли з піке

Як відомо, недержавні компанії щороку видобувають близько п’яти мільярдів кубометрів газу, що становить четверту частину вітчизняного газовидобутку. Найбільша з них «Нафтогазвидобування», на рахунку якої два мільярди, порівняно щасливо уникла політично-корупційних скандалів, що пояснюється дуже просто: її власник Рінат Ахметов ніколи серйозно не вірив у довговічність президентства ні Ющенка, ні Януковича, ні Порошенка, а тому не поспішав за їх протекції придбавати за символічною ціною права на розробку надр.

Друге місце — близько 1 млрд м3 на рік займає в цьому переліку низка підприємств ,об’єднаних у так звану групу Бурісма, створену Миколою Злочевським, який у 2010–2012 роках очолював Міністерство екології і природних ресурсів та сприяв отриманню ними спеціальних дозволів на розробку газових родовищ.

Що ж стосується товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік», яке було створене з тією ж метою наступним очільником згаданого відомства Едуардом Ставицьким, то про нього можна сказати, що воно нахапало ліцензій з перспективою на майбутнє і в загальному обсязі приватного газовидобування поки що займає дуже скромне місце. Сам Ставицький після втечі Януковича теж утік (тільки не в Росію, а в Ізраїль), оскільки в Україні щодо нього почалося кримінальне переслідування, а компетентний орган в особі Державної служби геології і надр України анулював спецдозволи, видані «Голден Деррік» на експлуатацію 19 газоносних площ. Але потім стався несподіваний поворот — дану фірму придбав наближений до оточення колишнього президента Порошенка харківський бізнесмен Павло Фукс, який одразу ж змінив його назву на «Іст Юроуп Петроліум». А в 2016 році, як повідомляли ЗМІ, в Тель-Авіві Ставицького з таємною місією відвідали два заступники тодішнього Генерального прокурора України Юрія Луценка, після чого згадане ТОВ у судовому порядку й за дуже сумнівних підстав добилося відновлення відібраних у нього ліцензій.

Впливові весільні генерали

А тепер повернімося до Бурісми, через яку розгорівся такий міжнароджний сир-бор. Засновуючи фірми, яким потім щедро роздавав спецдозволи, Злочевський далекоглядно реєст рував їх у США: можливо, теж не вірив у довговічність режиму Януковича, а можливо, припус кав, що рано чи пізно той почне відбирати в нього нахапане, щоб роздавати членам своєї сім’ї. Звичайно, зареєструвати й утримувати фірму в Сполучених Штатах обійдеться набагато дорожче, аніж десь на Кіпрі чи в іншому офшорі, але разом з тим це давало можливість встановити ділові стосунки з тамтешніми бізнесменами.

Після перемоги Революції Гідності Злочевський (на той момент уже не міністр, а заступник секретаря РНБО) накивав п’ятами з України, але теж не в Росію, а спочатку в Лондон, звідки потім перебрався в Монако. Неприємності ж не забарилися: в січні 2015 р. Генеральна прокуратура України, очолювана в той період Віталієм Яремою, розпочала кримінальне переслідування Злочевського за обвинуваченням у незаконному збагаченні (стаття 3682 ККУ). Екс-міністра було оголошено в розшук, а на його банківських рахунках у Великобританії правоохоронними органами цієї країни було заарештовано 23 мільйони доларів США. У червні того ж року (теж органами прокуратури) було відкрите кримінальне провадження за статтею 364 ККУ (Зловживання владою), а в липні наступного, 2016 р., Печерський райсуд Києва наклав арешт на 64 свердловини, які експлуатували компанії, що входили до групи Бурісма.

Проте Злочевський не став чекати, коли створений ним холдинг розберуть по частинах нові «господарі життя», а задіявши закордонні зв’язки, включив до складу ради його директорів дуже впливових весільних генералів. Першим із них був Джозеф Копер Блек, який три десятиліття працював у ЦРУ й завершив свою кар’єру там у 2002 року на посаді керівника Антитерористичну центру, після чого працював у найбільшій у США приватній охоронній фірмі, де займався консульта цією провідних світових компаній щодо розвитку бізнесу та оцінки ризиків. Другим був колишній президент Польщі Олександр Кваснєвський, який мав дуже високий авторитет в Україні, ну а третім Хантер Байден — син тодішнього віце-президента США Джозефа Байдена.

Після цього згадані вище кримінальні провадження почали розсипатися. Обвинувачення в незаконному збагаченні було перекваліфіковане на ухилення від сплати податків (ст. 212 ККУ), причому не з боку самого Злочевського, а з боку абстрактних посадових осіб тих компаній, які входили до очолюваної ним корпорації. У жовтні 2016 р. головного фігуранта було знято з розшуку, так само як і знято арешт з його лондонських мільйонів та українських свердловин. А в січні 2017 р. сайт Бурісми з великою помпою повідомив про те, що внаслідок тісної співпраці з ГПУ їй вдалося добитися припинення кримінального переслідування як самого Злочевського, так і Бурісми, причому все це обійшлося останній у 180 мільйонів гривень.

Що ж стосується справи по зловживанню владою, то в рамках її розслідування слідчі прокуратури допитали двадцятьох працівників міністерства, причетних до процедури видачі ліцензій, і шістьох керівників компаній, яким вони були видані, але за наслідками слідчих дій обвинувачення нікому пред’явлено не було, арешт на жодне майно не накладався. В подальшому матеріали даного провадження були передані до новоствореного Національного антикорупційного бюро України, де й припадали пилом аж до 1 серпня 2017 року, коли один із прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на ім’я Іван Федоренко своєю постановою закрив його через те, що в ході досудового розслідування, буцімто, не було встановлено складу злочину й були вичерпані процесуальні можливості отримання доказів його вчинення.

До цього лишається додати, що незвичну прихильність до компаній Злочевського стали демонструвати не лише органи прокуратури, а й органи судової влади. Так, 15 листопада 2017 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов одної з фірм, що входила до групи Бурісма — ТОВ «Парі», і своїм рішенням зобов’язав Держгеонадра видати їй без аукціону право на 20-річну експлуатацію надр Чемигівської площі, розташованої в Івано-Франківській області. В подальшому постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій цей вердикт було залишено без змін.

«Ніхто не вміє тримати язик за зубами»

Отже, по тому Злочевський разом зі своєю Бурісмою міг насолоджуватися тишею, яку так люблять гроші. До того, як розгорівся усім відомий скандал, увага до нього з боку громадськості була привернута лише двічі, та й то не гучно.

Першим приводом стала конференція у Вашингтоні, організована в січні 2018 року приватною американською організацією «Рада з міжнародних відносин», на якій Джозеф Байден розповів, як він змусив керівництво Украї ни відправити у відставку одного з її Генпрокурорів, погрожуючи у випадку відмови затримати надання їй фінансової допомоги в сумі один мільярд доларів. Байден у запалі навіть обізвав цього чоловіка «сучим сином», хоча його ім’я називати не став, але шляхом співставлення фактів усі здогадалися, що він мав на увазі Віктора Шокіна, звільненого в березні 2016 року. Аналітики швидко пов’язали цей факт із «доходним місцем» Хантера Бай дена в Бурісмі: Шокін, мовляв, хотів розслідувати діяльність її засновника до кінця, а Байден, нібито турбуючись про добробут свого сина, вимагав від нього закрити справу. Однак на тому все швидко стихло.

 

Наступний сплеск інтересу стався в квітні того ж року, коли депутат Олександр Оніщенко, який переховувався від українського правосуддя в Іспанії, опублікував диктофонні записи, зроблені в кабінеті Петра Порошенка. Прослухавши їх, можна було дізнатися про те, що Злочевський, в обмін на припинення його кримінального переслідування з боку правоохоронних органів України, постачав на дуже пільгових умовах природний газ на Пісківський завод скловиробів, що на Київщині, який належить самому Порошенку і його бізнес-партнеру Ігорю Кононенку. Саме під час цієї розмови, що відбулася у 2016 році, тодішній Президент України сказав про Злочевському свою знамениту фразу «Коля — хороший хлопець». Однак і цей випадок не спричинив значного резонансу — поговорили й забули.

Але справжні події розгорнулися після того, як 25 квітня вже нинішнього року Джозеф Байден оголосив, що збирається брати участь участь у президентських виборах 2020 року. Те, що сталося потім, підтверджує правильність слів одного американського розвідника про те, що в Вашингтоні «теорія змови» не діє, оскільки там «ніхто не вміє тримати язика за зубами». За даними ЗМІ, яким злив інформацію хтось із учасників цих подій, тодішній Генпрокурор України Юрій Луценко через посередників, буцімто запропонував особистому адвокату президента Трампа Рудольфо Джуліані компромат на Байдена, пов’язаний з участю в діяльності Бурісми його сина. Що було далі — відомо всім: 25 липня Трамп у телефонній розмові попросив новообраного Президента України Володимира Зеленського більш ретельно розслідувати пов’язані з Бурісмою справи, а 24 вересня стенограма цієї розмови була оприлюднена і в той же день спікер Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі оголосила про початок процедури імпічменту.

Під враженням бурі, яку спричинила на американському Олімпі ця доволі другорядна корупційна справа, керівництво України, судячи з усього, настільки перелякалося, що нині боїться зайве слово сказати. Зокрема, свіжоспечений Генпрокурор Руслан Рябошапка, коли журналісти задали йому конкретне питання, утримався навіть від того, аби назвати прізвище Миколи Злочевського, — сказав, що мовляв, переглядаються 15 кримінальних проваджень, в яких фігурує колишній міністр екології часів Януковича. Це при тому, що окрім самого Злочевського і вже згаданого Ставицького у 2010–2014 роках цю посаду обіймали ще двоє чоловіків, кожен з яких теж, до речі, фігурує у кримінальних провадженнях.

Із цих подій, на жаль, слід зробити невтішний висновок: антикорупційну активність українських правоохоронних органів, як і раніше, визначатиме політична доцільність, причому з урахуванням закордонних факторів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Навіщо Зеленському нова ЦВК?

Павло БУЛЬДОВИЧ, політолог

У кінці минулого тижня практично без будь-яких обговорень кандидатур Верховна Рада сформувала нову ЦВК. На перший погляд, такий крок правлячої верхівки може здатися дивним. Бо й справді, для чого змінювати виборчу комісію, яка організувала переможні для Президента і його партії вибори?

У своїй типовій манері, вдаючись до тактики законодавчого бліц-кригу, команда Президента реалізувала намір спочатку припинити повноваження попередньої ЦВК, аби невдовзі сформувати нову комісію, яка традиційно укомплектована за квотним принципом, інакше кажучи, приблизно на дві третини складається з підконтрольних главі держави осіб.

Передусім, розпуск ЦВК можна розглядати в контексті прагнення нового керівництва держави перезавантажити всю систему органів державної влади, не залишаючи найменшого простору для впливу попередників. Позаяк термін повноважень членів комісії складає 7 років, наступні чергові вибори і президента, і парламенту мали б організовуватися людьми, цілковито не пов’язаними з нинішньою більшістю. Це відповідає ідеї політичної незаангажованості ЦВК, але явно суперечить бажанню влади контролювати перебіг виборчих процесів.

Інший очевидний мотив — дострокові місцеві вибори, покликані фіналізувати монополізацію влади в країні на всіх рівнях. Лояльний склад Центрвиборчкому до певної міри здатен посприяти досягненню цієї мети. Зрештою, в Офісі Президента не приховують намірів дочасно змінити місцеву владу, наразі дискусії тривають лише з приводу дати виборів — навесні, коли формально завершиться децентралізація, чи ще до кінця поточного року. Крім того, нова ЦВК завжди стане в нагоді в разі будь-яких інших дострокових виборчих марафонів, скажімо, до парламенту, якщо в певний момент він втратить керованість і на Банковій вдадуться до розпуску Верховної Ради.

Схоже, вказані плани і застереження так чи інакше враховувалися при ухваленні рішення щодо кадрового перезавантаження Центральної виборчої комісії, однак навряд чи стали ключовими призвідниками її розпуску. Не слід забувати, що ЦВК відповідає не лише за проведення виборів, а й за організацію референдумів. Цей інструмент прямої легітимації політичних дій і рішень в Україні не використовувався вже близько 20 років, але сьогодні може знадобитися як найбільш переконливий аргумент на користь болючих для суспільства кроків. Не виключено, що йдеться про вирішення конфлікту на Донбасі, яке неодмінно потребуватиме компромісів і поступок з боку Києва.

Проблема в тому, що будь-яка поступка української влади спричинить опір частини громадян і ймовірно проєвропейської опозиції. Своєю чергою, пересічного виборця Зеленського важко назвати добре мобілізованим активістом, готовим без вагань вийти на вулицю задля захисту своєї позиції. Перевага зе-електорату — хоч і в пасивній, але кількості. Тому, аби уникнути нового майдану, наприклад, внаслідок офіційного закріплення так званої «формули Штайнмайєра», Президент буде змушений легітимізувати свої дії всенародним волевиявленням.

Референдум по Донбасу, безумовно, головний, та не єдиний плебісцит, що потенційно може відбутися в Україні за чинного Президента. Маючи нетипово високий для українських лідерів рівень підтримки в суспільстві, Зеленський прагне комунікувати з виборцем напряму, що дає змогу керувати державою без посередництва демократичних інституцій, насамперед парламенту і ЗМІ. В оточенні глави держави вже лунали заяви про те, що Зе-команда спілкуватиметься із суспільством без журналістів.

У подібних умовах референдум може бути досить зручним політичним інструментом: монобільшість втрачає монолітний характер, ініціатива потребує 300 і більше голосів, ухвалення рішення вимагає забагато часу або викликає опір серед опонентів — усі ці проблеми вирішуються за допомогою референдуму. До того ж, у згаданого механізму є одна суттєва перевага — відповідальність за конкретне рішення перекладається з політиків на «волю народу», тобто зникає взагалі.

Втілення такого сценарію виглядає цілком можливим, особливо з огляду на передвиборчу обіцянку Володимира Зеленського розширити народовладдя в країні, насамперед, шляхом законодавчого закріплення порядку проведення загальнонаціонального та місцевих референдумів. У такому випадку слухняна ЦВК як орган, що відповідає за організацію волевиявлення, обіцяє перетворитися на важливий інститут… прямої демократії.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В Україні

Верховний Суд скасував заборону нічного продажу алкоголю

З’явився повний текст постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 р. у справі №826/16071/16, якою залишено без задоволення касаційну скаргу Київської міської ради.

6 липня 2017 р. Київський Окружний адміністративний суд своєю постановою, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, задовольнив позов про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 22 вересня 2016 р. №19/1023 «Про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об`єктах торгівлі в м. Києві».

Верховний Суд зазначив, що обмеження щодо продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів встановлено положеннями ст. 15-3 Закону № 481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». Однак, зазначена стаття наділяє повноваженнями сільські, селищні та міські ради встановлювати в межах відповідної адміністративної території заборону або обмеження продажу пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та куріння тютюнових виробів лише на час проведення масових заходів.

Ні Законом №481/95-ВР, ні іншими законами та нормативно-правовими актами органам місцевого самоврядування не надані повноваження запроваджувати такі заходи, як заборона реалізації пива, алкогольних та слабоалкогольних напоїв у стаціонарних об`єктах торгівлі у певний період часу.

Посилання скаржника на положення ст. 24 Закону № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», як підставу для прийняття міською радою рішення про обмеження реалізації алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у стаціонарних об`єктах торгівлі в м. Києві у певний період часу, колегія суддів визнала необґрунтованими, оскільки оскаржуване рішення не приймалося на виконання функцій контролю за додержанням правил тиші, будь-які правила додержання тиші або заборони чи обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму не встановлювалися і при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем вказаний закон взагалі не застосовувався.

Повний текст рішення

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.