В Україні
Європейський небокрай – його нам завжди бракувало…
Двадцять третього червня був великий день для України — Європейська Рада одностайно надала нашій країні статус кандидата в члени ЄС. Уже підраховано, що в середньому країнам знадобилося понад 8 років, аби стати повноцінним членом Євросоюзу. Водночас претендентам реформи, на здійсненні яких наполягав ЄС, надавали поштовх до розвитку національних економік, суспільних інституцій, державних структур та законодавства ще на етапі кандидатства. Разом із тим ситуація з нашою державою є унікальною, а статус кандидата на вступ до ЄС дасть і нашій країні поштовх для розвитку економіки, що є значним позитивом за нинішньої ситуації. За підрахунками Forbes, з 1996 по 2020 рік ВВП країн-кандидатів зростав у середньому майже на 2% швидше, ніж у Євросоюзі.
Читайте також: Україна отримала статус кандидата в члени ЄС
Це може пояснюватися декількома факторами. По-перше, економіка країн-кандидатів зазвичай поступається економікам членів ЄС, тому має більший потенціал до зростання, по-друге, фундаментальними реформами, які має втілити країна-претендент на шляху до членства, вони й штовхають її ВВП вперед. Варто зазначити й те, що з початку 2014 по січень 2022 рр. ЄС та європейські фінансові організації вже виділили Україні понад 17 млрд євро в якості грантів та позик. Ще 4,5 млрд – після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Водночас за довоєнними розрахунками, якщо б Україна стала членом ЄС, то займала б 12,5% площі всього Європейського Союзу, а українці становили б 8,4% від його населення. На сьогодні, на жаль, реалії війни такі, що росія окупувала майже п’яту частину нашої території та за прогнозами річний ВВП України в цьому році може впасти на понад третину. Тому входження у роль кандидата в члени ЄС бажано робити покроково. Перший крок – продовжувати виконувати Угоду про асоціацію до 2024 року. Й коли ми це втілимо, в Україні приблизно на 70% діятиме право Європейського Союзу. На сьогодні згадана угода про асоціацію виконана менше, ніж наполовину. Хоча в цілому Україна йде за графіком.
Другий крок – відповідати умовам членства в ЄС, так званим «Копенгагенським критеріям», а саме забезпечити стабільність демократії в країні, верховенство права, дотримання прав людини й захист прав меншин; слідувати принципам ринкової економіки з великою часткою малого бізнесу, мати розвинену інфраструктуру, якісну освіту та науку.
Разом із кандидатством в члени, ЄС оприлюднив і сім вимог, які наша країна має виконати, аби мати шанс на успіх. Тобто зі званням кандидата Україна отримала певний «аванс», хоча зазвичай умови для його отримання країні-претендентці оголошують до рішення, а не після. Серед цих вимог є реформа Конституційного Суду та судова реформа; загалом активізація антикорупційної політики; боротьба з відмиванням коштів; антиолігархічний закон; гармонізація аудіовізуального законодавства з європейським; зміна законодавства про нацменшини та призначення керівника САП. Щодо останньої вимоги, то вона мала бути виконана, як відомо, ще півроку тому. Але сталася незрозуміла затримка, а тут ще війна прийшла на нашу землю, тож усе й затихло з посиланням на форс-мажор. Таким чином, процес призначення нового керівника САП затягнувся вже більш, як на два роки. Голова комісії Катерина Коваль заявила, що перед початком оголошення офіційних результатів конкурсу потрібно в обов’язковому порядку дочекатися від Офісу Генпрокурора результатів спецперевірки — люстраційної перевірки кандидатів, а також відомостей стосовно їх допуску до держтаємниці. Хоча відомо, що таку перевірку вони пройшли ще до початку конкурсу. Отже, зволікання з прийняттям рішення, й не лише у цій справі, — це особливість нашого владного мислення. Усі минулі роки говорилося й про судову реформу. Вона так і не доведена до кінця й уже перезріла. Водночас перед судовою владою стоїть низка невідкладних завдань.
Про одне з них йшлося під час візиту до Стразбургу 23 червня в голови Верховного Суду Всеволода Князєва. Особливій увазі тоді було приділено запровадженню в Україні дистанційного правосуддя в умовах повномасштабного вторгнення росії. Судді та науковці розробили відповідний законопроект, але він не сподобався депутатам. Хоча прийняття такого законопроекту є вкрай важливим для України. Адже навіть території, де не ведуться активні бойові дії, перебувають під постійною загрозою ракетних ударів росії. Інше завдання, яке стоїть перед судовою владою, — відновлення роботи кадрових органів – ВККС України і ВРП, забезпечення єдності судової практики, удосконалення процедури добору кандидатів у судді. Не менш важливим напрямком є й реальне впровадження Антикорупційної стратегії України, ухваленої нещодавно Верховною Радою. Цей вистражданий документ є справжньою дорожньою картою, спрямованою на подолання корупції, адже в ньому визначені конкретні цілі й завдання, пропонуються заходи на їх виконання. На сьогодні в нас діють такі спеціалізовані інституції, як НАБУ, НАЗК, САП та ВАКС. Тепер слід удосконалити діяльність цих органів. Ймовірно має бути створена певна міжвідомча координаційна робоча група, що передбачатиме командну роботу всіх органів влади для подолання корупції та розробка антикорупційної програми на виконання цієї стратегії з детальним кроками та визначеними відповідальними органами й особами за виконання кожного з прописаних пунктів. І так по будь-якому напрямку або сектору суспільних відносин. Варто сказати, що за останні роки ми багато що вже зробили, але цього мало, українській владі не вистачає сміливості, послідовності та зосередженості. Добре те, що всі ми про це знаємо і не боїмося змінюватися ментально. На сьогодні ми бачимо чітку європейську перспективу, і це дасть країні реальний поштовх до входження в ЄС.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
