В Україні
Юридична освіта: важкий шлях реформ
Одинадцятого листопада у Верховній Раді пройдуть комітетські слухання «Реформування вищої юридичної освіти в Україні: проблеми і перспективи». Їх проведення стало наслідком численних подій, які цьому передували, адже новації стосуються значної кількості стейкхолдерів, учасників освітянського процесу.
Ініціатори реформ пропонують низку змін до системи освіти, зокрема, закладають наскрізну підготовку магістра замість ступеневої, отримання вищої освіти за спеціальністю «Право» виключно за денною формою навчання, поділ правничої освіти на справжню та «недоосвіту» тощо. Проте деякі позиції документу, що носить претензійну назву «Концепція реформування юридичної освіти в Україні» (далі — Концепція) настільки абсурдні, що лише одного посилання на порушення конституційних прав здобувачів освіти було б, здається, досить. Та все набагато гірше, адже на сьогодні таких здобувачів нараховується понад дев’яносто тисяч осіб, а ринок правничої освіти складає близько п’яти мільярдів гривень.
Відмежування закладів вищої юридичної освіти призведе до закриття багатьох із них, і це — правда. Але головний дискримінант концепції полягає в тому, що юросвіта слідчому не потрібна. Суддя, прокурор, адвокат, нотаріус повинні мати вищу освіту, а слідчий — ні. Мушу зазначити, що ці положення проекту Концепції містять потенційну загрозу як для правоохоронної системи держави загалом, так і безпосередньо для забезпечення прав та свобод людини і громадянина, адже, на думку розробників цього документа, особам, які здійснюють досудове розслідування, не потрібна вища юридична освіта. Хочеться нагадати цим добродіям, що той же прокурор чи адвокат мають подібні, а подекуди й суміжні, повноваження зі слідчими, які працюють в органах Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань. Так, у статтях 3, 22, 38–40 КПК України передбачено участь слідчого (керівника органу досудового розслідування) в змагальному кримінальному процесі як основного суб’єкта сторони обвинувачення. До його повноважень належить здійснення кваліфікації дій учасників злочину; збирання доказів, винесення клопотань про вжиття запобіжних заходів, проведення слідчих (гласних і негласних) дій, вручення повідомлення про підозру, складання обвинувального акту тощо. А з урахуванням основного принципу кримінального процесу — змагальності сторін (стаття 22 КПК) «позбавлення» слідчих вищої юридичної освіти поставить їх у нерівне становище з іншими учасниками процесу. Чомусь про відмову від принципу змагальності процесу, за яким працює весь цивілізований світ, автори концепції не згадали. А залишити слідчого поза юросвітою, тобто зробити процес змагальності неповноцінним, — це стало квінтесенцією реформи.
Автори вказаної концепції, ймовірно, бажають запровадити закордонний досвід розвитку права, при цьому не враховують, що поліція є невід’ємною частиною правової системи будь-якої країни. За штатом в Україні працюють тринадцять тисяч слідчих лише в Національній поліції й кожен із них по кримінальному провадженню має проводити ледь не сотню процесуальних дій. Уявімо собі, що слідчий не юрист, і що тоді? А тоді відбудеться руйнування засад вітчизняного кримінального процесу, адже юридична чистота проваджень є чи не найважливішою складовою, засадою якості кримінального процесу. Наприклад, відповідно до КПК України із 7 суб’єктів кримінального провадження слідчі поліції розслідують близько 98% кримінальних правопорушень, при цьому за підслідністю ними здійснюється кваліфікація злочинів, що вчиняються в різних галузях права — трудового, екологічного, фінансового, банківського, цивільного, земельного, аграрного тощо, що вимагає ґрунтовних знань у різних галузях права. Згадаймо хоча б фільми, в яких слідчий, криміналіст та оперативний працівник розслідують злочини. Пам’ятаєте суперечку між героями стрічки «Місце зустрічі змінити не можна» Шараповим та Жегловим про те, що свавіллям успіху не добитися, яка можлива лише у вітчизняних умовах. І саме слідчий у ній мав свій залізний правничий аргумент. Започаткована ж реформа юридичної освіти увібрала в себе основні риси підготовки юристів США та Канади. В той же час ці країни мають власну правову систему й особливу систему підготовки юристів, яка не була сприйнята навіть більшістю країн Європи. Сподіваємося, що комітетські слухання нарешті посприяють приведенню до логічного завершення справи з реформуванням юросвіти. Бо в нас там, де починається реформа, там закінчується порядок. А українські реформи — нескінченні, хоча крапку в них ставити таки доведеться.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
