Закон як основний регулятор демократичних відносин

Борис СВИРИДОВ, заслужений юрист України

Від проголошення незалежності України спливло близько тридцяти років. Весь цей час нас не полишала надія, що на уламках старого ладу все ж таки зажевріє демократія. Потрібно зауважити, щось-то вийшло. Взяти хоча б створення законодавчої бази — ключової ланки правової функції держави. За останні роки прийнято чимало законів, частина з яких, як не парадоксально, не відповідають потребам суспільного життя, адже не спрямовані на боротьбу з корупцією, олігархатом тощо. Під впливом глобальних негативних факторів розрив між багатими і бідними зростає. Хоча пересічний громадянин сподівається, що провладні структури на законодавчому рівні створять сприятливий клімат для належного рівня суспільного добробуту. Однак цього не сталося.

Законодавча база не відповідає вимогам сьогодення

Ситуація, що склалася на соціальному фронті не вирівнялася, сьогодні податкова і тарифна системи так і залишалися аномальними, зубожіння населення триває. А натомість парламент схвалює в форсованому порядку закони далекі від насущних потреб українця, більшість з них перебувають в реанімаційному стані, не працюють один із прикладів. Зокрема, йдеться про особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного та надзвичайного стану в районі проведення антитерористичних операцій, в основу яких було покладено превентивне затримання за рішенням прокурора осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк до 30 днів, а також застосування сили, спеціальних заходів і вогнепальної зброї у вище згаданих районах. Депутати, голосуючи за згаданий законодавчий акт, знали що порушують міжнародні стандарти захисту прав людини та ст.124 конституцію України, яка забороняє делегувати функції судів будь-яким іншим органом державної влади, але спрацював фактор політичної доцільності, зваживши на реальну ситуацію. Так само, парламентом було вирішено питання щодо надання дозволу на притягнення окремих суддів до кримінальної відповідальності за прийняття ними “завідомо” незаконних рішень. При цьому не залишилися поза правовим полем навіть рішення, що не були скасовані в апеляційному і касаційному порядку. Поза соціальною сферою набув чинності закон про очищення влади. За його правилами звільненню підлягали всі чиновники, що працювали на керівних посадах, або просто на посадах часів Януковича. Навряд чи розробники, на яких покладений обов’язок підготувати обґрунтований висновок до законопроекту, не усвідомлювали, що в самій ідеї люстрації була закладена основа порушення конституційних прав тих, хто чесно виконував свої завдання на благо держави, хіба не знали ,що наслідки такого підходу в повній мірі можуть віддзеркалитися на долях багатьох людей. Знали, але радикалізм взяв гору над мудрістю і турботою про суспільство, тією єдиною інстанцією, яка спроможна відстоювати суспільні інтереси.

Люстрація та інші закони — не на користь державі

На мій погляд, безглуздо карати держслужбовця лише за те, що він під час революції гідності не вийшов на майдан. З цього приводу хотілося дещо нагадати люстраторам, такі процедури суперечить демократичним цінностям, заснованим на рівності усіх перед законом, а тому не варто намагатися обманювати реальність політичними засобами. На думку фахівців цей правовий акт в сучасному вимірі, без внесення суттєвих змін, не має права на існування. Ще один законодавчий сюрприз. Йдеться про ст. 323 КПК. Диспозиція цієї статті зобов’язує слідчого суддю про накладення грошового стягнення в порядку, передбаченому КПК. При аналізі практичного застосування грошового стягнення вимальовується цікава картина, адже згаданий запобіжний захід став найбільш популярним, особливо щодо осіб, які вчинили злочини в сферах службової і корупційної діяльності. Парадокс полягає в тому, що за такого підходу у правопорушників виникає можливість просто відкупитися від правосуддя, бо його кримінальна діяльність залишається економічно вигідною, оскільки доходи від неї все одно перевершать витрати на заставу. Викликає зауваження і «закон Савченко», якім було відчинено ворота вязниць значної кількості в’язнів, засуджених в основному за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Чому так сталося відповідь проста. Автори законопроекту не прагнули, досконало вивчити ситуацію на рівні установ виконання покарань, не передбачили можливі наслідки втілення цього акту в життя. Особливо дискримінаційним виявився закон по відношенню до тих, хто ще не був визнаний винним.

Турборежим – навряд чи гарний правовий винахід

Поза сумнівом, сьогодні громадян цікавить діяльність молодої президентської команди, яка прийшла до влади, з певними цикавими гаслами. Здавалося, що настав час потрібних змін. Однак, не все так сталося як гадалося. Знехтувавши сподівання людей, влада розпочала законотворчу діяльність з підготовки законопроектів сумнівної якості. Потрібно зазначити, що прийняті закони щодо ринку землі, депутатської недоторканості тощо стали показником соціального прогресу. Так, врегулювання земельних відносин зіткнулися з запеклими суперечками як в політичному, так і в експертному середовищі. Вони не вщухають й понині.

Критичною подією на другому році каденції президентства стало рішення Конституційного Суду щодо відміни покарання за недостовірне декларування. Політичні пристрасті, які розгорнулися навколо судового вердикту, шалена критика публічних інституцій, юридичної спільноти і як наслідок незадоволення суспільства щодо роботи цього судового органу, вимагало від влади рішучих дій. За таких умов, в пожежному порядку, в основному на емоціях, а не на правовій основі, було розроблено законопроект про розпуск конституційного суду. Так як він базувався на хибних концептуальних засадах, порушеннях конституційних норм. Важко збагнути, як нормопроектанти з такою прямолінійністю могли рубити під корінь принципи українського законодавства. Щодо самого КСУ, то мушу відверто визнати, держава на законодавчому створила судового монстра, в роботі якого превалювали протекціонізм, нівелювання державних інтересів, безвідповідальне ставлення до держави як суб’єкта права. Наша біда в тому, що, створивши умови для незалежності суду, ми геть забули про самих суддів, повірили у їх доброчесність. А служителі феміди дещо забули, що їхня діяльність має збігатися із завданням розвитку держави, суспільства і правової системи. Правда, згодом, усвідомлюючи поспішність підготовленого проекту, якого не можна було ефектно реалізувати, він був знятий з порядку денного. Натомість був прийнятий закон, який дещо врегулював відповідальність за декларування недостовірної інформації та неподання декларації.

Політична складова нормотворення

Виникають питання і до рішення РНБО щодо застосування санкцій проти народних депутатів. Складно коментувати дії конституційного органу, нагадувати в черговий раз, що при винесенні вердикту не завадило б дотримуватися процедури його розгляду, що поклав в основу рішення думку Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та свідчення правоохоронних органів, але не судові аргументи. І це є принциповим моментом. Адже зміст вини Козака, Медведчука та їхніх прибічників мають визначати саме судові органи. Тобто заслужили, то відповідайте. Громадськість стурбована долею журналістів та технічних працівників телеканалів. Одним рішенням здійснено заборону на професію, викинуто на узбіччя без засобів на існування. Важко собі уявити, що так можна в наш час розпорядитися долею людей. Складається враження, що в державі готується фундамент для корінної перебудови правової системи, в якій пальма першості віддається технократичної доцільності. На черзі закон про колабораціонізм. Не хотілося би, щоб через тиск радикально налаштованих елементів під жорна закону попали не тільки ті, хто безпосередньо контактував з ворогом, а й громадяни, які змушені були працювати під тиском певних обставин, або щоб забезпечити свою сім’ю. Не має продуктивної думки і щодо законопроекту, який передбачає денонсацію харківських угод. Проти цього виступає більшість наших дипломатів та окремі фахівці в галузі права. Їх пропозиції несуть в собі залізну аргументацію, а тому треба до них прислухатись. Інакше ми в черговий раз можемо прийняти популістський морально-політичний акт. Добрі наміри можна звести нанівець, якщо за домінуванням політичних настроїв завчасно оцінити життєздатість закону, його перспективи, а головне, чи не програє Україна в певному сенсі. І так, на прикладі згаданих вище законів, і підготовлених законопроектів, ми можемо констатувати, що досконалої правової бази у нас поки що немає. Причин такого положення можна назвати безліч. Головних з них дві. По –перше, відсутність системного підходу до реформування законодавства. Наші закони нагадують окремі острівці в правовому процесі, в яких часто вирішуються не життєво-важні проблеми, а ті, які більше подобаються. По-друге, відхід від передвиборчих обіцянок. Давайте згадаємо, як українці після майдану, та й під час президентських виборів, повірили в те, що обов’язково будуть радикальні зміни. Пересічним громадянам не зрозуміло, чому держава в особі публічних інституцій, замість «освітлення» тіньової економіки, подолання корупції, напрацювання позитиву і здоланню економічного колапсу, вирішує другорядні питання. І чому, корупціонери, які вчинили тяжкі злочини не сидять на лаві підсудних, а продовжують обіймати державні посади. Очевидно в цьому ракурсі слід кивати не лише на фатальність вад прийнятих законів, а й на неповагу до них з боку політичних опонентів. Сьогодні державні діячі різного забарвлення, намагаючись домогтися блага шляхом зловживання правом, ігноруванням конституції. З цього приводу влучно сказав Алексі де Токвілль в своїй класичній книзі ’’Демократія в Америці”: “Коли закон почне пробуксовувати, демократія може опинитися в скрутному становищі. Там де порушується законність там немає і бути не може демократичного життя, демократичного суспільства, демократичної спадщини. Адже без закону існує лише правова пустеля, у якій влада може на власний розсуд змінювати свої позиції, а правилами гри стає елементарна примха”. Можливо для покращення законотворчої роботи доречно провести уніфікацію законів, читкішим зробити планування нормотворення і прийняти нарешті закон про закони. Це б певною мірою підвищило правову культуру нормотворців, допомогло б і забезпеченню прав і свобод людини і громадянина.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути