Connect with us

В Україні

Запорізький завод «Мотор січ»: китайська диверсія чи українська розтрата?

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

На початку березня розпочався апеляційний перегляд двох справ, пов’язаних з Акціонерним товариством «Мотор Січ» і резонансними подіями довкола нього. В першій оскаржується рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.03.2018 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту національних інтересів держави у сфері авіадвигунобудування», в другій акціонери даного товариства намагалися з двох провідних його менеджерів — виконуючого обов’язки голови ради директорів Сергія Войтенка і фінансового директора Віктора Луніна — стягнути 438 мільйонів гривень у рахунок погашення збитків, заподіяних АТ «Мотор Січ». В обох випадках апелянтами були китайські інвестори підприємства, які програли першу справу в Окружному адміністративному суді Києва, другу — в Господарському суді Запорізької області. І якщо адміністративний спір показав лише невисоку кваліфікацію юристів, яких найняли іноземці, то знайомство з деталями господарського процесу дає підстави для формування альтернативної версії причин, які насправді спричинили цей міжнародний скандал.

Безальтернативний китайський напрямок

Відповідно до офіційної картини, розтиражованої вітчизняними засобами масової інформації, підступні китайці спочатку спокусили наївних запоріжців можливістю відрити свої ринки збуту, потім хитро придбали його контрольний пакет акцій і вже збиралися вивезти найцінніше обладнання й технологію, щоб налагодити аналогічне виробництво в себе вдома, а завод приректи на вимирання, але, слава Богу, пильні американці вчасно попередили про небезпеку і цей план було зірвано нехай не зовсім бездоганними в юридичному, зате ефективними в економічному й політичному відношенні методами. Спробуймо перевірити це, спираючись на всім відомі факти.

«Мотор Січ» входить до першої двадцятки українських експортерів, причому він єдиний із них, хто вивозить високотехнологічну продукцію, а саме авіаційні двигуни для літаків і вертольотів. Решта дев’ятнадцять експортують кормове зерно, руду, метал, у кращому випадку — труби. Географія поставок охоплює більше сотні країн, але основним ринком збуту донедавна була Росія. Війна з нею не те, щоб спричинила припинення експорту двигунів — вона лише прискорила його припинення, оскільки задовго до її початку там почалася масштабна політика імпортозаміщення. З усіх країн, де наявна авіабудівна галузь, єдиною альтернативою російському ринку був саме Китай. У 2013 році тодішній Президент України Віктор Янукович здійснив доволі вдалий візит до Пекіна, де домовився про закупівлю ним нашої продукції, у зв’язку з чим власник «Мотор Січі» В’ячеслав Богуслаєв захоплено вигукнув «Нам ці контракти потрібні як повітря!». Подальші події підтвердили правильність цього курсу.

Проте китайці поставили умовою співробітництва не лише імпорт двигунів, а й допомогу в організації їх виробництва на території країни-імпортера. У «Мотор Січі» вибір був невеликий — якби не Китай, у заводу не було б іншого виходу, як припинити виробництво основної продукції й зосередитися на другорядній, як то авіаперевезення, ремонт, механічні м’ясорубки й соковижималки, навісні мотори для гумових човнів. Тобто підприємство б не зупинилося, але це не те, що давало роботу й зарплату його 20-тисячному колективу. Втім, з боку країн, що розвиваються, це звична практика — розвинуті країни до цього звикли й давно виносять до них своє виробництво. Але не все: вони радо довіряють малорозвиненим партнерам низькотехнологічні операції, де потрібна дешева робоча сила, наприклад гайки крутити, а більш інтелектуальні й високооплачувані — програми писати, креслення малювати — лишають собі. Тож питання не в тому, виносити чи не виносити виробництво, ділитися чи не ділитися технологіями (робити треба й те й друге), а в тому — як саме.

Із китайського боку цим проектом займалася приватна компанія «Скайрайзон» тамтешнього мільярдера Ван Цзиня. В лютому 2015 року між нею та «Мотор Січчю» було підписано меморандум співробітництва з метою створення в китайському місті Чунцин заводу з виробництва двигунів, а в січні 2016 року було укладено договір позики, за яким у квітні того ж року запорізьке підприємство отримало 100 мільйонів доларів США на дуже пільгових умовах — під 0,3 проценти річних на 10 років.

Насправді «Мотор Січ» не має стратегічного значення для економіки держави

Тут необхідно зробити два зауваження. В країні, де керівною й спрямовуючою силою суспільства є комуністична партія, бути мільярдером і власником компанії, яка зводить авіадвигунобудівний завод, можна лише за дорученням відповідних компетентних органів. Видно цей чоловік, окрім суто бізнесу, виконував ще якісь дуже делікатні завдання і в разі ганебного провалу всі шишки мали посипатися лише на нього, а офіційний Пекін виглядав би непричетним. Виходячи з цього вся подальша діяльність в Україні Ван Цзиня і його компанії мала бути під пильним наглядом спецслужб. Друге зауваження — коли говорять про компанію «Скайрайзон», слід мати на увазі, що їх не одна, а три: перша — пекінська, друга — гонконгська, третя — офіційно зареєстрована в державі під назвою Британські Віргінські Острови. При цьому пекінський «Скайрайзон» є власником 100 відсотків гонконгського, а гонконгський — власник 100 відсотків «віргіноострівного». Між ними існує якийсь незрозумілий нам, але вигідний їхньому власникові, розподіл праці: так, меморандум із «Мотор Січчю» підписував пекінський «Скайрайзон», а кредит їй давав «віргіноострівний». Видно для чогось потрібно було китайському мільярдеру так ускладнювати собі життя, й ця обставина також мала посилити до нього увагу СБУ.

Попри це офіційний Київ зустрів далекосхідних гостей з розкритими обіймами. Так у травні 2017 року тодішній перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів публічно повідомив засобам масової інформації, що «Скайрайзон» і «Мотор Січ» планують побудувати в Чунціні завод, де будуть виробляти та обслуговувати авіадвигуни за українськими технологіями, а «Скайрайзон», окрім цього, планує інвестувати 250 млн доларів у модернізацію українських виробничих та проектних потужностей «Мотор Січі». А посол України в КНР Олег Дьомін навіть був присутній під час церемонії символічної закладки першого каменю в будівництві китайського заводу. Отже, на той момент це подавалося як «перемога», хоча Кубів достеменно знав, що віргіноострівний «Скайрайзон» та ще низка контрольованих Ван Цзінем компаній із Белізу, Панами, Кіпру та інших офшорних гаваней вже придбали контрольний пакет акцій «Мотор Січі», однак жодної «зради» в цьому не вбачав.

Треба пояснити, чому перший віце-прем’єр-міністр та інші можновладці не мали причин турбуватися. «Мотор Січ» ще у 1990-х роках стало повністю приватним підприємством. Левову частку його акцій придбали його директор Богуслаєв, члени його сім’ї та наближені до них особи, якась дещиця дісталася найбільш лояльним членам трудового колективу, а ще близько 20 % вільно оберталися на фондовій біржі, де їх міг придбати будь-хто в надії мати дивіденди. Мало того — завод не входив до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки держави. Вона повністю відпустила його у вільне плавання і його обов’язки перед нею обмежувалися виключно сплатою податків.

Це може здатися дивним, але для держави немає нічого небезпечного в тому, якщо «Мотор Січ», так само як і «Криворіжсталь», придбає мільярдер з якої-небудь країни третього світу. Звичайно, між моторами для літаків, яке випускає перша, й арматурою для будівництва, яке виробляє друге, дистанція величезного розміру, але в тому то й полягає специфіка галузі, що найкращий у світі авіаційний двигун — груда металу, якщо до нього не додана відповідна конструкторська, сертифікаційна й експлуатаційна документація. В даному випадку її виготовляє Конструкторське бюро імені Олександра Івченка, яке держава завбачливо залишила собі і яке нині перебуває в статусі Державного підприємства «Івченко–Прогрес». Без нього як запорізький, так і чунцинський заводи зможуть виробляти хіба що м’ясорубки, соковижималки, навісні мотори для гумових човнів та іншу продукцію мирного призначення.

Саме тому вітчизняні компетентні органи спокійно дивилися на те, що Богуслаєв та його найближче оточення продали свої акції китайцям, які через низку підставних офшорних компаній зосередили як мінімум 56 % акцій «Мотор Січі». Скільки вони за них заплатили — закрита комерційна таємниця. Про це можна лише здогадуватися, судячи з того, що офіційний статутний капітал становить 280 мільйонів гривень, а на фондовій біржі його ринкову капіталізацію оцінюють в 11 млрд грн. Принаймні, коли в березні 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб продавав майно одного з банків-банкрутів, то за 1 % акцій «Мотор Січі» йому вдалося виручити 109 мільйонів гривень.

Кримінальні провадження були відкриті ще в 2017-му

Таким чином, весною 2017го року ще тривав медовий місяць між українською владою й китайським інвестором, але вже відбувалися непомітні широкому загалу події, що потім призвели до резонансного скандалу. Слідкуймо за хронологією подій. Дванадцятого квітня 2017 року Генеральна прокуратура України за матеріалами, зібраними співробітниками Департаменту захисту економіки Національної поліції України, відкриває кримінальне провадження за фактом заволодіння високопоставленими співробітниками АТ «Мотор Січ» ввірених їм коштів в особливо великих розмірах. Третього липня того ж року ухвалою Печерського суду було дано дозвіл на обшук приміщень за місцем їх роботи і проживання. А через три дні — 6.07.2017 р. Головне слідче управління СБУ відкриває ще одне пов’язане з «Мотор Січчю» кримінальне провадження, але цього разу за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, ст.113 КК України, тобто готування диверсії.

Двадцятого липня проходять санкціоновані Печерським судом обшуки, після чого інформація виходить за межі суто службових кабінетів: прес-служба ГПУ повідомляє, що протягом 2013–2017 років службові особи АТ «Мотор Січ» придбали «сміттєві» цінні папери на суму близько 350 мільйонів гривень, перерахувавши гроші на розрахункові рахунки ряду підприємств з ознаками фіктивності, чим власникам зазначеного товариства було завдано збитки на вказану вище суму. А під час обшуку за місцем проживання фінансового директора Віктора Луніна вилучено 500 тисяч доларів США. Проходить ще півтора місяці і 7.09.2019 р. слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва задовольняє клопотання слідчого СБУ, погоджене прокурором, й накладає арешт на 56 % акцій «Мотор Січі», які опосередковано контролюються «Скайрайзоном» і особисто Ван Цзінем.

Тепер про найцікавіше, тобто про зміст мотивувальної частини постанови, в якій викладені аргументи СБУ і якими вона обгрунтовує наявність факту готування до диверсії. Сама диверсія, на думку слідчого, полягає в переміщенні виробничих потужностей «Мотор Січі» за межі України, що призведе до ліквідації та знищення цього підприємства, котре має важливе народногосподарське та оборонне значення й матиме наслідком ослаблення держави. Фактами ж , які свідчать про готування диверсії, є лише придбання протягом 2016 року громадянином Китаю та підконтрольними йому компаніями акцій «Мотор Січі» в кількості, що перевищує 50 % статутного капіталу товариства, без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, що може свідчити про наявність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Ось із такою доказовою базою слідчий СБУ й прийшов до слідчого судді, який його клопотання задовольнив. Як бачимо, конкретні претензії полягали в порушеннях вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», але по-перше, це не компетенція СБУ, по-друге, компетентний у цих питаннях АМКУ не знайшов у подальшому жодних порушень закону в придбанні акцій «Мотор Січі», не наклав на учасників укладення договорів купівлі-продажу жодних санкцій, так само як і жодним компетентним органом не було ініційовано визнання цих договорів недійсними. Втім, не будьмо такими суворими — можливо, чекісти отримали від якого-небудь таємного агента, завербованого всередині китайської корпорації, тривожну інформацію про підступні плани її очільників, а оскільки не мали морального права допустити його «розшифровки», вирішили використати уявне порушення антимонопольного законодавства як привід, аби зірвати диверсію. Але з того часу пройшло вже три з половиною роки, а чекісти не знайшли жодного нового доказу готування до диверсії. Про підозру нікому так повідомлено й не було, всі слідчі дії полягають у періодичній виїмці документів, а в тексті ухвал Шевченківського районного суду, який регулярно подовжує термін арешту акцій, інших аргументів не наводиться, що дає вагомі підстави для припущення про те, що історія з диверсію є просто вигаданою.

Якби китайці дійсно хотіли викрасти унікальні технології, котрі використовує «Мотор Січ», вони би посилено топтали стежки навколо ДП «Івченко–Прогрес», персонал якого ще з радянських часів наскрізь пронизаний інформаторами контррозвідки, і хтось із шпигунів неодмінно попався б у пастку. Але нічого схожого на це в інформаційному просторі не з’являлося, тож була якась інша причина виставити китайців за двері. Рука Вашингтону тут також не простежується — перший сигнал звідти надійшов майже через два роки після арешту акцій, а саме в серпні 2019-го, коли помічник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон під час свого візиту до Києва застерігав українську владу обережно поводити себе з китайцями, бо вони, мовляв, украли в нас технології винищувачів F-35 і у вас щось можуть вкрасти. Таким чином слід шукати іншу причину такої пильності співробітників СБУ і такої лояльності до їх забаганок з боку прокурорів і суддів.

«Червоний директор» діяв за своїм планом

Причину цю, можливо, слід шукати в ініційованому поліцією кримінальному провадженні, яким було виявлено розтрати, вчинені менеджерами «Мотор Січі». З ухвали Шевченківського районного суду Києва від 4.04.2018 р. можна дізнатися, що загальна сума шкоди, заподіяної ними підприємству, збільшилася з 350 до 438 мільйонів гривень. І ось тут виникає питання — хто ж найбільше постраждав від махінацій зловмисників? Перше, що приходить на думку, — це Богуслаєв. Але він до них як не мав претензій тоді, так не має й зараз. Попри те, що цей «червоний директор» ще в 2016-му формально перестав бути основним власником «Мотор Січі», фактично він і досі контролює ключовий управлінський персонал підприємства (чому — розповімо потім), а значить і головні його фінансові потоки. При цьому люди, яких поліція вважала ймовірними розтратниками, всі залишилися на своїх місцях. Отже, якщо Богуслаєв потерпілим себе не вважає, то хто ж тоді? Над відповіддю ламати голову не треба — це власники тої невеликої кількості акцій, що перебувають у вільному обігу, а після 2016 року до них додалися ще й китайці, які ризикнули придбати 56 % «Мотор Січі».

Як ви гадаєте, що має робити інвестор, дізнавшись, що на щойно придбаному ним підприємстві, можливо, мають місце великомасштабні розтрати? Правильно — провести ретельну перевірку достовірності цієї інформації, але для цього необхідно призначити на відповідні посади людей, яким він довіряє, для чого необхідно провести загальні збори товариства, на яких внести певні корективи до персонального складу його керівних органів. І ось тут дуже недоречно (а для декого, навпаки, дуже доречно) Шевченківський суд постановляє ухвалу, яким забороняє інвестору розпоряджатися належним йому контрольним пакетом акцій. Мало того, резолютивною частиною цього акту було покладено певні обов’язки на відповідні депозитарні установи, виконання яких фактично унеможливлює не лише проведення загальних зборів акціонерів, а й розпорядження своїми акціями всіма іншими їх власниками.

Таким чином, завдяки наявності кримінального провадження про готування диверсії китайські власники «Мотор Січі» вже четвертий рік не можуть туди й носа посунути, а Богуслаєв лишається господарем заводу, оскільки всі спроби зняти заборону в судовому прядку й провести збори акціонерів зазнали невдачі. От за таких обставин у вересні 2020 року один з акціонерів — панамська компанія «Бізнес Хаус Хелена» — подала до Господарського суду Запорізької області позов про стягнення збитків у сумі 438 мільйонів гривень з виконувача обов`язків голови ради директорів «Мотор Січі» Сергія Войтенка і фінансового директора Віктора Луніна. Написавши при цьому, що позов подано в інтересах АТ «Мотор Січ». В його задоволенні, звичайно ж, було відмовлено, оскільки всі докази позивача базувалися на інформації, викладеній у мотивувальній частині ухвали Шевченківського районного суду Києва від 4.04.2018 р., постановленої, до речі, за результатами розгляду клопотання слідчого про арешт майна. За відсутності обвинувального вироку, який набрав би законної сили, суд назвав це припущенням, здійсненим у ході досудового розслідування (таким же припущенням, яким є й наявність факту готування диверсії). В свою чергу офіційне керівництво «Мотор Січі» рішуче відхрестилося від того, що позов подано в його інтересах, а також надало довідку про те, що придбання повітря у вигляді «сміттєвих» цінних паперів мало позитивне значення для господарської діяльності товариства.

Ось саме це рішення Господарського суду Запорізької області від 12.01.2021 р. у справі № 908/2318/20 й оскаржується нині в Центральному апеляційному господарському суді. Образно кажучи, цей позов можна назвати бунтом приречених, але разом із тим з нього можна мати й певну практичну користь. По-перше, через адвокатські запити отримати хоч якусь достовірну інформацію про те, що робиться на належному позивачеві підприємстві, по-друге, використати негативні для себе судові рішення як докази неприйнятного ставлення української влади до іноземних інвесторів, якщо справа дійде до розташованого у Вашингтоні Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів, котрий за своїм статусом є спеціалізованою організацією ООН.

Відчайдушна й безрезультатна атака на рішення РНБО

Другий позов, у якому китайська сторона, відверто кажучи, дала маху, було подано іншим акціонером «Мотор Січі» — белізькою компанією «Твінстар Холдинг» до Ради національної безпеки і оборони України , вимагаючи скасувати його рішення від 01.03.2018 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту національних інтересів держави у сфері авіадвигунобудування». Стисло про обставини, які спричинили його подання. Сам текст рішення досі є засекреченим, тож про його зміст можна лише здогадуватися, судячи з дій, вчинених на його виконання. Тож ішлося в цьому рішенні не інакше як про те, щоб в акціонерних товариствах, яким належать підприємства зазначеної галузі, блокуючий пакет належав українським фізичним чи юридичним особам.

Дане рішення було введене в дію Указом Президента України від 6.01.2018 року. В рамках його виконання між віргіноострівним «Скайрайзоном» і Державним концерном «Укроборонпром» було укладено договір про співробітництво, відповідно до якого перший отримує можливість безпроблемно сконцентрувати в своїх руках більш як 50 % акцій «Мотор Січі», але за це по-перше — передає «Укроборонпрому» в порядку дарування більш як 25 % акцій, по-друге передає йому ж у заставу ще 15 % своїх акцій, по-третє передає в порядку дарування до спеціального фонду Державного бюджету України 100 мільйонів доларів США на розвиток авіабудівної галузі України.

Здавалося б — чого тобі ще треба для щастя? З одного боку держава в особі «Укроборонпрому» має 25 % акцій, але фактично може голосувати сорока відсотками. З іншого — китайська сторона, маючи більш як 50 %, може голосувати лише тридцятьма п’ятьма відсотками, а з решти лише отримувати дивіденди. За таких обставин ні про яке руйнування підприємства шляхом переміщення його обладнання й мови бути не може (без згоди на це самої держави). На додачу до цього ще й сто мільйонів доларів, які, до речі, вже було включено до проекту закону про державний бюджет. І китайці на це погодилися. А от держава через деякий час передумала, бо Антимонопольний комітет України, до якого було подано заяву про дозвіл на концентрацію, більше року маринував папери, але так і не дав жодної конкретної відповіді — ні позитивної, ні негативної. Очевидно, комусь було дуже важливо зберегти за Богуслаєвим контроль над заводом.

Коли ж китайці зрозуміли, що так їх ще сто років водитимуть за ніс, відмовилися від цього варіанту, а восени 2020 року подали до Окружного адміністративного суду Києва позов про скасування постанови РНБО. Суддя Тетяна Скочок рішенням від 7.12.2020 р. (справа 640/26794/20) в задоволенні цього позову відмовила, навіть не читаючи тексту оскаржуваного документу, і в принципі правильно зробила. Секрет у тому, що РНБО за великим рахунком є консультативним органом, акти якого не є обов’язковими для виконання іншими підприємствами, організаціями, установами чи приватними особами. Тому саме по собі рішення РНБО не тягне жодних правових наслідків для позивача, а тому суд не може задовольнити його позов. Вимоги, викладені в рішенні РНБО стають обов’язковими для виконання лише після того, як вони будуть введені в дію Указом Президента України, тож якщо ці вимоги не подобаються позивачеві, то йому треба оскаржувати не рішення статті РНБО, а Указ. Тільки позов треба подавати не до окружного адміністративного, а зразу до Верховного Суду, який, відповідно до статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, є в таких спорах судом першої інстанції.

Попри очевидність цієї логіки адвокати компанії-позивача зуміли переконати свого клієнта в тому, що йому необхідно оскаржити рішення судді Скочок у Шостому апеляційному адміністративному суду. Хоча хтозна — можливо вони теж хочуть отримати якісь додаткові докази, які потім можна буде використати арбітражному процесі у Вашингтоні.

Джерело: Юридичний вісник України

В Україні

Негативний ПЛР-тест не потрібен прибулим іноземцям та особам без громадянства віком до 12 років

Опубліковано

on

Державна прикордонна служба інформує, що постановою від 7 квітня 2021 р. № 310 Уряд змінив порядок перетинання державного кордону в умовах карантинних обмежень.

Зокрема, відповідно до внесених змін, для перетину державного кордону на в’їзд в Україну іноземці та особи без громадянства повинні мати поліс (свідоцтво, сертифікат) страхування, що виданий страховою компанією, яка зареєстрована в Україні, або іноземною страховою компанією, яка має представництво на території України чи договірні відносини із страховою компанією – партнером на території України (асистанс), покриває витрати, пов’язані з лікуванням COVID-19, обсервацією, та діє на строк перебування в Україні, та негативний результат тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції, яке проведено не більш як за 72 години до перетину державного кордону.

Поліс страхування не потрібен таким категоріям: іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями, або особам, які потребують додаткового захисту, працівникам дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членам їхніх сімей, водіям та членам екіпажу вантажних транспортних засобів, автобусів, що здійснюють регулярні, нерегулярні та маятникові перевезення, членам екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членам поїзних і локомотивних бригад, військовослужбовцям (підрозділів) збройних сил держав – членів НАТО та держав – учасниць програми НАТО «Партнерство заради миру», які беруть участь у заходах з підготовки підрозділів Збройних Сил.

Негативний результат тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції не потрібен іноземцям та особам без громадянства, які не досягли 12 років.

Стосовно проходження самоізоляції громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають на території України, після перетинання державного кордону на в’їзд в Україну виняток застосовується до таких осіб, якщо немає підстав вважати, що вони були в контакті із хворою на COVID-19 особою:

  • особи, які не досягли 12 років;
  • водії та члени екіпажу вантажних транспортних засобів, автобусів, що здійснюють регулярні перевезення, члени екіпажів повітряних і морських, річкових суден, члени поїзних і локомотивних бригад;
  • особи, що здійснюють перевезення гемопоетичних стовбурових клітин для трансплантації;
  • особи, які мають негативний результат тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції, яке проведено не більш як за 72 години до перетину державного кордону.
Читати далі

В Україні

Розширено пільги для малого та середнього бізнесу в Києві

Опубліковано

on

Київрада розширила пільги та преференції для малого і середнього бізнесу столиці, який постраждав через пандемію.

Так, на період дії карантинних обмежень зменшено розмір пайової участі власникам майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства, у тому числі сезонних та відкритих (літніх) майданчиків. Внесок становитиме одну гривню, незалежно від розміру пайової участі, визначеного у договорах, а для власників об’єктів сезонної та пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі розмір внеску залишатиметься 50% від розміру пайової участі, визначеного у договорах.

Запроваджено пільги на розміщення засобів зовнішньої реклами та реклами на транспорті комунальної форми власності у розмірі 50% від визначеної плати у договорі. Йдеться про користування місцями, які є власністю громади.

Для власників авто, які пересуваються столицею, на період дії карантинних обмежень скасовано плату за користування паркувальними майданчиками КП «Київтранспарксервіс».

Також Київрада доручила розширити перелік бізнесів, на які поширюється фінансово-кредитна підтримка для обслуговування їхніх кредитних запозичень. На період дії карантину підтримка від міста збільшується з 50% до 99% від суми відсотків за кредитними договорами підприємців – вони зможуть отримати кредити усього під 0,01%, а у результаті розширення переліку буде збільшено допомогу бізнесу з 9 млн грн до 50 млн грн прямих видатків із бюджету.

ля представників бізнесу, які орендують майно територіальної громади міста, але не можуть продовжити ведення діяльності, розмір орендної плати так і залишатиметься – 1 гривня, незалежно від умов договору, а у випадку продовження діяльності – 50% від визначеної суми у договорі.

Читати далі

В Україні

Розстрочення сплати застави, застава майна, новий вид покарання пропонує запровадити Мін’юст

Опубліковано

on

Кабінет Міністрів схвалив проекти Законів про альтернативні види покарань, спрямовані на індивідуалізацію системи покарань та розширення переліку видів покарань, альтернативних позбавленню волі.

Схвалені проекти передбачають такі зміни:

  • заміна покарання у виді обмеження волі на новий вид покарання – пробаційний нагляд;
  • розширення кола осіб, яким може призначатися покарання у виді громадських робіт;
  • розширення кола осіб, до яких може бути застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням;
  • запровадження застави майна (а не лише грошових коштів) як запобіжного заходу у кримінальному провадженні;
  • можливість слідчого судді, суду встановлювати розстрочку внесення застави з урахуванням майнового стану підозрюваного, обвинуваченого;
  • обмеження строків тримання обвинуваченого під вартою під час судового розгляду;
  • запровадження системи оцінки криміногенних ризиків вчинення особою нового кримінального правопорушення;
  • покращення умов перебування у слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, завдяки можливості надання платних послуг з поліпшених побутових умов та харчування, можливості доступу до глобальної мережі Інтернет, зміні порядку надання побачень.

«Передбачається, що пробація застосовуватиметься і як основне, і як додаткове покарання. В першу чергу, вона розрахована на ті випадки, де наразі суд як покарання призначає обмеження волі або арешт. Пробацією не замінюватиметься позбавлення волі. Загалом законопроекти про альтернативні види покарання мають гуманізувати нашу систему виконання кримінальних покарань», – зауважив Міністр юстиції Денис Малюська.

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram